На Олімпіаді-2016 у Ріо-де-Жанейро збірна України продемонструвала свій найгірший результат на літніх Іграх у історії. Вона здобула лише 11 нагород – дві золоті, п’ять срібних та чотири бронзові - та посіла у загальнокомандному заліку 31-е місце.
Особливо контрастним цей виступ наших спортсменів виявився на тлі досягнень паралімпійської збірної, яка з першого ж дня змагань у Бразилії відзначилася справжнім шквалом медалей. Після п’яти днів Паралімпіади-2016 наша національна команда вже здобула 61 нагороду – 22 золоті, 19 срібних та 20 бронзових.
Подекуди українці своїми виступами, без перебільшення, вражали. Як от у змаганнях з плавання на 200 м комплексом, де наші атлети зайняли усі сходинки п’єдесталу. Денис Дубров здобув золоту медаль та встановив новий світовий рекорд – 2.06,87 хв, Максим Крипак отримав срібло, а Дмитро Ванзенко виграв бронзу.
З цього приводу радісно вибухнув український сегмент соціальних мереж. А досягнення українських спортсменів не залишилися непоміченими першими особами держави.
Звичайно, кожним з цих мужніх людей, які виграли нагороди на Паралімпіаді, можна захоплюватися. Як можна захоплюватися й іншими спортсменами, які фінішували за межами першої трійки чи навіть просто взяли участь у цих змаганнях.
Бо навіть головний олімпійський принцип твердить, що "головне участь, а не перемога". Особливо це стосується паралімпійців, для яких вже один вихід на старт є звитягою духу над фізичними можливостями.
За такими принципами паралімпійський рух розвиває весь цивілізований світ. У США, Великій Британії, чи Австралії людям з обмеженими можливостями найперше створюють такі умови, щоб вони себе не відчували особливими. Щоб могли себе повноцінно реалізувати, займатися спортом та брати участь у змаганнях на найвищому рівні. Для цього, власне, й створені Паралімпіади.
Тоталітарні та посттоталітарні режими сприймають спорт по-іншому. Передовсім для них це інструмент для прославляння своєї величі у світі та підвищення авторитету. І цей принцип представники таких країн бездумно перенесли й на параолімпійський рух.У цих державах результат стоїть на першому місці і досягається будь-якою ціною.
Можливо, саме тому на останніх трьох Паралімпіадах у загальному командному заліку перемогла збірна Китаю. А та ж команда США востаннє посідала перше місце за медалями ще у 1996 році.
А найжахливіший приклад використання паралімпійців у пропагандистських цілях стала Росія, яку не допустили до Паралімпіади-2016 через систематичне вживання спортсменами допінгу, яке курувалося на державному рівні.
"Я вважаю, що російська влада катастрофічно підвела своїх паралімпійців. Її підхід "медалі важливіші моралі" мені огидний", - сказав голова Міжнародного параолімпійського комітету Філіп Крейвен, коментуючи дискваліфікацію збірної Росії, яка на Паралімпіаді-2012 у Лондоні фінішувала у загальному заліку другою.
Україна на двох останніх Паралімпіадах ставала у медальній класифікації четвертою. У Лондоні-2012 вона здобула 85 нагород, у Пекіні-2008 – 74. Та й взагалі - наші паралімпійці традиційно сильніше виступають за українську олімпійську команду.
Серед іншого спрацьовує різниця у підходах. В Україні параолімпійський спорт для людей з обмеженими можливостями є одним з небагатьох шансів реалізувати себе.
Тому у них на першому місці стоїть результат, який серед іншого дозволяє покращити матеріальне становище. $40 тис. за золоту медаль, $26 тис. – за срібну та $18 тис. за бронзову – гроші, які людям із проблемами зі здоров'ям складно у нашій країні заробити у інших сферах.
Тож добре, що в Україні побудована система параолімпійського руху, яка дозволяє людям з обмеженими можливостями досягти значних спортивних успіхів.
Але високопосадовцям перед тим, як звітувати про спортивні досягнення, все ж варто було б дивитися не на високі місця паралімпійської збірної України у медальному заліку, а на інші показники.
Приміром, міжнародний рейтинг доступності міського середовища та транспорту для людей з особливими можливостями. Якщо Україна у ньому також увійде до світової топ-трійки, тоді і чиновникам можна буде розповідати про перемоги.