На четвертий рік російської війни проти України вже не залишилося ілюзій стосовно того, що агресія на Донбасі та анексія Криму планувалися Кремлем впродовж довгих років. Проте військові дії є лише однією зі складових розв’язаної путінським режимом гібридної війни. Росія атакує на багатьох фронтах одразу.
Еспресо.TV розповідає, як російський спорт перетворився на один з елементів агресії.
Навіщо створювали КХЛ
У 2008 році у Росії стартувало одразу два великих спортивних проекти – Єдина баскетбольна ліга та Континентальна хокейна ліга. Попервах КХЛ позиціонувалася, як своєрідний виклик найсильнішій хокейній лізі світу – Національній хокейній лізі, яка об’єднує клуби зі США та Канади та збирає головних зірок цього виду спорту.
Але, дуже швидко з'ясувалося, що за своїм рівнем КХЛ не здатна навіть близько конкурувати з НХЛ, яка десятиліттями вдосконалювалася і навчилася на хокеї заробляти великі гроші.
КХЛ виявилася проектом, який має зовсім іншу мету. Очевидно, що ідея створення потужної хокейної ліги була спущена з владних кабінетів. Про це свідчить, хоча б те, що її щедро профінансував "Газпром" з його фактично необмеженими фінансовими можливостями.
Очолив КХЛ віце-президент "Газпрому" Олександр Медведєв, а головою ради директорів ліги є близький друг Володимира Путіна – олігарх Геннадій Тимченко.
Насправді, завдання проекту полягало зовсім не в конкуренції НХЛ, а у відтворенні у спортивній площині спільного пострадянського простору. До ліги увійшли команди з колишніх російських колоній – Білорусі, Казахстану, Латвії та України, представники яких виступали ще у чемпіонаті СРСР.
Білорусь у КХЛ представляє мінське "Динамо", Казахстан – "Барис" з Астани, Латвію – ризьке "Динамо". Україну у сезонах 2012/13 та 2013/14 у КХЛ репрезентував донецький "Донбас".
Досить показово, що частиною російської ліги зробили саме команду з Донецька, де великого хокею раніше не було. Хоча першопочатково планувалося, що під лігу створять клуб у Києві, де пам’ятають про колишні успіхи "Сокола".
Проте "Донбас" відіграв у КХЛ лише два роки, а після російської окупації залишив КХЛ. Втім латвійський, білоруський та казахський клуби залишаються у лізі. Окрім того, там грають команди із Чехії, Словаччини та Китаю.
Так що, ідея про потужність російського спорту й надалі успішно просувається Європою та світом. До клубів запрошуються зіркові хокеїсти, які отримують великі зарплати. Створюється ілюзія російського благополуччя.
Те ж саме стосується баскетбольної Єдиної ліги, спонсором якої став банк ВТБ. Цей проект поступається за масштабами КХЛ, проте схожий за своєю сутністю. До Єдиної ліги увійшли клуби із Литви, Латвії, Естонії, Білорусі, Казахстану. У різні роки Україну у ній представляли п’ять клубів – київський "Будівельник", "Київ", маріупольський "Азовмаш", "Донецьк" та "Дніпро".
Як росіяни зазіхнули на український футбол
Хокею та баскетболу росіянам виявилося замало. Натхненні успіхом КХЛ та Єдиної ліги ВТБ, куратори спортивних проектів вирішили замахнутися й на футбол і зробити ще один крок до здійснення маніакальної путінської мрії про відродження СРСР.
У 2013 році в офісі "Газпрому" було презентовано проект "Об’єднаного чемпіонату Росії та України з футболу". Планувалося, що у ньому братимуть участь по 9 клубів від кожної країни, а спонсором стане російський газовий гігант, який обіцяв учасникам турніру неймовірні призові, більші за ті, що отримують команди у Лізі чемпіонів. Призовий фонд турніру мав скласти $800 млн.
Оргкомітет "Об’єднаного чемпіонату" очолив відомий російський тренер Валерій Газзаєв, який успів попрацювати й у київському "Динамо" та мав зв’язки в українському футболі. Чиновнику легко вдалося схилити на свій бік представників найтитулованіших українських клубів – президента "Динамо" Ігоря Суркіса та власника "Шахтаря" Ріната Ахметова.
Їм ідея та обіцяні прибутки вочевидь подобалися, про що обоє неодноразово висловлювалися. У 2013 році навіть був проведений "Об’єднаний турнір" за участю "Динамо", "Шахтаря" та російських "Зеніту" та "Спартака".
У проекту було чимало критиків, але через позицію власників клубів він мав усі шанси реалізуватися. Але через Революцію Гідності плани повзучого поглинання України зірвалися і Росія перейшла до військової агресії, яка перекреслила й проект "Об’єднаний чемпіонат".
У "Газпромі" не надто сумували і перекинули свої ресурси на інші напрямки. Концерн зараз є генеральним спонсором Ліги чемпіонів і чемпіонату світу з футболу. А його логотип блимає перед очима під час кожної телевізійної трансляції єврокубкових матчів.
Чому росіяни скаженіли через Євро-2012
Росія не обмежувалася "збиранням клубів радянських" під егідою різноманітних ліг, але й кинула усі сили задля отримання найбільших спортивних змагань планетарного масштабу – Олімпіади та чемпіонату світу з футболу.
Досить легко вирахувати, що ідея проведення у Сочі зимової Олімпіади виникла ще у середині 2000-х. Оскільки вже у 2006 році заявка на проведення Ігор була готовою, а у 2007 році Росія отримала право на їх проведення.
Сама ідея організації зимової Олімпіади у субтропіках виглядала утопічною, але росіяни прагнули продемонструвати усьому світу свою економічну міць.
У внутрішньополітичному вимірі Ігри-2014 використовувалися, як символ "вставання з колін" та допомагали у нагнітанні загальної націоналістичної істерії. У підсумку Олімпіада у Сочі стала найдорожчою у історії і коштувала понад $50 млрд.
Росіянам і цього виявилося мало. Подейкують, що у Кремлі просто оскаженіли, коли у 2007 році Україна спільно з Польщею отримала право на проведення футбольного Євро-2012. Перед спортивними кураторами негайно було поставлено мету перевершити українців та за будь-яку ціну отримати чемпіонат світу з футболу. У 2009 році Росія подала офіційну заявку на проведення турніру, а у 2010 отримала "мундіаль".
Зробила це зі скандалом, адже згодом росіян звинуватили у підкупі членів виконкому ФІФА, які голосували на виборах країни-господарів. Проте звинувачення на адресу Росії так і не були доведені, і ЧС-2018 у неї не відібрали навіть після зміни керівництва ФІФА.
Тож Росія отримала ще один інструмент у гібридній війні. За здоровою логікою країні, яка чинить військову агресію не могли дати такий турнір, тож його проведення вибілюватиме росіян у очах світової спільноти.
Як українські спортсмени стають здобиччю пропагандистів
Російські медіа давно використовують для кремлівської пропаганди українських спортсменів.
Передовсім тут потрібно розуміти, у якому середовищі виховуються наші атлети. Український олімпійський спорт є продуктом радянської системи і діє за колишніми принципами та фінансується державою.
Гвинтиками цієї системи є тренери, більшість з яких з ностальгією згадує радянські часи та із заздрістю дивиться у бік Росії, де спорт фінансується набагато краще. Саме це і вкладається у голови юним спортсменам. У них існує усталений стереотип старшого брата, про що свідчать десятки заяв, які залюбки тиражують росіяни.
Достатньо пригадати, як перед Олімпіадою-2016 пропагандисти вміло витягли з українських легкоатлетів слова на підтримку дискваліфікованих за допінг російських колег. Наші біатлоністки залюбки знімаються у сюжетах російського "Матч-ТВ", а боксер Олександр Усик розповідає про "один народ".
Читайте також: Гордість нації, чи пристосуванець. Суперечлива історія боксера Олександра Усика
З кого росіяни ліплять ворогів
Якщо позиція умовного українського спортсмена антиросійська, то його негайно змішують з брудом. Достатньо загадати історію з футболістом Романом Зозулею, який необачно потрапив до іспанської команди "Райо Вальєкано".
Її фани виявилися ультралівими, яких вміло підігріли російські господарі, що щедро фінансують радикалів по усій Європі. Зозулю за його підтримку української армії назвали фашистом та прогнали з клубу.
Читайте також: Зозуля проти комуністів. Як українці піднялися на захист футболіста-патріота
Істерію російські ЗМІ підняли й у червні цього року, коли на чемпіонат Європи до Харкова не пустили російського боксера та кількох членів делегації, за те, що вони у незаконний спосіб відвідували анексований Крим. У Росії через це вимагали відібрати в України усі міжнародні турніри.
Вміло було обіграно й поведінку вболівальників у Харкові під час європейської першості з боксу. Частина українських фанів впродовж усього турніру демонстративно не вставили зі своїх місць під час виконання російського гімну.
Негайно було підібрано контрастну картинку із Москви, коли у залі усі звелися під час виконання українського гімну 1 липня перед боєм між нашим Андрієм Руденком та росіянином Олександром Повєткіним.
Хоча у 2013 році під час бою між цим боксером проти Володимира Кличка все було по іншому, а у Росії роздмухали неймовірну антиукраїнську істерію.
Натомість протилежні приклади є й з Києва, де жодних проблем не було під час виступів російського боксера Андрія Князева у бою проти Олександра Усика, чи протистояння "Українських отаманів" проти російської команди у Всесвітній серії боксу.
Навіщо українцям дарують російське громадянство
Володимир Путін та Сергій Карякін
Інша схема, яка використовується росіянами для дискредитації – це надання українським спортсменам громадянства. Таким чином, вбивають одразу двох зайців – отримують готових атлетів світового рівня та зручний об’єкт для пропаганди.
Перебіжчикам створюють максимально сприятливі умови для тренувань, після чого вони залюбки розповідають, як не могли реалізувати свій талан в Україні.
Таких прикладів десятки. Один з найяскравіших – сімферопольський шахіст Сергій Карякін, який змінив громадянство ще у 2009 році, а минулого року грав у матчі за світову шахову корону. Він всіляко вітав анексію Криму та заявляв, що півострів ніколи не був українським, за що неодноразово удостоювався аудієнції Путіна.
Читайте також: Заплуталися в георгіївських стрічках. Як українські шахісти визнали Крим російським
Можна згадати й Тетяну Волосожар, яка стала дворазовою олімпійською чемпіонкою Сочі у парному катанні разом з Максимом Траньковим. Гімнаста Миколу Куксенкова, стрибуна у воду Олександра Бондаря, футболістів, які їдуть на заробітки до російських клубів під час війни. Усі вони готові виставити Україну у невигідному світлі та підіграти новим господарям.
Як світові зірки паплюжать свої імена
Джеф Монсон
Російські паспорти роздають не лише українським спортсменам, але й іноземним пристарілим зіркам, які за це славлять російський режим та називають Путіна крутим хлопцем.
Чого вартий лише приклад американського боксера Роя Джонса, який через фінансову скруту був вимушений принижуватися і програв у першому ж бою під російським прапором.
Така ж доля чекала й на ще одного американця – бійця змішаних єдиноборств Джефа Монсона, якого за іронією долі нокаутував камерунський представник українського клубу з Черкас Дональд Нджатах.
Якщо Джонс під час своєї насиченої програми відкривав боксерський турнір у Криму, то Монсон пішов ще далі і побував в окупованому Донецьку, де провів майстер-клас для російських бойовиків. Немає сумнівів, що Росія таких персонажів використовує, виключно, як інструмент пропаганди, ретранслюючи за їх допомогою на весь світ викривлену реальність.
Варто лише придивитися до російської спортивної індустрії уважніше, як стає зрозуміло, що вона є такою самою частиною гібридної війни, як і оборонпром. Де-де, а в атакованій з усіх боків Україні це найкраще помітно.