Маланка та Василь
14 січня до України завітає специфічне народне свято – Старий Новий рік. Воно виникло через розбіжності між двома календарями: юліанським та григоріанським.
Старий Новий рік святкують в країнах, де православна церква не перейшла на запроваджене в Західній Європі у XVI столітті нове літочислення. Крім України, це свято відзначають у Росії, Білорусі, Молдові. Також крім пострадянських країн, зі Старим Новим роком знайомі у Сербії, Чорногорії та Македонії.
Зараз юліанський перший день року припадає на 14 січня григоріанського. З 2100 року східний християнський світ відзначатиме кожне церковне свято на день пізніше, бо тоді збільшиться різниця між двома традиційними календарями.
14 січня за церковним календарем відзначають обрізання Ісуса Христа, а також вшановують святителя Василя Великого, який жив у ІV столітті. Тому свято Старого Нового року ще називають "Василя" або "Маланки". Друга назва пов’язана з тим, що напередодні, 13 січня, церква вшановує преподобну Меланію Римлянку, яка жила у V столітті.
Деякі звичаї Старого Нового року мають стосунок ще до дохристиянської доби. Зокрема, за язичницьких часів початок року відзначали з приходом весни. Тоді починався новий цикл землеробських робіт.
"Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка" – ці весняні за своїм змістом слова щедрівки співають у січні, на Старий Новий рік. Ще одне свідчення збереження таких давніх звичаїв, які прийшли з весняного періоду - ходити «засівати» 14 січня.
Забуте рішення Центральної Ради
На деяких українських інтернет-сайтах ще й сьогодні можна зустріти твердження про те, що Україна відмовилась від юліанського календарю після рішення Раднаркому Радянської Росії у 1918 році. Частково це відповідає дійсності, оскільки більшовики перемогли у війні 1917-1921 років і потім запровадили свої правила, в тому числі і календарні.
Однак аналогічне рішення щодо переходу на григоріанський календар ухвалювала і Центральна Рада. Про нього трошки забули, бо влада Української народної республіки не встигла повністю втілити в життя це рішення і багато інших.
У 1917 році революціонери намагались змінити все, що бачили. Тому і реформа календаря була важливим кроком у їхніх планах. Цікаво, що і більшовики аргументували свої дії необхідністю були ближче до європейського народу.
Більшовики на партійному рівні почали користуватися новим стилем уже з 18 квітня 1917 року. Саме з цього дня більшовицька газета «Правда» стала датуватися двома числами, за новим стилем й у дужках — за старим.
Це було пов’язано з тим, що 18 квітня за старим стилем — це 1 травня за новим. День міжнародної солідарності трудящих таким чином можна було святкувати в один день з європейськими робітниками. Така тоді була дивна кон’юнктура в очікуванні світової пролетарської революції.
Після перемоги Жовтневого перевороту більшовики провели у Радянській Росії реформу календаря. Так вийшло, що саме її часто згадують зараз, коли йдеться про перехід на григоріанський календар.
24 січня 1918 року було оприлюднено «Декрет про запровадження в Російській республіці західноєвропейського календаря».
З метою встановлення в Росії однакового «майже з усіма культурними народами обчислення часу» Раднарком ухвалив запровадити по закінченні січня 1918 року новий календар. Так наступним днем після 31 січня стало 14 лютого.
В Україні тоді була своя революційна влада, яка не дуже враховувала рішення Раднаркому. Однак схожі за змістом реформаторські ідеї тоді буквально літали в повітрі і влада УНР теж задумалась про зміну календаря.
12 лютого 1918 року Центральна Рада й уряд УНР ухвалили закон про запровадження нового стилю: після 15 лютого одразу настало 1 березня. Тоді ж було запроваджено перехід українських земель на середньоєвропейський час.
В той час вже тривала гібридна війна Радянської Росії проти УНР. Наступ більшовицьких військ з боку Росії здійснювався від імені уряду українських комуністів, який діяв у Харкові. Коли УНР переходила на григоріанський календар, Київ контролювали більшовики.
У 1918-1919 роках влада у Києві змінювалась дуже часто, так що місцеві жителі навіть не встигали реагувати на такі зміни. Іноді ці військово-політичні події торкались і календарних питань.
Юліанський календар ненадовго повернувся в Україну разом із білогвардійськими військами генерала Денікіна. Згідно наказу №2 військового губернатора Києва генерала Бредова, були скасовані усі декрети радянського уряду, а обрахування часу було встановлене за так званим старим стилем.
Так після 31 серпня 1919 року … настало 19 серпня. Календар повернули назад, але ненадовго. Григоріанський календар остаточно прийшов до Києва разом із більшовиками у грудні 1919 року.
Зміна календаря
Питання про доречність переходу в Україні церковних свят із юліанського на григоріанський календар поки залишається відкритим.
Зокрема, зараз в Україні обговорюється питання про святкування Різдва і у грудні і у січні. Згодом може йтись про відмову від святкування Різдва у січні, бо грудневі святкування відбуватимуться одночасно з західними країнами. А от святкування Різдва у січні певним чином залишає Україну на орбіті російського культурного простору.
В такому випадку Новий рік буде не перед, а після святкування Різдва. Старий Новий рік тоді у певному сенсі зникне, бо автоматично перейде на перше січня.
Нагадаємо, що нещодавно у Верховній Раді було зареєстровано законопроект №5496 "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України щодо святкових і неробочих днів", згідно з яким депутати пропонують встановити неробочим днем 25 грудня.
Автори законопроекту пропонують таким чином долучитися до світової практики святкування Рідзва. 22 грудня минулого року комітет з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної Ради підтримав цю ініціативу про святкування Різдва ще й 25 грудня. Отже, вже у 2017 році за умови відповідного рішення Верховної Ради Україна може на державному рівні святкувати Різдво у грудні.
Про відмову від святкування 7 січня поки не йдеться, тож Старий Новий рік залишається у своїх правах.