Блокадники порушили низку важливих питань. В першу чергу в план ціноутворення на вугілля та корупції, яка його супроводжує. Але сама ідея блокади, як і люди, які її здійснюють, вкрай деструктивна. Отже, чому ж нам треба торгувати з ОРДЛО.
Давайте уявимо два варіанти відповіді на одне складне, особливо в політичному плані, питання. Ми хочемо повернути Донбас чи не хочемо. Ясна річ, що ось так прямо ніхто з політиків не скаже, що не хоче. Але дуже багато хто так думає. Про себе і мовчки. Або говорить про це на кухні. Але відповідь на це питання не важлива. Тому що в підсумку ми прийдемо до одного і того ж.
Отже, уявімо що ви відповідаєте на питання негативно і вже не хочете повернути Донбас. Відрізана скиба. Тоді вам абсолютно не важливо, що там відбувається. Хто вибухає в ліфтах або чи є що їсти людям. Вам важливий свій інтерес.
А так виходить, що для української економіки покупівля вугілля на Донбасі вигідніша, ніж імпорт з далеких континентів. Просто дешевше. У довгостроковій перспективі можна і потрібно диверсифікувати поставки, не тільки вугілля а й електроенергії, щоб вугілля звідти було однією з опцій, але не відмовлятися від нього.
Це просто не вигідно. Для економічного гравця завжди вигідно мати різні опції, щоб не залежати від одного джерела і щоб у цій незалежності вміло торгувати, отримуючи кращу ціну. Наприклад зараз, навіть з огляду на корупційний Роттердам+, ціна, закладена в тариф, становить близько 1700 гривень. Якби ми закуповували імпортне вугілля, то платили б 100 доларів. Різниця очевидна.
Більш того, є ж багато всередині ДТЕК транзакцій. Любити Ахметова не треба і не обов'язково, але все його заводи зареєстровані в Україні. І шахти теж. А значить, платять тут податки. І перешкоджати постачанню з одних українських підприємств на інші в принципі нелогічно. Отже, вони явно щось платять «в чорну».
Але це особисті витрати Ахметова і нехай робить що хоче. Але поки він бере вугілля з одних українських підприємств і везе його на інші, ніхто не витрачає долари і не тисне на курс гривні.
А металургійні заводи, наприклад в Алчевську, все одно продають метал як українські підприємства, і долари від його продажу приходять на український міжбанківський ринок. Розмови про націоналізацію там - це розмови на користь бідних. Як показує досвід Придністров'я, такі заводи завжди мають реєстрацію на визнаних територіях, інакше не зможуть укласти жоден експортний контракт.
І не треба приводити аргумент, що цим ми допомагаємо агресору. Агресор - Росія. І їй все одно, купуємо ми вугілля на Донбасі чи ні. Ціна питання не критична. А підтримка Донбасу з боку Кремля - питання політичне. І від того, що там може впасти рівень життя при блокаді з боку України, рішення не зміниться.
І блокада добре працює, коли вона повна. Чи не буде купувати вугілля Україна з Донбасу, то через деякий час купить антрацит з Білорусі, "батьківщини креветок".
Адже не вводити ще й блокаду на товарняки з Мінська? Економіка не терпить таких заборон. І приватний інтерес завжди обійде будь-які дурні регуляції. Хіба що блокада була б тотальною. Але хто може зараз уявити, що до української блокади приєднаються росіяни?
А якщо ні, то вся ця епопея з точки зору впливу на ОРДЛО більше скидається на цирк, який роблять у відповідь за брудну справу.
Отже, війна - це протистояння економіки. Тому треба бути гранично цинічними. У протистоянні економіки Росії і України хто сильніше страждає від браку вугілля? І навіть не в короткостроковій перспективі, коли правда Гройсмана про те, що ми не можемо обійтися без вугілля з Донбасу. Працює, але і в довгостроковій, коли за дорогий імпорт будемо платити в тарифах і в стабільності гривні.
Імпорт - він все-таки такий імпорт. Україні від цього стає гірше стосовно Росії. А значить в логіці війни це схоже на саботаж. А військова міць "ДНР", з їх "першою танковою армією Європи", залежить тільки від підтримки Росії, і абсолютно не важливо, наскільки успішно вони торгують своєю продукцією.
Якщо ж ми відповіли на питання позитивно і все ще хочемо повернути ОРДЛО, зрозуміло не за всяку ціну, то нам тим більше не можна обмежувати торгівлю з ними. На цьому етапі. Розумні люди давно розписали технологію реінтеграції таких зон. Ми не перші і не останні, хто зіткнувся з цим.
Так ось, в методиці чітко написано, що торгові обмеження необхідні на початковому етапі. Дуже жорстка блокада, яка призводить до різкого падіння рівня життя на заблокованих територіях. Але потім блокаду треба обов'язково знімати. Показувати вигоди кооперації. І прив'язувати цей регіон до себе.
Нема зв'язків міцніших, ніж економічні. Просто не існує. Якщо їх обрізати з Україною, то вони стануть зміцнюватися з Росією. Більше рубля, менше гривні. Більше поставок з Ростова, ніж з Маріуполя.
Ніщо не терпить порожнечі. Особливо економіка. Безліч дрібних зв'язків кожен день розриваються з Україною і з'являються з Росією. І не тільки в вугіллі, наприклад. Навіть у поставках одягу. Малий бізнес. Середній бізнес. Ці зв'язки, як павутина, то дуже тонкі, то дуже міцні. І вони прив'яжуть регіон до Росії сильніше, ніж російські танки.
І в той момент, коли він станеться, коли Росія змушена буде залишити Донбас, то це буде величезною проблемою. І головним стримуючим фактором, який буде заважати інтеграції. А ми ж пам'ятаємо, що ми хочемо повернути і Донецьк, і Луганськ.
Війна, в яку ми потрапили, це не протистояння хто перший візьме чужу столицю. Це битва економік. Чия економіка опиниться стійкішою, той і переможе.
І найкраща зброя України проти Росії - це західні санкції. Українські дії тут взагалі не грають ролі. Ми занадто маленькі в економічному плані, щоб на щось реально впливати. Краща зброя Росії - це торгові обмеження. Які вводить Росія і які у відповідь змушена вводити Україна.
Вони завжди б'ють по нашій економіці сильніше, ніж по російській просто з огляду на несумісний масштаб економік України або Росії. І немає нічого дурнішого, ніж підігравати Росії в цій грі. А блокада - це саме такі дії.
І логіка у тій війни зовсім інакша, ніж у Другій Світовій. І тому торгувати нам треба. Навіть з агресором. Якщо ми хочемо його перемогти.
Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.