Зустрінемось у суді
Після анексії Криму і початку війни на Донбасі між Україною та Росією розпочався черговий виток газових баталій, які навіть охрестили третьою газовою війною між Києвом та Москвою (раніше криза виникала в 2004-2005 та 2009 роках). Наступним поворотом у конфлікті став транзитний позов "Нафтогазу" до Стокгольмського арбітражу на "Газпром" у жовтні 2014 року. Однією з головних вимог Києва є компенсація Москвою ненаданих для транзиту обсягів газу.
Згідно з контрактом між "Нафтогазом" і "Газпромом" за 2009 рік Росія має щорічно транспортувати Україною не менше 110 млрд кубів газу, тоді як у 2009-2013 роках транзит становив у середньому 94 млрд кубів, в 2014 та 2015 роках - 62 млрд кубів і 64,2 млрд кубів відповідно (дані "Укртрансгазу").
Днями голова "Нафтогазу" Андрій Коболєв заявив, що загальна сума претензій до "Газпрому" саме з транзиту сягнула $8,2 мільярда. Однак у звіті компанії за 2015 рік зазначається інша сума. В офіційних документах йдеться про понад $11,7 млрд.
Зазначимо, що під час нового газового загострення, Київ подав до Стокгольмського арбітражу два позови проти "Газпрому". Крім транзитного, у червні 2014 року був поданий позов на $12 млрд за контрактом на поставку газу.
На сьогодні загальна сума претензій Києва до Москви становить $25,7 млрд. Ця сума накопичилася за весь час існування контракту між "Нафтогазом" і "Газпромом" щодо транзиту російського газу через Україну, починаючи з 2009 року.
Битва тарифів. Скільки Росія платить за газовий транзит Україною
У своєму транзитному позові Україна також вимагає у Москви визнати, що ціну на транзит російського газу варто підвищити.
Зараз тариф становить $2,73 за тисячу кубів газу на 100 км. Для того, щоб він став "справедливим" Національна комісія з енергетики і комунальних послуг створила нову схему ціноутворення, яка збільшила ціну за транзит російського газу до $4,5 за 100 км.
Однак, для реалізації бажання Києва є суттєві перепони - згідно з контрактом, Україна не має права в одноосібному порядку змінювати ціну на транзит, тобто доведеться вести переговори з "Газпромом". Міністр енергетики і вугілля Володимир Демчишин вже визнав, що вони будуть складними. Він також пояснив, що поки це питання не вирішиться, Україні доведеться брати з Росії стару ціну за транзит газу.
"Цифри не зміняться доти, поки "Нафтогаз" і "Газпром" не підпишуть нову угоду або поки суд Стокгольма не прийме відповідне рішення", - резюмував Демчишин.
Заступник міністра енергетики та вугільної промисловості Ігор Діденко повідомив, що "Нафтогаз" щомісячно отримує від російського "Газпрому" понад $100 млн за послуги з транзиту російського газу в ЄС через Україну. В свою чергу прем’єр-міністр Арсеній Яценюк озвучував цифру у $2 млрд на рік. Ціна транзиту залежить від вартості газу, тому і сума регулярно змінюється.
Як зазначає член Наглядової ради Інституту енергетичних стратегій Юрій Корольчук, з $2 млрд прибутку за транзит російського газу $500 млн витрачається на утримання української ГТС, решта $1,5 млд зазвичай повертаються Росії за придбаний газ.
Однак в російському міністерстві енергетики не раз шантажували, що планують взагалі відмовитись від газового транзиту Україною і продовжувати контракт не збираються. Пізніше російський міністр енергетики Олександр Новак повідомив, що Москва все-таки планує продовжувати переговори.
"Не треба перебільшувати вагу надходжень від транзиту в цілому в бюджет України, але у випадку обходу України корпоративна економіка "Укртрансгаза" перейде в збитковий режим – обсягів внутрішнього транспортування не вистачить, щоб утримувати таку потужну систему", - вважає президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар.
Північний-Південний-Турецький. Усе, щоб обійти Україну
Наполегливість Москви в позбавленні Києва транзитних доходів пов’язана із запланованим на 2020 рік запуском нового проекту "Газпрома" - газопроводу "Північний потік-2". Дві нитки загальною річною потужністю 55 млрд кубометрів пройдуть від російського узбережжя дном Балтійського моря до Німеччини. Вони доповнять дві нитки "Північного потоку", що вже існують.
Його будівництво йде врозріз із позицією Брюсселя: на думку віце-президента Єврокомісії Мароша Шефчовича, жодні газопроводи в обхід України не потрібні. За словами чиновника, "Північний потік-2" порушує вимоги Енергетичного союзу, Третього енергопакету та законодавства Євросоюзу в сфері енергетики.
Трубопровід торкається інтересів не тільки України, а й Болгарії та Угорщини. Через ці країни торік Єврокомісія заборонила будувати інший російський газогін в обхід України - "Південний потік". Тепер же пропонується будувати нову гілку Північного, який має принести мільярди доларів транзитних платежів не Болгарії і Угорщині, а Німеччині та Чехії.
Безумовно, "Північний потік-2" в першу чергу вигідний для Берліна і, за словами Корольчука, якщо його побудують, Україна втратить понад половину транзиту. Експерт вважає, що Росії і Німеччині вдасться домовитися.
"Німеччина зараз виторговує, щоб "Північний потік-2" побудували, але і транзит через Україну лишився хоча б на рівні 30-40 млрд кубів. Таким чином від нас відкупаються - ніби допомагають зберегти транзит, але він впаде вдвічі", - пояснює Корольчук.
На думку Михайла Гончара, про "Північний потік-2" взагалі говорити зарано. В умовах санкцій і відсутності згоди Єврокомісії банки не ризикуватимуть партнерством з "Газпромом", а сам "Газпром" не здатен реалізувати проект, хоча є справді суттєва підтримка з боку Берліна.
"Німеччина позиціонує цей проект як лише бізнесовий. Хоча фактично він порушує фундаментальні засади безпеки постачань газу до ЄС. У ситуації з другим "Північним потоком" ми і побачимо, яку ціну мають європейські енергетичні цінності", – наголошує Гончар.
В останні роки "Газпром" переслідували невдачі. У грудні 2014 року монополіст був змушений відмовитися від будівництва "Південного потоку" в обхід України. Пізніше Туреччина і Росія домовилися будувати газопровід "Турецький потік", однак і цей мега-проект виявився під загрозою через збиття Туреччиною російського винищувача і кризи російсько-турецьких відносин.
Що чекає на Україну в Стокгольмі
Віце-президент Єврокомісії Марош Шевчович повідомив, що цього року точно не варто чекати на рішення Стокгольмського арбітражу.
"Як я розумію, це не відбудеться в цьому році, тому нам необхідно починати підготовку до осінньо-зимового періоду (2016-2017)", - сказав він.
Незважаючи на термін закінчення судового розгляду, є гострі моменти, на які вже зараз наголошують учасники процесу.
Так, транзитний контракт не містить пункту "качай або плати", подібного до "бери або плати" з контракту на поставку газу. Тобто, суворого зобов'язання "Газпрому" сплатити певний обсяг транзиту немає.
У контракті 2009 року йдеться, що "Газпром" повинен прокачати Україною не менше 110 млрд газу щорічно. На перший погляд, цей пункт виглядає оптимістично.
Однак є пункт 3.2 транзитного договору, який передбачає, що конкретні обсяги транспортованого за рік газу мають бути зафіксовані в додаткових договорах. Якщо ж такі договори не підписані, головне завдання "Газпрому" - задовольнити потреби газу в європейських покупців. Його кількість повинна підтверджуватися незалежними аудиторами.
"У договорі немає конкретного зобов’язання для Москви. Жодного разу не підписувались додаткові домовленості про певний обсяг газу", - пояснює Корольчук.
За словами експерта, Росія таким чином підстраховувалась, щоб не брати на себе відповідальність за конкретні цифри. Так, в компанії завжди можуть сказати, що ми протранзитували Україною рівно стільки, скільки замовили європейські компанії в той час, коли "Газпром" перенаправив частину транзиту іншими трубопроводами.
У свою чергу Гончар вважає, що перспективи в Стокгольмському суді по транзиту непогані, адже в договорі вказується саме конкретний обсяг "не менше 110 млрд". Крім того, попередню судову історію "Газпрому" навряд чи можна назвати успішною.
"Майже 100% справ проти "Газпрому" не закінчувались на його користь. Вони намагаються довго демонструвати міць і жорстко стояти на своєму, але коли відчувають, що справа обертається проти них, одразу пропонують мирову угоду", - підсумовує експерт.