Як ви оцінюєте теперішній стан українських спецслужб і в який бік вони мали б рухатись?
25 років Україна перебувала у такій собі пострадянській бульбашці. Хоча і була певна взаємодія й точились розмови про постійний вибір між Заходом і Сходом, але насправді було прийнято дуже мало реальних рішень. І зараз якраз той час, коли ці рішення повинні бути прийняті.
Вони повинні бути прийняті саме зараз, адже Україна дала занадто багато обіцянок Заходу. Українська верхівка давала ці обіцянки, виконуючи обіцянки, що були дані вашим же виборцям. Тож тепер час приймати конкретні рішення.
Що це означає для сфери оборони та безпеки? Є певні інтереси країни в сфері оборони і безпеки і є певні служби, що виконують ці функції. Сам факт того, що ці служби формально існують, не означає, що вам потрібні саме такі служби. А те, що ці служби вже впродовж довгого терміну часу працюють – не означає, що у такому вигляді вони повинні діяти і надалі, впродовж довшого проміжку часу.
Якщо брати теперішню ситуацію, в якій опинилася Україна, в нас точиться, зокрема, й терористична війна. Чи в цей час можна реформувати спецслужби?
Це якраз найліпший час для реформ цього сектору. Це те, що мало бути зробленим ще 25 років тому. Звичайно, зараз ви у складній ситуації, але сама по собі складна ситуація не є причиною для виправдання, чому не робляться правильні речі у правильний час.
Зараз правильний час, і залишилось тепер визначити, які правильні кроки вам слід здійснити. Українська влада вже дала низку зобов’язань Заходу, і ці питання повинні бути вирішенні у відповідності до цих зобов’язань. Тобто зараз правильний час для вирішення цих питань.
Спецслужби країн-членів НАТО довіряють свої секрети Україні?
Стабільність та довіра постають у процесі. Якщо вони зараз не на належному рівні, то це означає, що вони не були підняті до цього належного рівня. Тому я кажу, що ці речі є такими, що виникають у процесі – їх потрібно створити. Так само і всередині країни. І в цьому аспекті служби сектору безпеки України є вкрай поганими - має бути комплекс речей і стратегічна комунікація.
Це насправді відноситься не лише до служб сектору безпеки, це актуально для всіх владних органів України - брак стратегічної комунікації. Пояснюйте, що ви робите, пояснюйте, чому ви це робите! Пояснюйте це знову і знову, обговорюйте це з виборцями, з вашими громадянами. Це те, що обов’язково має бути зробленим.
Слід взяти курс на стратегічну комунікацію. Це було запропоновано і з боку НАТО, і з боку інших міжнародних організацій. Це тривало роками. Але чи хтось це послухав? Чи хтось прийняв цей курс, погодив його, імплементував його? Ні. Довіра створюється у такий спосіб, а не через появи на якихось зустрічах, не через спільне поїдання обідів і вечерь, дарування подарунків і спів українських пісень.
Ви повинні показати, що ви дійсно навчились чогось, що ви рухаєтесь з нами у тому самому напрямку, що ви робите відповідні речі . Якщо ж ви цього не будете робити – ви загубите це. Є вікно можливостей і зараз воно закривається. Завдяки цьому вікну можливостей Україна отримала чимало симпатій, в Україну пішло багато грошей, до вас приїздить багато експертів.
Ми хочемо побачити результати, але ми їх не бачимо. Ми бачили людей, що беруть участь у різних курсах, зустрічах, вони - їздять з візитами і подорожують. Вони приїздили вже не раз і ми вже їх знаємо. Але чи ми бачимо якісь результати!? Чи бачимо якесь підтвердження цьому у вашій державній політиці і в політиці стратегічної комунікації? Ні! Але це саме те, що ми хочемо побачити. Це те, у що ми вкладаємо наші гроші. Покажіть нам це.
Стосовно люстрації в українських спецслужбах. Це дуже делікатна річ, ми завжди впираємося в проблему подвійних лояльностей, тобто люди, які закінчували вищі навчальні заклади.
Наприклад, в Росії чи за часів СССР, й які працювали в КГБ - вони часом проявляють себе добре на службі Українській державі, але ніколи не можна бути впевненим, що вони на сто відсотків є лояльними насамперед до України, так? Адже Україна власне зараз загороджена оцим пострадянським простором.
Лояльність - це не та функція, на яку варто фокусувати увагу і це не те, на чому потрібно ґрунтувати свої експертизи. Є кілька проблем з самою люстрацію. Найперше, якщо люстрація розуміється лише в політичному сенсі.
Наприклад, давайте зробимо список тих, хто вчився у країні Х, а тепер працює в країні Y. Це, само по собі не приведе до чогось доброго, бо вам потрібне не просто лояльне ставлення, себто не тільки люди лояльні до вас, вам потрібні ті, що є водночас і професійними, і лояльними.
Тож вам потрібна не лише люстрація. І якщо ви хочете бути чесними у люстрації, тоді слід подивитись на минуле абсолютно всіх, а не тільки пропускати крізь люстрацію виокремлені групи. Тобто, якщо ви хочете бути в цьому чесними, ви повинні бути рівно зваженими. Цього не зроблено. Друге – вам потрібні професіонали. Для цього потрібна програма підготовки професіоналів і менеджмент персоналу.
Професійність і лояльність одночасно дуже часто бувають такою недосяжною мрією, ми розуміємо, що насамперед "сотрудник КГБ уважает КГБ", а вже потім для нього виникає повага до інших речей. Присягу в КГБ давали в особливий час і особливій структурі. І якщо буде віддано наказ, мало хто зможе проконтролювати лояльність у так звану годину Х.
Якщо ви вірите в те, що це є вагомим, то ви обов’язково повинні робити щось стосовно цього. І це слід відкрито задекларувати. Сказати, наприклад, що ці люди, які пройшли відповідне навчання, є відстороненими від певних типів професій, або можуть працювати тільки за певними напрямками, які не мають прямого доступу до державної таємниці.
Наприклад, вони реально не повинні мати доступу до секретних матеріалів, вони можуть працювати лише у секторі з мінімальним рівнем доступу. Але якщо це буде зроблено ультимативно – це не буде до кінця чесним, адже нерозумно виключати абсолютно всіх лише через певний бекграунд, тільки тому, що вони його мають. Бо ж люди змінюються.