Політичні баталії в Україні затіняють для багатьох українських медіа та експертів новини із сусідньої Молдови. Разом з тим, недооцінювати те, що відбувається у Молдові, не варто.
Надто багато подібностей в українському і молдавському політикумі: корумпованість політиків, недосконалість судової системи, баталії між проєвропейськими політичними партіями, які дискредитують саму ідею Європейської інтеграції.
Окрім того, є всі підстави вважати, що Молдова для Кремля є свого роду міні-полігоном гібридної війни, на якому Москва апробовує методи дискредитації своїх політичних опонентів, розпалювання конфліктів та ворожнечі між проросійськими та націоналістично налаштованими силами.
Якщо вони будуть успішними у Молдові, Москва поширюватиме їх і на інші держави Східного партнерства.
Румунська загроза чи "румунська загроза"?
У минулі роки, дивним чином, щойно в Україні починали говорити про загрози з боку Москви або російські претензії на українські території, як одразу хтось з експертів та політиків починав "бити у набат" з приводу того, що така загроза існує і з румунського боку.
Офіційний Бухарест регулярно заперечував будь-які такі претензії. Та це не заважало "викривачам" шукати "підводні камені", видавати мало не за офіційний курс румунського уряду недолугі балачки румунських політичних маргіналів про необхідність повернення під юрисдикцію Румунії територій Бесарабії та Північної Буковини.
Ще гостріше стоїть питання румунської загрози у Республіці Молдова. Останнім часом, це питання стало предметом неабияких політичних спекуляцій. Одним з нещодавніх виявів активності прихильників об’єднання з Румунією став нещодавній марш уніоністів у Кишинеу 27 березня 2016 р.
Напередодні маніфестацій вони провели конгрес "Сфатул церій – 2", проводячи паралелі з подібним зібранням у 1918 році, коли на ньому відбулося голосування за входження Молдови до складу Румунії. Делегати нового "Сфатул церій" оголосили про необхідність об’єднання Республіки Молдова і Румунії вже до 2018 року (хоча ця ідея підтримується лише маргінальними румунськими політиками і не має підтримки більшості у самій Молдові).
Понад те, в ході конгресу учасники сказали, що тоді як Правобережжя Молдови відійде Румунії, Придністров’я слід було б "віддати" Україні. Вочевидь, заяви "уніоністів" стали подразником як для проросійських сил у самій Молдові (вони негайно почали обурюватися ризиком втрати молдавської державності), так і для Придністров’я.
Скажімо, придністровські видання відразу охрестили представників "Сфатул церій" реваншистами і нагадали, що взагалі-то "Придністровська республіка" прагне "влитися у Російську Федерацію".
Російські маневри на придністровському фланзі
Вочевидь, коли проросійські політичні партії гостро реагують на так звану "румунську загрозу", то вони здобувають собі політичні бонуси у російськомовних і проросійських виборців, яких жахає перспектива стати громадянами "третього сорту" у Великій Румунії.
Так само зрозуміло, що у Придністров’ї жупел "румунської загрози" сприяє консолідації суспільства – там ще з дев’яностих років минулого сторіччя "влада" активно експлуатує тези про "румунські танки" для того, щоб доводити необхідність "незалежності від Молдови" та "братньої допомоги Москви".
Що ж до Москви, то вона активно грає як на почуттях виборців так і на геополітичній ситуації в регіоні. Вже 31 березня Росія провела у Придністров’ї навчання воєннослужбовців Оперативної групи російських військ.
А вже 10 квітня з’явилась також інформація про те, що до Молдови разом з кількома офіцерами РФ, начебто з метою проінспектувати військо на Придністровській території, прибув генерал-полковник ЗС РФ Олександр Лєнцов, відомий своєю участю у операціях у Чечні, Сирії та на Сході України (зокрема, в ході операції в Дебальцево). Хоча деталі щодо "подвигів" цього генерала маловідомі, його поява у Молдові – недобрий знак.
"Гра молдавського ляльковода"?
На такому внутрішньополітичному та геополітичному тлі цікавою є гра молдавського політика і бізнесмена, чи не найвпливовішої людини у Республіці Молдова, – Влада Плахотнюка.
З одного боку Влад Плахотнюк – вкрай непопулярна фігура молдавського політикуму. Його звинувачують у корупції та безпринципності. Плахотнюку та його Демократичній партії опонують політики як лівого так і правого флангу, як проросійські так і прорумунські сили.
Влад Плахотнюк
Проте, незважаючи на брак довіри виборців і сумнівні методи політичної боротьби саме Плахотнюк нині контролює в Молдові і парламент, і уряд, і, зі слів молдавських експертів, більшість бізнес-потоків.
В рамках політичної гри Плахотнюка, його партія разом з комуністами та соціалістами, вкотре задекларувала нейтралітет Молдови, і без того закріплений в Конституції держави. Фракції соціалістів та комуністів вважають, що це є підставою для того, щоб тиснути на "уніоністів".
Разом з тим, демократи Плахотнюка використовують декларацію і як інструмент тиску на русофілів та додаткову підставу наполегливо вимагати виведення російських військ з Лівобережжя Дністра – адже розміщення іноземних військ на території нейтральних держав нонсенс з точки зору міжнародного гуманітарного права.
Майстерність гри Демократичної партії та й самого Плахотнюка полягає у тому, що поки аналітики та виборці намагаються зрозуміти, які настрої поділяє ця політична сила – румунофільські чи проросійські – на соціально-економічну ситуацію в країні зважають менше, тож і критики уряду "людини Плахотнюка" – Павла Філіпа меншає.
Понад те, роздмухуючи протистояння між прихильниками об’єднання з Румунією та апологетами проросійського курсу, Плахотнюк сіє розкол у лавах своїх опонентів з правого та лівого флангу, які донедавна виступали проти нього єдиним фронтом, а сам, тим часом, будує свій "феод" у центрі Європи.
Час "Х"
Наскільки вдалою виявиться "гра Плахотнюка", наскільки сильними є у Молдові позиції русофілів та уніоністів, до яких кроків вдаватимуться Росія і Євросоюз і чого чекати від Молдови Україні – удару росіян з боку Придністров’я чи Придністровського регіону "у подарунок" – стане відомо вже невдовзі.
30 жовтня у самій Молдові відбудуться вибори президента, а 11 грудня "президентські вибори" і у самопроголошеній "Придністровській молдавській республіці".
Зрозуміло, що кампанія вже триває. У її ході ще не раз розігруватиметься як провокаційна уніоністська карта, так і проросійські сентименти.
ЄС намагатиметься віднайти в молдавському політикумі нескомпрометовані обличчя, а Росія намагатиметься вести діалог щодо посилення свого впливу, "брязкаючи зброєю" у Придністров’ї та використовуватиме свою "п’яту колону".
Що ж до Плахотнюка, то він і далі вестиме свою гру, маніпулюючи протистоянням правих та лівих, балансуючи між РФ та ЄС, намагаючись закріпити свою владу у Республіці Молдова.
Осінні вибори покажуть, що й до чого, проте вже зараз можна винести кілька уроків і для України.
По-перше, цілком реальними є сценарії протистояння українських праворадикалів та їх опонентів – хочеться сподіватися, що, на відміну від Молдови, влада не розпалюватеме цей конфлікт, аби прикрити ним недолугості власної економічної та соціальної політики.
По-друге, Україна як і Молдова залишається предметом геополітичної конкуренції Заходу та Росії і хочеться сподіватися, що прозахідні політичні сили не розчарують електорат так, я це сталось з їхніми колегами у Молдові, а праворадикали та проросійські сили не виступлять єдиним антиолігархічним фронтом проти нинішньої влади.
Зрештою, по-третє, хочеться сподіватися, що спроби Влада Плахотнюка побудувати в Молдові державу для себе, граючи на протиріччях внутрішніх та зовнішніх гравців, не стануть предметом натхнення українських політиків...
Автор: Сергій Герасимчук, експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"