Загострення обстановки під Авдіївкою має дві причини - стратегічну і тактичну. Тобто стратегічно бойовики збільшили кількість обстрілів по всій лінії розмежування. А Авдіївці дісталося більше за інших, тому що саме тут у так званій ДНР найвразливіше місце.
Вихід українських військових на територію промзони Авдіївки дозволив нашим військам взяти під контроль стратегічну транспортну артерію - основну трасу, яка з'єднує Горлівку і Донецьк. Її значення переоцінити неможливо.
Найбільші угруповання бойовиків зосереджені саме в цих двох містах. З боку Горлівки бойовики постійно обстрілюють Зайцеве і в будь-який момент можуть перейти в наступ на Бахмут (колишній Артемівськ). Мета дуже важлива - там не тільки унікальні підприємства, які дозволять набити кишеню лідерам бойовиків, а й великі збройові склади.
У Донецьку бойовики теж готові завдати удару по Мар'їнці та Красногорівці, а в разі успіху розвинути наступ до Курахово. Там розташована велика ТЕС і цієї причини вже більш, ніж достатньо. Але плани з наступу є не тільки у бойовиків.
Збройні сили України теж в будь-який момент можуть перейти до звільнення територій і звільнити Горлівку або Донецьк.
Поки що наша сторона шукає можливість мирного дипломатичного врегулювання, але в якийсь момент терпіння може лопнути. У будь-якому із сценаріїв, чи то наступ бойовиків або ВСУ, командування так званих збройних сил ДНР зіткнеться з головною проблемою - перекиданням резервів з Горлівки в Донецьк або навпаки. Залежить від точки загострення. Саме в цих містах розташовані найбільші сили бойовиків, які вони називають армійськими корпусами.
Резерви потрібно перекинути максимально швидко - швидкість тут ключовий аргумент. Запізнишся - можна взагалі не приходити.
По хорошій трасі (а там дві смуги в кожну сторону) від Донецька до Горлівки можна доїхати протягом 20-30 хвилин. Альтернативна дорога місцевого значення (розбита ще в давні часи, дві смуги) веде через Макіївку, Ясинівку і відніме не менш ніж півтори години.
У разі стрімкої атаки спецназу ця пауза може стати вирішальним фактором. А що таке український спецназ, бойовики чудово знають. Так що відсунути ВСУ від траси для бойовиків питання принципове. Це головна проблема в їх обороні.
Ось тільки всі спроби до останнього часу для них закінчувалися однаково погано - в кращому випадку вони отримували потужну відповідь, а в гіршому - втрачали шматок території.
Стратегічна причина - вже давно не секрет. Напередодні чергового раунду переговорів у Мінську Росія посилює тиск. Викрутити Україні руки і змусити повернути Донбас за кремлівським сценарієм до сих пір не вийшло. Ні за допомогою прямих домовленостей, ні через тиск європейських партнерів.
Українська влада чудово розуміє, що Росія за допомогою Особливого статусу Донбасу і амністії бойовиків хоче закласти міну під саме існування України. З доступних аргументів у Кремля тільки посилення обстрілів, загострення конфлікту і шантаж нашими полоненими, яких вперто відмовляються повертати. Це створює додаткову напругу всередині країни і в РФ вірять, що рано чи пізно вона досягне критичної точки.
Наостанок трохи конспірології. У Опоблоці розкол. З чуток, Кремль наполягає на передачі 30% «контрольного пакета» акцій політичної сили Віктору Медведчуку. Ахметов і його група категорично проти - їм ці ігри в «русскій мір» набридли, та й дуже вже дорого вони обійшлися для бізнесу.
Ось і прилетіли снаряди в Авдіївський коксохім, значення якого для холдингу «Метінвест» і всієї української металургії неможливо переоцінити. Примус до дружби і шантаж - традиційні методи для Кремля.