Минулого тижня Верховна Рада ухвалила зміни до законопроекту 5313, ввівши квоти на українську в телеефірі. Тепер кількість телепрограм та фільмів українською мовою в ефірі має становити не менше 75%. До того ж, українська в ефірі має лунати в проміжки часу між 07:00 та 18:00 і між 18:00 та 22:00.
Після цього в соціальних мережах з'явилось чимало дописів від критиків квот - мовляв, таким чином в Україні запровадили цензуру. Еспресо.TV поцікавилось, як регулюється телеефір в інших країнах.
Франція
Однією з країн, де активно захищають власний телеефір, вводячи квоти, є Франція. По-перше, телеефір в Європі контролюється Директивою "Телебачення без кордонів" (Television without Borders Directive). Згідно з цим документом, 50% програм в телеефірі мають бути європейського виробництва.
Але Франція не обмежилась цим і пішла далі. Французьке законодавство має положення, які захищають саме французьку мову та культуру.
Так, 60% фільмів і серіалів на французькому телебаченні мають бути європейського виробництва, а ще 40% - з франкомовних країн, зокрема і Канади. Ця вимога поширюється на весь графік, включаючи і години прайм-тайму з 20:30 до 22:30, аби канали не транслювали програми французькою мовою лише в нічний час. Квота для телесеріалів встановлює часове обмеження між 18:00 і 23:00.
Прагнучи захистити вітчизняну кіноіндустрію, французький уряд встановив жорсткі обмеження, порівняно з іншими країнами ЄС. Окрім кіно та серіалів, було введене обов'язкове використання французької мови в усіх телепрограмах.
Латвія
Телеефір в Латвії регулює закон "Про радіо і телебачення" та Нацрада з питань радіомовлення і телебачення. Ситуація в Латвії дечим нагадує Україну. Їхнє телевізійне мовлення залежить від етнічного та мовного факторів.
Справа в тому, що майже третина населення країни є російськомовними. Коли в Латвії припинили мовлення російського ОРТ, російськомовні глядачі перейшли на кабельне телебачення.
Наразі на всі латвійські телеканали поширюється квота на програми латиською мовою. На думку ЄС, латвійський уряд не враховує інтереси російськомовної меншини, що не зупиняє Латвію. Так, у країні діє квота на 80% латиської мови в телеефірі та не більше 20% - іноземної.
До 2003 року комерційні телеканали мали жорсткі обмеження на мовлення іноземною мовою. Хоча Конституційний суд і скасував ці положення в 2003 році, закон як і раніше, містить перешкоди для мовлення іноземною мовою, що захищає телеефір Латвії від мовної експансії Росії.
До речі, це вже має свої результати. Російськомовна меншина переважно дивиться "Перший Балтійський канал" (Baltic Channel One), який утім ретранслює в основному програми Державного каналу Росії та показує місцеві вечірні новини російською мовою.
Щодо етнічних латишів, то тільки 2% дивляться цей канал, а частка аудиторії з російськомовної меншини становить 20%. Цікаво, що громадський канал LTV7, який мовить російською, дивляться ще менше глядачів, ніж латвійський LTV1.
Польща
У Польщі всі телеканали мають виділяти 33% квартального обсягу ефіру для програм польською мовою. У цю третину телеефіру не враховуються реклама, випуски новин, телемагазин та спортивні трансляції.
Окрім цього, польські мовники повинні резервувати не менше 33% свого квартального ефіру під музику державною мовою. Також щонайменше 30% ефірного часу мають бути виділені під музику, "пов'язану з польською культурою".
Разом з тим, як і інші країни Європи, польські телеканали мають не менше 50% ефіру виділяти для європейських програм. Дотримування цих вимог перевіряється щоквартально.
Регулювання телеефіру в інших країнах
Багато країн також серйозно ставляться до питання квотування для телеканалів.
Так, в Австралії діє загальна квота, згідно з якою 55% телепродукту, включаючи драми для дорослої аудиторії, документальні фільми та дитячі програми, мають бути австралійського виробництва. Ця квота стосується комерційних телеканалів, які транслюються в ефірі безкоштовно.
Бразилія ж пішла іншим шляхом і запровадила податок на зарубіжні кіно та телепрограми. Безкоштовні, відкриті телеканали мають транслювати 80% телепрограм бразильського виробництва.
В Індонезії з 2009 року діє закон, який обмежує кількість іноземних фільмів в телеефірі – не більше 60% від загальної кількості.
Південна Корея також піклується про власну кіноіндустрію. Так, до 2006 року існувала квота, згідно з якою корейські кінотеатри мали резервувати 146 днів у році для фільмів південнокорейського виробництва. Однак термін був скорочений до 73 днів на рік через вимогу США у перемовинах про вільну торгівлю.
У Малайзії 80% телепрограм мають вироблятися тими місцевими компаніями, які належать етнічним малайзійцям.
На телебачення Венесуели розповсюджується квота у 50% - половина всього телепродукту має бути місцевого виробництва.