Вирок - 20 років колонії суворого режиму у Сибіру, за 9 тис. км від батьківщини. Уже майже три роки український режисер Олег Сенцов незаконно утримується Росією.
Кримчанина, учасника "Автомайдану", активіста, який допомагав українським військовим перебратися на материк та брав участь в акціях проти анексії Криму, 10 травня 2014 року викрали біля свого будинку в Криму, катували та судили за сфабрикованою справою.
Зараз його ім'я звучить найчастіше, коли йдеться про українських в’язнів Кремля. Свою підтримку і захоплення його мужністю висловлюють видатні кінодіячі, артисти та просто небайдужі люди в усьому світі. Але яким би відомим ти не був, якими б безпідставними та бездоказними не були звинувачення, російська система сміється тобі в обличчя та ламає життя.
Відомий російський документаліст Аскольд Куров два роки працював над фільмом "Процес" про справу Олега Сенцова. Перебіг судової справи, архіви, інтерв’ю з друзями та рідними Олега, коментарі експертів – усе це в документальному фільмі Курова розповідає історію протистояння українського режисера та російської системи.
Світова прем’єра фільму відбулася 10 лютого у спеціальній позаконкурсній програмі одного з найпрестижніших міжнародних кінофестивалів – Берлінського.
Уже наприкінці березня фільм "Процес" буде показаний і в Україні під час фестивалю Docudays.UA.
А поки Еспресо.TV поговорило з творцем фільму Аскольдом Куровим про кафкіанську справу Олега Сенцова, психологічні складнощі роботи над фільмом та резонанс на Берлінале.
Ви познайомились з Олегом ще до його викрадення ФСБ у Криму. Розкажіть, як це сталося.
Олег подивився в інтернеті мій перший короткометражний фільм і сам знайшов мене в Facebook. Написав, що теж режисер, тільки ігрового кіно. Він саме закінчував тоді "Гамер". Потім ми побачилися, коли він приїжджав до Москви на прем'єру "Гамера". Це був єдиний раз, коли ми зустрілися особисто. А так просто переписувалися в Facebook.
Арешт Олега був справжнім шоком. Коли його привезли до Москви, я ходив на перше засідання просто для того, щоб побачити його та підтримати. І тільки потім, через якийсь час стало зрозуміло, що ця справа абсолютно сфальсифікована. Тоді виникло відчуття якогось безсилля, що ти нічого не можеш зробити в цій ситуації. І я подумав, що єдине, що я можу зробити, це знімати кіно.
Мені здається, у Росії працювати над фільмом про людину, ув’язнену Росією ж, щонайменше складно. Скажіть, чи відчували ви якесь перешкоджання ззовні під час роботи над фільмом?
Ні, в роботі над фільмом мені ніхто не заважав. Жодних перешкод не було. Єдине, психологічно складно, коли ти розумієш, що за твоїми героями постійно ведеться спостереження, що телефони прослуховуються і що те, що вони говорять на камеру, могло зашкодити на той момент Олегу або їм самим. Психологічна складність - це єдине.
Кадр з фільму "Процес"
А самі друзі і рідні Олега легко погоджувалися допомогти вам? Все ж хтось міг боятися світитися в картині про політв'язня.
Такі складнощі були тільки в Криму. Деякі з друзів Олега, які залишилися в Криму, відмовилися зустрічатися зі мною просто через страх.
Кожен документаліст, починаючи працювати над фільмом, ставить перед собою якісь завдання: розслідувати, привернути увагу, висловитися. Для вас робота над фільмом "Процес" - це що?
Для мене цей фільм, у першу чергу, бажання привернути увагу до справи Олега Сенцова, розповісти про те, що сталося і як сталося.
Є люди, які, може, чули про справу Сенцова, але не знали її подробиць і не мали уявлення про те, наскільки вона сфальсифікована і абсурдна. Звичайно, серед глядачів були і люди, які взагалі не знають нічого про справу Олега Сенцова і про політичних в'язнів у Росії.
Кадр з фільму "Процес"
А загалом по структурі фільм – це інтерв’ю з різними людьми, пов’язаними з Олегом?
Насправді, у фільмі інтерв'ю займають не більше 5 відсотків. Ми свідомо хотіли уникнути цього жанру, так званих "балакучих голів" і закадрових авторських коментарів. Хоча була й така ідея. Адже здавалося, що ситуація настільки незрозуміла, що обійтися без авторських коментарів ніяк неможливо.
Зрештою вийшов фільм, який складається з хроніки судового процесу, телевізійних архівів, з живих ситуацій, в яких опиняється, наприклад, Наталя, сестра Олега, та інші члені сім'ї.
Також, дійсно, є два спеціальних інтерв'ю: коротке інтерв'ю з адвокатом (Дмитром Дінзе, - ред.) і з політологом Кирилом Роговим. Ми вставили їх там, де абсолютно неможливо було пояснити ситуацію і це потрібно було інформаційно заповнити. А так фільм складається з найрізноманітнішого матеріалу.
Назва фільму "Процес". Але підозрюю, що йдеться не лише про судовий процес.
Так, є й інші смисли. Це, звісно, і про процес, який відбувається в російському суспільстві, це і аналогія з "Процесом" Франца Кафки. Адже за ступенем абсурду ця справа була кафкіанською. І в англійському перекладі назви – "The Trial" - теж є певна гра слів, тому що "trial" - це і "судовий процес", і "випробування".
Ви проводите аналогію між судом та виставою, де всі її учасники грають "ролі". Як ви думаєте, обравши на "роль" в’язня Сенцова, система помилилася? Адже Олег виявився такою шляхетною особистістю, а його підтримка в світі – такою міцною.
Я думаю, що жодна система не здатна до кінця прорахувати поведінку людини. Ламати людей вони вміють дуже професійно. У нашому фільмі є свідчення, які зачитує адвокат Афанасьєва, з описом тих тортур, через які довелося пройти Геннадію. І я не знаю жодної людини, яка би ці тортури витримала і не зламалася.
Олега теж катували, але не так сильно і не так довго, слава богу. Олег дуже сильна людина, вольова. Тож, я думаю, у цьому вони прорахувалися. Їм, звичайно, було б набагато простіше, якби всі зламалися, зізналися. Тоді б справа склалася. Але, в принципі, на хід справи це ніяк не вплинуло.
Адже, дійсно, це нагадувало театральне дійство. Нічого не залежало від того, які докази невинуватості надав захист, від того, що ключовий свідок - Афанасьєв - відмовився, заявивши про тортури, від того, що звинувачення розсипалося на очах, але весь процес йшов вже до заздалегідь наміченого результату. Саме цим все і нагадувало театральну гру.
Ви поклали на себе місію – розповісти світу історію Олега Сенцова…
У мене не було якоїсь місії. Більш того, я б з радістю цього не робив. Як кажуть наші продюсери, ми мріяли б, щоб такого фільму взагалі не було, щоб не було в ньому необхідності. І часом хотілося відкласти камеру і брати участь більш реально в допомозі і Наташі, і адвокатам. Це було складно - постійно дистанціюватися і залишатися спостерігачем в цій ситуації.
Це дуже сильна, потужна історія, і дивно, що ніхто більше не знімав про це кіно. Але я думаю, що фільми про Олега Сенцова і про цей процес ще з'являться.
Частину грошей для фільму ви збирали на українській краудфандинговій платформі. Хто ще допомагав у фінансуванні вашої роботи?
Так, ми зібрали трохи грошей на міжнародному краудфандингу і на українському. Але основні кошти нам вдалося знайти тільки завдяки нашим польським ко-продюсерам, тож фільм фінансував Польський кіноінститут. Також свої кошти вкладала естонська компанія "Маркс Фільм" та Чеське телебачення. Це основні продюсери. Думаю, їм здалося, що це може бути цікаве і важливе кіно.
Читайте також: Кіно спільнокоштом. 5 фільмів, за які заплатили українці
Ви задоволені резонансом, який викликав ваш фільм на Берлінале?
Так, дуже. Ми ніяк не очікували, що буде така увага до фільму. На прем'єрі у нас був аншлаг, всі квитки були продані за 2 дні до показу. Були присутні політики, депутати Бундестагу, представники Кіноакадемії. Усе це супроводжувалося акціями Amnesty International, які збирали підписи на підтримку Олега Сенцова. Наступного дня були дуже хороші відгуки в пресі. За два дні у мене було понад 20 інтерв'ю. Я в житті стільки не давав.
Тож, так, був дуже великий інтерес, і в першу чергу, до проблеми Олега Сенцова, але завдяки фільму. Чому я дуже радий.