Арсеній Яценюк: Україна потребує об’єднаний та процвітаючий Європейський Союз

Виступ Арсенія Яценюка під час дискусії у Фонді Конрада Аденауера в Берліні 14 листопада.

Це велика честь для мене звернутися до цієї шановної аудиторії. Пам’ятаю, був тут минулого року разом із членами мого уряду. Ми робили промову про реформи, які провів уряд, і який шлях ми визначили для моєї країни.

Дозвольте розпочати словами великої вдячності канцлеру Меркель, федеральному уряду та німецькому народу. Я дуже ціную іі особистий вклад і те, що німецький народ підтримує український народ. Німеччина – це флагман європейської політики щодо України. Ми багато разом зробили, ми разом багато досягли. І Німеччина відіграла дуже важливу роль, щоб зробити можливою історію успіху.

Ви щойно згадали низку історичних для моєї країни питань. Дозвольте нагадати, що в 2013 році український народ не прийняв намагання колишнього президента і уряду відкинути ідею євроінтеграції. Колишній президент утік із країни. І причина була ясна – колишня влада вирішила відмовитися від ідеї підписати Угоду з ЄС.

Українці взяли європейські прапори в руки, вийшли на вулиці і почали боротьбу. Боротьбу за справедливість, за Європу, за європейські цінності, свободу та нашу незалежність. І ці європейські прапори мають на собі кров після того, як колишній президент віддав наказ фактично вчинити розправу над українцями, які боролися за нашу свободу. Врешті ті покинули країну, і я прийняв присягу прем’єр-міністра нової України.

Я пам’ятаю свій перший день на посаді. Лише кілька цифр. На єдиному казначейському рахунку однієї з найбільших європейських держав було 15 тисяч євро. Загальний борг моєї країни був 73 млрд доларів. У наших підземних сховищах взагалі не було газу. Ні угоди, ні газу, ні грошей, ні уряду, ні поліції, ні армії.

Але що ми разом з ним отримали від сусідньої країни? У цей же час президент Путін наказує своїм військам увійти до Криму і незаконно анексувати українську територію. Уперше після Другої світової війни Росія вирішила анексувати, ні – захопити (я вже не прем’єр-міністр і можу упустити цю дипломатичну риторику), захопити  частину незалежної країни.

Потім він послав своїх маріонеток і свої війська в Донецьк і Луганськ. Ми втратили 20% економіки, втратили територію, низку компаній. Але найстрашніше, що ми втратили і постійно втрачаємо й зараз, - життя українських людей, життя невинних людей.

Очевидно, що російський президент досі вірить, що таким чином він може воскресити імперію. Це неправильний шлях. І прийде час, і ті, хто вторгся в Україну,  заплатять ціну. Дуже високу ціну.

Тож перед нами були неймовірні виклики. Після революції були високі, навіть перебільшені очікування українського народу, і дуже важко задовольнити всі ці очікування. Це не новина, що люди завжди ненавидять політиків. Це нормально. Але завжди треба досягати результатів.

І в цих умовах я мав прийняти надзвичайно непопулярні рішення. Чи ви можете уявити, що, наприклад, канцлер Меркель виходить до німецького народу і каже: «Дорогі німці, уряд вирішив збільшити сплату за послуги ЖКГ удвічі. Уряд прийняв рішення запровадити нові податки. Уряд вирішив оподатковувати ваші пенсії, закрити  низку програм із соціальних виплат, ухвалити три пакети жорсткої економії». Але не було іншого шляху. І врешті ми скоротили дефіцит бюджету з 10,5% до 2,5%. Ми скоротили державний борг на 7 млрд доларів – на сьогодні це 66 млрд доларів.

Ми збільшили енергоефективність країни. Адже зазвичай українці святкували новий рік біля російського «Газпрому». Це була традиція. Але не цього разу. Ми ліквідували різноманітних олігархічних і нечистих посередників, які існували між «Газпромом» і «Нафтогазом» і уклали прямі угоди з компаніями, які базуються в Європі, щодо постачання газу до України. Тож ми стали набагато більш енергоефективні.

Уряд прийняв дуже потужні реформаторські закони. І на сьогодні низка з них уже імплементовані.

Справа в тому, що потрібно постійно рухатися. Люди не питатимуть, що ти зробив в минулому, вони спитають, що ви будете робити в майбутньому.

Ми пройшли три процеси виборів – президентські, парламентські та місцеві. Згадуючи, скажімо так, колишню Україну, завжди було складно втримати стабільність між різними українськими політичними силами. Вважаю, що це за увесь час сучасної української історії коли після російського вторгнення Україна вижила, уже майже три роки. І не тільки вижила, а за ці 2,5 роки показала певні ознаки економічного зростання.

Є дуже сильна відданість з боку українського народу стати частиною великої об’єднаної європейської сім’ї.  І я очікую, що є така сама відданість з боку всіх країн-членів ЄС зберегти союз і захистити союз. Адже чого потребує Україна? Україна, звичайно, потребує дуже сильних європейських інституцій, об’єднаний та процвітаючий Європейський Союз.