"Рівень чорного" Валентина Васяновича з тих фільмів, які говорять про універсальні проблеми людей абсолютно нестандартною кіномовою. Події на екрані не потрібно позначати підписом "На реальних подіях", адже їх реальність і близькість до справжнього життя не викликає жодних сумнівів.
У центрі сюжету - немолодий фотограф, який живе у спальному районі Києва, час від часу спить зі своєю манекенницею, доглядає батька на інвалідному візку та дуже любить лазити по стінах. Він навіть створює у себе вдома штучний мініскеледром. Проте, герой ніби живе у власному світі, в якому йому не потрібно бути супергероєм.
"Рівень чорного" - це фільм, в якому ніхто нічого не грає, не імітує і не зображає. Цей фільм увиразнює чітко прописаний сюжет, а камера просто фіксує буденність.
Саме тому цей фільм називають документальним, адже у ньому замість акторів грає, а краще сказати малює, камера. Дивовижно гарні композиції усіх кадрів, переважання статики над рухом заворожують та нагадують зібраний в один відеоряд сімейний альбом. Альбом людини, яка поступово втрачає сенс свого існування.
Читайте також: Нещасні чоловіки і що з ними робити. 4 фільми режисера Васяновича, який представлятиме Україну на "Оскарі"
Простоту і навіть банальність ідеї, закладеної у цьому фільмі, потужно компенсує майстерність режисера передати найбільш тонкі емоції героїв без слів. У цьому фільмі, і це мабуть найбільш помітна його особливість, повністю відсутні слова та діалоги. Навіть коли герої розмовляють, глядач все одно чує сторонні звуки, які глушать їхні голоси.
Мовчання цього фільму набагато красномовніше більшості розмовних картин, які окрім діалогів часто зловживають музикою. У "Рівні чорного" герої не промовлять ні слова, а музикою буде шум транспорту чи звуки природи. У найбільш емоційному епізоді фільму грає єдина за весь фільм пісня - англомовна версія пісні "Майже весна" гурту "Океан Ельзи".
Оригінальність виражальних засобів Васяновича робить його кіно чимось більшим, ніж просто фільмом про складні випробування маленької людини. Це справді мистецький твір, але дуже відсторонений і самобутній, як і головний герой цієї стрічки. Цей фільм не давить на емоції, не дає готових відповідей, ні на чому не спекулює. Він просто показує все таким, як воно є. Часом непривабливим і далеким від позитиву.
Попри це, цей фільм не критикує сучасних людей і суспільно-політичний лад, не піднімає історичні проблеми, не драматизує ситуацію. Цей фільм повністю занурений у героя, якому просто потрібно навчитися заново жити. Після всіх невдач, поразок, розчарувань і втрат.
Саме тому може викликати подив, чому саме цей, по суті дуже особистий, скромний фільм висунули від України на премію "Оскар". Зрозуміло, що попри всі свої переваги та мистецьку цінність, "Рівень чорного" не стане одним з 5 номінантів і точно не отримає "Оскар".
Читайте також: 10 фільмів за які Україна хотіла отримати "Оскар"
Бо цей фільм, навіть без яскравих позначок "зроблено в Україні", створений для дуже обмеженого кола глядачів навіть тут в Україні. Він точно не збиратиме натовпи, не стане культовим і не претендує на статус шедевра. Це просто хороший фільм, який може сподобатись.
Головне спіймати хвилю, настрій цього фільму і тоді все, навіть без слів, стане на свої місця і буде зрозумілим: що кожній людині випадають важкі і страшні випробування, що не можна здаватися і потрібно завжди іти вперед, що біди роблять нас сильнішими, що темряву переможе світло. "Рівень чорного" дає надію, що все можна пережити, а це найкращий, з усіх можливих, хеппі-енд.