Розширення НАТО на Балканах - неприємна пігулка, яку змушений був проковтнути Путін. Чорногорія 5 червня офіційно стала 29-м членом Північноатлантичного Альянсу. Країна йшла до цієї мети 10 років. Росія чинила їй різні перепони на цьому шляху, вважаючи, що країна має бути складовою "русского мира".
Довгий шлях до мети
Чорногорія покинула Сербію і стала незалежною країною у 2006 році. Майже одразу вона оголосила про наміри приєднатися до НАТО і Євросоюзу. Вступ до Альянсу мав гарантувати безпеку країни від можливих зазіхань Белграда. Адже для Сербії розлучення з Чорногорією мало болісні наслідки - країна залишилась без виходу до моря, а відтак і відрізана від морських торговельних шляхів.
Зрозуміло, що в Кремлі не могли змиритися з прозахідним курсом маленької Чорногорії. Проте тодішній лідер країни Міло Джуканович намагався не дратувати Москву. Росія мала в країні політичні, громадські та економічні важелі впливу.
Проросійський курс активно підтримує Сербська православна церква та численна сербська спільнота, а також низка опозиційних партій, як от "Демократичний фронт". Туристична галузь і не лише вона завжди залежали від росіян. Вони складають близько 30% турпотоку. Вони активно скуповували й скуповують нерухомість, особливо на узбережжі Адріатичного моря. Вони вкладають гроші в пов'язаний з туризмом бізнес.
І навіть після початку активного прозахідного дрейфу, у вересні 2016 року уряд на чолі з Джукановичем схвалив договір про концесію на розвідку і видобуток нафти й газу на чорногорському шельфі з міжнародним консорціумом, до якого увійшли італійська Eni та російське ВАТ "НОВАТЕК".
Україна як каталізатор
Після анексії Криму в 2014 році настрої Джукановича змінилися.
"У певний момент ми всі стали занадто розслаблені, здавалося, справа зроблена, а потім вони прийшли в Україну і розбудили нас", - цитує колишнього очільника країни The Wall Street Journal.
Тоді ж Чорногорія підтримала санкції, введені ЄС проти Росії, а Джуканович злітав у Вашингтон, де просив тодішнього віце-президента США Джо Байдена переконати Альянс в необхідності розширення на схід у відповідь на кризу в Україні. У грудні 2015 року Чорногорія отримала запрошення на вступ до НАТО.
Росія кинула свої зусилля на пропагандистську роботу. Задачею було переконати більшість чорногорців у тому, що курс на приєднання до НАТО суперечить сотням років дружби між слов'янськими православними народами.
Спроба проросійського перевороту
Апогеєм російських зусиль стали події осені 2016 року. У Чорногорії в жовтні мали відбутися парламентські вибори і до кінця не було зрозуміло, чи переможе партія Джукановича - Демократична партія соціалістів (ДПС). Проросійська опозиція мала непогану підтримку населення.
Врешті решт ДПС перемогла, а Джуканович, аби зберегти крихку рівновагу, погодився піти з влади. На посту прем'єра опинився його послідовник Душко Маркович, який зберігає цю посаду й досі.
Постать Джукановича, який 21 рік керував країною то як прем'єр, то як президент - окрема розмова. Він схильний до авторитарного стилю керівництва, за ним тягнеться шлейф корупції, але довгий час йому вдавалося вдало грати для Заходу роль "свого сучого сина". Як би там не було, саме Джуканович не допустив того, щоб Чорногорія зійшла з прозахідних рейок.
Головною подією виборів 2016 року стала спроба російських агентів та сербських націоналістів спровокувати "народний бунт" і захопити владу. У день виборів були заарештовані 20 громадян Сербії, у яких знайшли зброю та поліцейську форму.
Читайте також: "Кольорова революція" по-кремлівськи. Роcія провалила псевдомайдан у Чорногорії
Спочатку планувалося організувати біля стін парламенту мітинг незадоволених перемогою Джукановича опозиціонерів та "простих громадян". У цей час частина змовників, переодягнена в поліцейську форму, мала б відкрити по них вогонь з боку парламенту.
Після цього обурені громадяни мали б взяти будівлю штурмом та захопити владу. Джуканович переконаний, що одним із пунктів сценарію було його вбивство.
Невдовзі після цього в сусідню Сербію прибув із несподіваним візитом секретар Ради безпеки РФ Микола Патрушев. Скоріш за все, хоча прямих доказів цьому немає, він мав завдання залагодити конфлікт щодо причетності сербських націоналістів (деякі з яких воювали на Донбасі на боці терористів) та зачистити сліди російського втручання.
Російські агенти і хакери
Справа щодо перевороту розслідується досі. Окрім низки громадян Сербії звинувачення висунуто й двом росіянам, яких вважають агентами ГРУ: Едуарду Шишмакову та Володимиру Попову. Також звинувачення висунуто двом лідерам опозиційної проросійської партії "Демократичний фронт", яких уже позбавлено депутатського імунітету. Їх звинуватили в отримуванні російського фінансування для організації перевороту.
Саме Шишмаков нібито створив мережу з колишніх офіцерів Чорногорії та Сербії для підготовки перевороту. Один із фігурантів справи Олександр Сінделіч заявив, що до групи увійшло 500 осіб. Операція повинна була пройти в день голосування. Він також підтвердив, що була мета вбити прем'єр-міністра Міло Джукановича.
Також Росія періодично влаштовувала хакерські атаки на сайти органів державної влади. Одна з таких була здійснена під час виборів 2016 року. Інша - вже у лютому 2017 року. Зараз з'явились докази, що останню організували хакери, пов'язані з російською розвідкою.
Компанія з питань комп'ютерної безпеки FireEye стверджує, що виявила інфраструктуру та програми, які використовує виключно хакерська група APT 28, пов'язана з ГРУ Росії. Її також підозрюють у втручанні в президентські вибори у США 2016 року.
Санкції та "антиросійська істерія"
Реакція Кремля на офіційний вступ Чорногорії до НАТО заслуговує окремої уваги. Вона свідчить, що Путін, здається, просто оскаженів через провал чергової "многоходовочки".
Ще наприкінці травня стало відомо, що Кремль зробив "чорний список" чорногорців, яким заборонено в'їзд до РФ. За даними чорногорських ЗМІ, до нього потрапили всі члени уряду включно з прем'єром, спікер парламенту і 46 депутатів, які голосували за Протокол про приєднання до НАТО, а також керівники великих державних компаній.
Отих самих депутатів російське МЗС у квітні звинуватило в спробі "вбити клин в засновані на глибоких історичних традиціях дружні відносини чорногорців з сербами і росіянами". А напередодні офіційного вступу відомство Лаврова звинуватило країну в поширенні "антиросійської істерії".
Російські державні ЗМІ продовжують розвивати тему про те, що Чорногорія вступила до Альянсу супроти волі народу, бо не було референдуму. А він, мовляв, добре пам'ятає як у 1999 році війська НАТО бомбили колишню Югославію.
Українські сподівання
Чорногорія перетнула Рубікон і чітко визначилася з вектором подальшого розвитку. Її приклад викликає неабияку заздрість у багатьох українців. Проте у нашому випадку ситуація зовсім інша. Ми свій шанс розпочати вступ до НАТО втратили у 2008 році, на саміті Альянсу в Бухаресті.
Тоді, нагадаємо, все йшло до того, що Україна отримає План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Але, на жаль, цього не сталося.
Як писали ЗМІ, близькі до Кремля, Путін на саміті переконував Джорджа Буша, що "Україна - це навіть не держава" і погрожував анексувати Крим і східну частину нашої держави, якщо процес інтеграції буде запущено. Тоді до російського президента, на жаль, дослухались, і як бачимо, дарма.
Зараз, на жаль, вступ України, яка перебуває в стані гібридної війни з Росією до Альянсу неможливий. Слід усвідомлювати, що воювати з РФ НАТО не збирається. Проте так само Альянс не збирається й припиняти різноманітну допомогу нашій армії та владі. І якщо ми збираємося зберігати з блоком гарні стосунки, то маємо врахувати його стратегічні інтереси.