Здатне до створення кричалок і бурчалок ведмежа Вінні Пух про мед висловлювалося лаконічно: «Мед - це дуже дивний предмет. Він, якщо є - то його відразу немає». Це він ще не бачив законопроекту і взагалі стратегії реінтеграції Донбасу.
Насправді законопроекту дійсно немає. А ось робочих концепцій одразу дві, навколо яких зараз тихо і зовсім не публічно ламаються списи в Києві, Парижі, Берліні та Вашингтоні. Обидві концепції мають на увазі повернення Донбасу в політичне і економічне поле України. Правда, дещо різними шляхами. Але остаточний законопроект, як Горець - повинен залишитися тільки один.
Мінські угоди нікому не допоможуть, як не допоможе ковбоєві мертва коняка. Можна пити за її світлу пам'ять у кожному шинку Техасу, можна розповідати, якою вона була розумною і жвавою, можна з кольтом у руках доводити, що іншої такої кобили не було і не буде, але вибір простий - топати пішки або сидіти біля мертвої конячки до повного задубіння.
Ми водразу перейдемо до тих проектів, які повинні найближчим часом замінити непрацюючий варіант, що залишився в минулому.
Отже, концепцій дві. Умовно назвемо їх «жорстка» і «м'яка». За кожною з них стоять групи українських і західних політиків, але особистісно їх асоціюють з секретарем РНБО Олександром Турчиновим і президентом Петром Порошенком.
Для зручності ми теж будемо використовувати ці спрощені назви, але не будемо забувати, що це «колективні» Турчинов і Порошенко. Це важливо не для історії - такий стан справ виключає можливість «перевзутися» або вирішити проблему звільненням опонента.
Перша концепція, яку пов'язують з Турчиновим, дійсно жорстка.
Перше - вона не має на увазі жодних варіантів втрати територій. Донбас буде українським - це висічено на камені. Дискусії не буде.
Друге - Донбас буде українським у всіх сенсах. Тобто він буде жити в парадигмі України, буде жити інтересами України і буде повернений виключно на умовах України. Жодних поступок. Якщо на це буде потрібно багато часу - нехай. Але правила гри буде встановлювати не Кремль, а Київ. Якщо це наша земля, то наші і закони.
Ключовим моментом концепції Турчинова є визнання окупованих за фактом територій - окупованими юридично. Це не просто нюанс у назві, це взагалі будує нову реальність. Перше - ми визнаємо території окупованими, тобто офіційно називаємо Росію окупантом.
У 2014 і 2015 роках Захід категорично був з цим не згоден, вважаючи за краще угодівську і відверто боязку політику, вимагаючи проведення АТО. Зараз Захід дозрів, плюс вибори у Франції і США додали розуміння.
Тепер вони готові погодитися з нашими формулюваннями і прийняти реальність. І, звичайно, посилювати санкції проти тепер вже офіційного агресора, збільшувати допомогу жертві агресора, а не країні з незрозумілим внутрішнім конфліктом. Мова, як ви розумієте, не про гуманітарну допомогу. Скоріше, навпаки.
Друге - відповідальність за стан справ із забезпеченням населення всім необхідним на окупованих територіях. Під час АТО за все відповідає Україна. І навіть за зруйновані обстрілами будинки саме Україна повинна платити.
Неважливо, хто стріляв - закон однозначно зобов'язує нашу країну оплачувати втрати у зв'язку з діями терористів. Вже є, до речі, виграні суди.
При окупації зовсім інша справа. За все відповідає окупант. За водопостачання, за електроенергетику, за доставку продуктів, медицину, соціальну допомогу і насамперед за заподіяну матеріальну шкоду. За все платить окупант - це конвенція ще 1954 року і РФ у ній бере участь.
Тож Україна зможе направити всі свої зусилля на тих, хто виїхав з окупованих територій, а що відбувається там - проблеми РФ. Зарплати і пенсії, допомоги і утримання інфраструктури - все це проблеми бюджету окупанта. Це не виключає факту окупації і санкцій.
Жорстоко? Безумовно. Але наша кінцева мета зробити ціну окупації для агресора настільки високою, щоб він зі сльозами і лайкою все кинув і пішов. Що дорожче йому обходиться окупація - то швидше це станеться.
Концепція «колективного Порошенка» не виключає всіх переваг проекту Турчинова. Але набагато м'якша, як у стратегії, так і в тактиці. Цей варіант передбачає можливість компромісів з усіх питань. Утримання населення, виплата соціалки і пенсій, забезпечення безперебійних поставок води і електроенергії - не питання.
Логіка проста і гуманна - там же наші люди. І не посперечаєшся - люди дійсно наші з українськими паспортами. Щоправда деякі воюють проти України, а деякі працюють на окупанта в органах влади. Про це теж не можна забувати.
Люди наші, території окуповані - хто повинен забезпечити утримання - ми чи окупант? Ось ключове питання, оскільки ціна досить серйозна. Але можна в законопроекті зосередитися виключно на «наших людях». І м'яко піти від теми окупації, зосередившись на законодавчому закріпленні Мінських угод, звичайно, після деяких поступок Кремля.
Що вийде в результаті - вибухівка без детонатора чи міна уповільненої дії? Точно ніхто не знає. Росія зробить все для другого варіанту, Україна постарається знешкодити цю міну, але ... так чи інакше, це вже проблеми і ризики саме України, а не окупанта. Зате відразу перестануть стріляти. Може, на час, але перестануть.
Зате припинення бойових дій практично на будь-яких умовах для чинного президента - однозначна перемога, з якою можна сміливо йти на вибори і гарантовано перемогти. А те, що Запоріжжя і Дніпро за фактом так і залишаться прифронтовими регіонами та ще з різким зростанням кримінальної активності за рахунок «гостей» з реінтегрованого Донбасу - то це проблеми поліції, СБУ та окремих регіонів.
Дорогувато обійдеться така реінтеграція? Ну так вона в будь-якому випадку дешевою не буде. Ми обираємо не між «дорого» і «дешево», а між «дорого» і «занадто дорого». Навіть не «занадто дорогою», а критичною ціною для збереження української держави.
І якщо ставити питання в такому ключі, то вибір буде звучати з усім цинізмом: збереження України без Донбасу або повернення Донбасу ціною ліквідації незалежної України. А я і не обіцяв вам простого вибору й оптимістичного прогнозу.
Резюмуючи, можна сказати, що у нас у владі зараз є дві концепції реінтеграції окупованих територій. Одна швидка, ціною великих поступок і ризиків для існування незалежної держави Україна. Друга повільна, незручна політично для команди президента, важка для нас економічно, але яка повністю відповідає вимогам і планам України.
Мені, як і більшості, звичайно хочеться швидку. Але ризикувати Україною заради швидкого повернення Донбасу з кремлівськими застереженнями за правилами гри на перспективу я не готовий.
Дай чортові палець - він відкусить руку. А якщо ми тактично переграємо РФ, то не виключено, що «російська весна» знову почнеться під хороше фінансування. І не лише на реінтегрованому Донбасі. Дніпро, Запоріжжя, Харків, Одеса - сценарій вони міняти не стануть.