Продати Донбас

Якщо не забиваєш ти - забивають тобі. Цей футбольний закон можна зі стовідсотковою гарантією спроектувати сьогодні на геополітичну ситуацію навколо України. 

Канцлер ФРН Анґела Меркель і президент Франції Еммануель Макрон закликали президента РФ Володимира Путіна і президента України Петра Порошенка повністю дотримуватися їхніх зобов'язань щодо припинення вогню в Донбасі.

Ми сміємося, а вони вважають, що це не просто робота, а робота результативна. Так, обстріли тривають, і російські війська з Донбасу і з Криму не пішли. Але ж і гірше не стало. І нібито має місце такий-сякий, а діалог сторін. Чи це не перемога обережною європейської дипломатії?

Звичайно, я трохи маніпулюю. Про Крим взагалі ніхто не говорить, крім українців і татар. Європейські партнери вважають за краще говорити про перемир'я саме на Донбасі, намагаючись винести півострів за дужки конкретних перемовин. «Партія війни» в Україні і кримські татари, що втратили батьківщину, на цей компроміс не йдуть, так що поки що цей формат дискусійний.

Проте, з точки зору європейських бюрократів, все добре. Так, ще стріляють, але широкомасштабної війни немає, потоки біженців з України в ЄС не хлинули, так що зусилля дають результат. Значить, потрібно продовжувати в тому ж ключі, Мінські угоди безальтернативні, і заморожена агресія (яку так зручно сором'язливо називати конфліктом) не несе загрози Європі.

Важливо зрозуміти, що наших партнерів цей конфлікт турбує рівно настільки, наскільки створює їм проблеми. Поки російська агресія змушує страждати виключно Україну, вони не здатні на більше, ніж вираз глибокої заклопотаності.

Дадуть трохи грошей на підтримку економіки. Навіть не 10% від того, що дають Греції на «соціалізм нероб», а саме необхідний мінімум. Чи збережуть санкції - не стосовно будівництва нових газопроводів, а обережні. І нашим, і вашим. Але в кінцевому підсумку питання, звичайно, постараються вирішити. Природно, не за свій рахунок. А за рахунок України.

"Війна - це мир" писав свого часу Джордж Оруел. Перефразовуючи цю тезу для українських реалій досить поміняти іменники місцями. Світ - це війна.

В іншому форматі, з деякою ротацією дійових осіб, але все одно - війна. І навіть повне виведення російських військ з Донбасу проблеми не вирішує. Нові «господарі Донбасу» не згодні віддати все награбоване колишнім власникам. І категорично не згодні відповідати за пролиту кров.

А їхні жертви не готові забувати і прощати. Так що остаточний мир можливий у тому ж форматі, що й гіпотетична перемога добра. Тобто коли всі хороші люди вб'ють всіх поганих.

Європу ці проблеми не цікавлять. Тому що після такого рішення, тобто формального повернення Донбасу Україні, для них питання буде закрито. А що тут буде у нас всередині країни, які проблеми ми отримаємо від цього придбання регіону під російським протекторатом, їх не турбує. Проблеми індіанців шерифа не цікавлять, аби не шуміли, вибачте за грубу армійську приказку.

І що нам робити з цією тенденцією? Ми ж розуміємо, що повернення Донбасу в будь-якому випадку впирається в російське питання «А що ми з цього матимемо?». І наші європейські партнери наполягають, що компроміс - шлях взаємних поступок. Ось тільки у нас немає варіантів чимось поступитися Росії, не втративши незалежність. І повертаємося до футбольної формули - не забиваєш ти, забивають тобі.

Якщо Україна не запропонує свій варіант виходу з кризи, його запропонують нам. А ситуація проста і несприятлива. Європа хоче вирішити питання усякою ціною і бажано за чужий рахунок.

Росія упирається на резонну тезу «Якщо це компроміс, то в чому будуть українські поступки?» І це не різноголосся, а хор. Якому ми повинні щось відповісти.

Погоджуватися на вибори під контролем так званої влади "ДНР" (читай - Кремля) і повертати Донбас з новою елітою і особливим статусом - для України вирок.

Посилати всіх подалі і саботувати процес - зіткнемося з «примусом до компромісу». Всі чужі сценарії для України дуже негативні. Значить, ми просто зобов'язані запропонувати свій. І тут ключове питання - інтереси.

Що робити Україні

З російськими інтересами все зрозуміло. Програма-мінімум для них - це зняття санкцій і фактичне визнання Криму їхньою територією. До речі, не факт, що їх цей мінімум влаштує. Все-таки повернення Донбасу в Україні під контролем Кремля і фактичний демонтаж української незалежності залишається головним завданням Москви. Тобто тут взагалі немає точок дотику.

А ось Європу і США ми можемо зацікавити. Наш варіант виходу з «мінського тупика» має бути для них цікавішим, ніж всі пряники від Росії. Не в плані демократичних цінностей - ця мантра виключно в якості димової завіси. Йдеться виключно про бізнес.

Які бонуси несе партнерам повернення Криму? Туреччина готова підтримати нас в обмін на зелене світло їхнім інвесторам на розвиток турбізнесу в Криму? З поправкою на найчисленнішу кримсько-татарську діаспору в Туреччині - можна обговорювати.

ЄС побачить варіанти для свого бізнесу в Україні, зіставні з втратою російського ринку? Америка бачить перспективи осі «Київ-Варшава-Вашингтон», які варті жорсткої розмови з Брюсселем і ще більш жорсткої з Москвою?

Це не відповіді і не рецепти. Це питання. МЗС, Мінекономіки, Верховної Ради і Адміністрації президента повинні першими знайти відповіді на них. Такі відповіді, які влаштують нас і змусять партнерів взяти наш проект виходу з кризи.

Можливо, Росії викрутять руки і змусять прибрати війська з Донбасу. Можливо, буде прийнято рішення про замороження конфлікту і співпрацю з Україною в нинішніх межах. Варіантів кілька, але найголовніше - їх повинні пропонувати ми. Наголошуючи на інтересах партнерів і не забуваючи про свої.

Інакше сценарій вирішення нам запропонують і навіть будуть нав'язувати, виходячи з зовсім інших інтересів. Не забиваєш ти ...

Точка зору редакції Еспресо.TV може не збігатися з точкою зору авторської колонки. Еспресо не впливає на зміст авторських колонок і не несе відповідальність за думку, яку автори висловлюють в них.