Коли український фільм стане лідером прокату в Україні

У перший день прокату поставлено новий рекорд – 6,9 мільйонів гривень. Це відбулося 4 серпня. Українці масово пішли в кіно, створивши аншлаги. Квитків на американський фільм «Загін самогубців» того щасливого для прокатників четверга годі було взяти.

Друге місце – у американського мультика «Секрети домашніх тварин». Третє посів американський же «Джейсон Борн».

Тими днями Facebook чи не вперше запитав у громади, коли ж нарешті касовими лідерами в Україні стануть українські фільми. І цього разу питання не риторичне. Адже майже одночасно з повідомленнями про успіхи екранізованого американського коміксу поширилася новина про небачену раніше кількість українських стрічок, котрі вийдуть на екрани України до кінця поточного року.

Читайте також: 7 українських фільмів, що вийдуть в прокат цього року. Від повстанців до заробітчан

Частину з них 8 вересня представили трейлерами під час світкування 85-річчя кінотеатру «Жовтень». Серед стрічок – перше українське фентезі «Сторожова застава», історична драма «Моя бабуся Фані Каплан», давно анонсований анімаційний «Микита Кожум`яка».

Це стало можливим завдяки зусиллям Державного агентсва України з питань кінематографії. Її голова Пилип Іллєнко, заручившись підтримками різних ініціативних групп, зміг пробити збільшення суми державного фінансування виробництва фільмів. Загальна сума становила майже 300 мільйонів гривень.

Частина стрічок, котрі анонсовані цьогоріч, створені з залученням державних коштів. Нехай скарбниця покриває лише 50% бюджету, але так простіше перекрити іншу половину. Надалі витрати на виробництво фільмів у бюджеті планують поступово збільшувати: на 2017 рік закладено півмільярда.

Але в зацікавлених громадян скепсис щодо перспектив українського кіно збільшується пропорційно до загального кошторису. Люди, котрі постійно живуть в середині процесу, далі переконані – наше кіно погане, гроші викидаються на вітер та/або розкрадаються, фахівців нема в жодній з царин виробництва.

Мовляв, сценарії - погані, режисура наближена до учнівської, гра акторів далека від професіоналізму, оператор лажає, фільм виглядає дешево, а корумповані продюсери пиляють бюджети й списують сотні тисяч гривень на свою користь.

Висновок скептиків: ось чому жоден із новонароджених українських фільмів не збере касу, не окупить себе навіть на третину, а українці далі ходитимуть на голлівудське кіно. Це стосується не лише стрічок, знятих за підтримки Держкіно, а й проектів із незалежним фінансуванням.

Частково скепсис підтверджують приклади тих цьогорічних прем’єр, котрі вже відбулися. Так, мелодрама Романа Ширмана «Тепер я буду любити тебе» і комедія «Ніч Святого Валентина» Володимира Лерта зібрали в кінотеатрах 542 та 586 тисяч гривень відповідно, хоча першу частково профінансувала держава, друга – незалежний від скарбниці виробник.

Обидві разом «зробила» молодіжна комедія #SelfieParty незалежного Любомира Левицького. Та все одно збори в 2 мільйони гривень – втішний приз, але не комерційний успіх. На самоокупність у прокаті стрічка теж не вийшла, хоч потім ніби добрала свого завдяки продажу для телепоказу.

Кінознавець Аксінья Куріна вважає: коріння проблеми зростання українського кіно – брак кіноосвіти. Проте цей висновок не так категоричний, як не повний.

Навіть маючи відповідну освіту, творець кіно нічого не зможе зробити, якщо нема практики. Тобто, освічені, спеціально навчені люди мають приходити в певну індустрію. Якої в Україні нема так само, як і книжкового бізнесу, аналогічному до західного.

За великим рахунком, говорити слід не лише про кінобізнес, а передусім про ринок: кіно, телебачення, книжковий, музичний, театральний, арт та інших сегментів, у яких створюється той чи інший інтелектуальний продукт.

Отже, самих лише грошей не досить. Катастрофічно бракує фахівців. Передусім – сценаристів, здатних запропонувати історію, цікаву широкому глядачеві. А саме на таке кіно чекають відомі українці, серед яких - навіть представники чинної влади, не кажучи вже про рядового глядача.

Нещодавно це з`ясували представники ініціативної групи  #КіноКраїна. Вони опитали відомих людей, серед яких були Ганна Гопко, Микола Княжицький, Максим Бурбак, Марія Матіос, Єгор Соболєв та Катерина Бабкіна.

Практично всі визнали існування в Україні справді потужного авторського кіно, яке збирає нагороди по світу. Лідером серед згаданих було, звичайно, «Плем`я» Мирослава Слабошпицького – стрічка високої кінематографічної якості, котра провалилася в українському прокаті. А точніше, майже не мала його. Але всі опитані в один голос нарікали на брак кіно жанрового, розважального, потенційно касового.

Фразу «українське кіно давно вагітне касовим фільмом» у різний час промовляли кінокритик Володимир Войтенко та голова Національної Спілки кінематографістів Сергій Тримбач. Цю тезу активно підтримує Пилип Іллєнко, не приховуючи – Держкіно передусім зацікавлене у виробництві жанрового, мейнстрімного кіно з прицілом на широкий прокат і, звісно, самоокупність.

Проте школяр із калькулятором порахує: весь бюджет від держави, спрямований на підтримку виробництва фільмів, дорівнює заледве третині бюджету середньостатистичного й не найкращого голлівудського блокбастера. Та, як уже говорилося вище, проблема не в грошах, а в відсутності можливостей їх заробити.

Мова про ринок, якого поки нема, і всі, хто працює в кіно, одностайно визнають це. Екс-голова Держкіно Катерина Копилова свого часу твердила: Україні не підійде голлівудська модель, де виробництво фільмів – справа приватна й самоокупна.

Нам, на думку пані Копилової, ближче європейський підхід, де стрічки створюються переважно державним коштом. Проте вона не врахувала важливу обставину: у Європі кіно може приносити і приносить прибуток у прокаті. Бо його є, де показувати.

Ви не знайдете в європейській країні населеного пункту, де не було б хоч одного кінотеатру чи кінозалу. А без розбудованої кінотеатральної мережі все одно, за якою моделлю розвиватиметься українське кіновиробництво.

До нас почали доходити лідери європейського прокату. Поки що – в малій кількості копій. Але все одно у Франції з шаленим, у тому числі – комерційним успіхом пройшла романтична комедія «Божевільне весілля», в Італії – соціальна комедія «У чорта на рогах», а за рахунок показу в країнах Балтії окупилася литовська стрічка «Занесло».

Отже, простіше купити копію голлівудського фільму й заробити на самому прокаті. Для цього кількості екранів в Україні цілком вистачає. Складно, майже нереально вкласти кошти навіть у якісне жанрове кіно, і потім окупити його через каси кінотеатрів.

Майданчиків для показу в Україні катастрофічно мало. Книгарень теж стосується. Навіть якщо український бойовик показати в кожному з наявних залів, навряд чи касові збори зрівняються з «Загоном самогубців». Сподіваємося, поки що.