"Декларативна посада мене ніколи не цікавила. Мені, як і всім українським громадянам, потрібні радикальні зміни в прокуратурі, а без кадрових змін це неможливо", - казав Юрій Луценко у Раді ще до свого призначення генпрокурором.
Еспресо.TV вирішило розібратися, чи справді посада Луценка стала "декларативною", проаналізувавши ряд новоприйнятих законів, які стосуються прокуратури.
Після того, як Рада таки проголосувала за Луценка-генпрокурора, той в кулуарах заявив, що попередив президента, що іде в працювати в ГПУ на півтора роки.
Приблизно за цей час і має повністю завершитися формування нової системи прокуратури, в тому числі перехід на прокурорське самоврядування і початок роботи Державного бюро розслідувань.
Самоврядування
Здавалося, що ще до обрання нового очільника ГПУ, його функції суттєво обмежилися.
15 квітня вступив у силу закон про прокурорське самоврядування, а наприкінці місяця була проведена Всеукраїнська конференція працівників прокуратури.
Її результатом, стало затвердження положень про Раду прокурорів та про порядок роботи Кваліфікаціно-дисциплінарної комісії – двох самоврядних органів прокуратури. Тоді ж було обрано майже повний склад РПУ та КДК: з’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ не направив свої представників в РПУ, а омбудсмен - в КДК.
Читайте також: Корпорація ГПУ. Реформування чи консервація системи
Проте, навіть за умов формування повного складу цих органів, Луценко не відчує вплив прокурорського самоврядування до 2017 року.
Законопроект, прийнятий в акурат перед призначенням екс-лідера фракції БПП в парламенті, який дозволив йому без юридичної освіти очолити ГПУ, передбачив і відкладення прокурорського самоврядування на рік.
Проте, з квітня 2017 року робота Луценка в ГПУ виглядатиме по-іншому, ніж зараз. Так, він самостійно не зможе призначити чи звільнити прокурора. Так само самостійно це не зможуть зробити і самоврядні органи.
Процес призначення та звільнення прокурорів відбуватиметься у щільній взаємодії між очільником ГПУ та органами самоврядування за такою схемою:
- РПУ рекомендує прокурорів на призначення і звільнення, але, де-юре, призначає і звільняє прокурорів генпрокурор;
- генпрокурор може відмовити у призначенні тому, кого рекомендувала Рада прокурорів. У такому випадку він повинен письмово вмотивувати своє рішення і внести на розгляд РПУ іншу кандидатуру.
- той, кому було відмовлено, може оскаржити рішення генпрокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії.
- КДК проводить добір кандидатів на посаду прокурора, в тому числі визначає його фахову підготовку.
В теорії така схема має убезпечити від вседозволеності і неконтрольованості генпрокурора. Але по факту, не все так просто.
Не проти самоврядування, але проти його введення саме зараз виступав еск-заступник генерального прокурора України Віталій Касько. На його думку, нинішні органи самоврядування залишаються лояльними Шокіну, тому ні про яку реформу мови іти не може.
Наразі майже сформована Рада прокурорів, яка складається з 13 осіб, включає двох прокурорів з ГПУ, чотирьох – з регіональних прокуратур, п’ятьох – з місцевих, а також ще не обраних двох представників юридичних наукових установ.
Тобто 11 з 13 членів – це прокурори старої системи, котрі працювали, і при Яремі, і при Шокіні.
Ситуація з Кваліфікаціно-дисциплінарною комісією дещо краща. У її складі п’ятеро прокурорів, призначених всеукраїнською конференцією працівників прокуратури, два вчених, один адвокат та три особи, які мають бути призначені уповноваженим Верховної ради з прав людини. Виходить, що 5 представників саме органів прокуратури тут у меншості.
Згідно з законом, Всеукраїнська конференція скликається РПУ раз на два роки. Тобто, на момент початку роботи прокурорського самоврядування у квітні 2017 року склад Ради прокурорів і Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії має лишитися таким же.
Проте у законі є примітка, що конференція може бути скликана позачергово за рішенням знову ж таки РПУ. Таки чином, якщо Луценка не буде влаштовувати склад самоврядних органів і йому вдасться домовитися з більшістю членів Ради прокурорів, існує вірогідність, що через рік конференцію проведуть ще раз.
Від обмежень в майбутньому до обмежень наразі
Повноваження прокуратури вже частково перебрало на себе Національне антикорупційне бюро (НАБУ) і скоро перебере Державне бюро розслідувань (ДБР), але про все по порядку.
ГПУ за Луценка вже не вестиме нові справи по високопосадовцям, адже це тепер належить до повноважень НАБУ. Проте, старі справи по екс-чиновникам має закінчити прокуратура, адже в законі сказано, що слідчі прокуратури по цим провадженням свої повноваження зберігають.
Але як стало відомо вчора, Юрій Луценко передав справи 4-5 екс-високопосадовців часів Януковича із санкційного списку з управління спецрозслідувань ГПУ Сергія Горбатюка до Військової прокуратури.
А от в законі про ДБР стався казус, адже такої деталі там продумано не було. Закон набув чинності 1 березня і того ж дня суди відмовилися приймати клопотання слідчих прокуратури, посилаючись на те, що вони не є уповноваженим суб’єктом слідства.
Читайте також: Нагадування для Луценка. Які справи проти "сім'ї" Януковича не слід забувати ГПУ
Проте, вже 4 березня ситуація вирішилася і суди, як і раніше, стали розглядати прокурорські клопотання. Така незрозумілість виникла, оскільки закон в силу вступив, але ДБР на той момент ще не запрацювало.
При цьому, антикорупційний прокурор Назар Холодницький зазначав, що Державне бюро розслідувань запрацює не раніше січня 2017.
Виходячи з цього, за всіма показниками, окрім розслідування нових справ по високопосадовцям, функції прокуратури не зміняться.
З початком роботи ДБР до його компетенції перейдуть злочини, вчинені службовими особами, окрім тих, котрими займається НАБУ, злочини, вчинені службовцями НАБУ, та військові злочини, окрім розголошення державної таємниці.
З огляду на вищезазначене, півтора роки, які відтермінував собі Луценко і є тим часом, за який має запрацювати нова система слідчих органів, а посада Луценка дійсно стати прототипом "британської королеви" в ГПУ.