18 травня 1944 року рішенням Радянської влади кримські татари були депортовані зі своєї рідної землі. Народ було покарано нібито за підтримку дій гітлерівської Німеччини в Криму .
У сталінському СРСР кримські татари не були єдиним народом, який став жертвою депортації. Однак саме депортація кримських татар була найтяжчою серед інших.
Незважаючи на певну реабілітацію у 1967 році, кримським татарам не дозволяли повернутися на Батьківщину. Повернення стало можливим лише у 1989 році, коли СРСР доживав свої останні роки.
Автономний Крим
Кримські сепаратисти часто згадують невеличкий період, коли півострів був у складі Радянської Росії, а потім був нібито подарований Україні через примхи Микити Хрущова. Тоді Крим мав автономний статус, але чомусь мало хто замислюється, на яких підставах це було зроблено.
Кримська АРСР була утворена у складі РРФСР на підставі декрету Ради народних комісарів від 18 жовтня 1921 року. У 1922 році СРСР визнав кримських татар корінним населенням Кримської АРСР. Це було зроблено в межах так званої політики коренізації, яка передбачала розвиток національних культур різних народів країни.
Отже, автономію Крим тоді отримав не через свій нібито сакральний статус у російській культурі, а тому що тоді Радянська влада визнавала права корінного кримськотатарського населення.
У 1920-х роках татарам дозволяли розвивати свою культуру. На півострові виходили кримськотатарські газети, журнали, працювали освітні заклади, музеї, бібліотеки і театри.
Кримськотатарська мова, разом з російською, була офіційною мовою автономії. Нею користувалися понад 140 сільських рад півострова.
Після депортації, у 1945 році Крим втратив статус автономії і став просто Кримською областю у складі РРФСР. Давати особливий статус російському населенню Криму тоді ніхто не додумався.
Міф про кримських татар-колаборантів
У спробах хоч якось обґрунтувати необхідність депортації кримських татар російські пропагандисти постійно згадують міф про нібито особливу підтримку татарами гітлерівської Німеччини.
Зокрема, йдеться про те, що нібито з 20 тисяч мобілізованих до 51-ї радянської армії кримських татар стільки ж їх дезертирувало восени 1941 року.
Однак, при повторній мобілізації в Криму навесні 1944 року на облік потрапили лише 6 тисяч кримських татар, тож дані про 20 тисяч у 1941 році здаються перебільшеними. Ця цифра відображає загальну кількість кримських татар, що були в лавах Червоної армії, але об’єктивних даних про їхнє масове дезертирство немає.
Серед кримських татар були колаборанти, але так само вони були і серед росіян. Татарам закидають участь майже 20 тисяч людей у військових частинах гітлерівської Німеччини. Однак, колаборантська армія генерала Власова нараховувала близько 800 тисяч осіб (!). За такою логікою виходить, що треба було депортувати росіян.
Зауважимо, що у 1944 році майже 5 тисяч бійців кримськотатарських підрозділів евакуювалися з Криму разом з німцями. Ці бійці вже не становили загрози на півострові, в той час як депортація торкнулась усіх, тобто жінок, дітей, літніх людей.
Указами президії Верховної Ради СРСР №493 і №494 від 9 вересня 1967 року з кримських татар було знято звинувачення в масовому колабораціонізмі, хоча права повернутися додому вони так і не отримали.
Зазначимо, що навіть участь окремих чоловіків у військах гітлерівської Німеччини не давала підстав карати весь народ і позбавляти його права жити на батьківщині.
Перейменований Крим
Після депортації кримських татар в Криму двома указами від 1945 і 1948 років було перейменовано майже всі поселення, назви яких мали кримськотатарське походження (понад 80 % від загальної чисельності поселень на півострові). Радянська влада робила все для того, щоб кримськотатарська спадщина була викреслена з життя півострова.
Старі кримськотатарські назви зберегли лише 6 міст: Судак, Саки, Джанкой, Бахчисарай, Керч та в якомусь сенсі Старий Крим. Його автохтонна назва Ескі-Кирим фактично була перекладена на російську.
Деякі назви на узбережжі не змінювали, але на це були свої причини зовнішнього характеру. Це стосувалось як кримськотатарських, так і грецьких назв міст, гірських вершин та мисів, оскільки до цих топонімів були прив’язані морські навігаційні довідники, в тому числі й міжнародні. Зміна цих назв призвела б до ускладнення навігації у Чорному морі.
Для того, щоб уявити масштаб змін у назвах міст і сіл на півострові, достатньо подивитися хоча б на карту Криму з радянського атласу 1939 року:
Після проголошення незалежності України лише декілька селищ у Криму змінили радянські назви. Наприклад, Планерське знову стало називатись Коктебель.
12 травня 2016 року Верховна Рада перейменувала 75 населених пунктів в Криму та місті Севастополь. Були перейменовані п'ять районів, одне місто і 69 сіл і селищ. Зокрема, місто Красноперекопськ перейменоване на Яни Капу. Десяткам сіл повернули історичні кримськотатарські назви. Так, село Радгоспне перейменовано на Темір-Ага, село Фурманівка – на Актачи, тощо.
Однак, тоді Київ вже не контролював Крим і це рішення фактично стало проявом так званої паперової декомунізації. Для його втілення у життя потрібно, щоб Росія припинила окупацію півострова.
Наслідки депортації
Депортація кримських татар повністю змінила демографічну ситуацію на півострові. Також депортація боляче вдарила по самій кримськотатарській громаді.
За перші три роки після переселення від голоду, виснаження і хвороб померли, за різними оцінками, від 20 до 46% (!) всіх депортованих. Серед померлих за перший рік майже половина - діти до 16 років.
Через брак чистої води, погану гігієну і відсутність медичної допомоги серед депортованих поширювалися малярія, жовта лихоманка, дизентерія. Новоприбулі не мали імунітету проти багатьох недуг, які були поширені у Середній Азії.
Переважну більшість кримських татар перевезли до так званих спецпоселень, які скоріше нагадували трудові концентраційні табори. В Узбекистані кримські татари, яких там, звісно, ніхто не чекав, обробляли бавовняні поля, працювали в шахтах, на будівництві, на заводах і фабриках.
В той самий час південні райони Криму, де раніше жили переважно кримські татари, спорожніли. Наприклад, в Алуштинському районі після депортації залишилося лише 2600 мешканців, а в Балаклавському – 2200.
Згодом сюди почали переселяти людей з різних районів Росії, що потім дало підстави для створення міфу про нібито споконвічний російський характер півострова.
Тому, коли зараз деякі автори спекулюють на невеликій чисельності кримських татар у Криму (близько 300 тисяч), не варто забувати про причини такої ситуації.