Україна провела розміщення єврооблігацій на загальну суму $3 млрд. Ми вперше вийшли на ринки з 2013 року. Ми хотіли вийти й раніше, але не могли, оцінка інвесторами українських ризиків була занадто негативна.
Зараз і оцінка інвесторів змінилася, і ринки дуже прихильні. В інвестиційному середовищі, на фондових ринках панує оптимізм.
У світі дуже багато грошей. І це дозволило Україні повернутися на ринок і зробити найдовший займ у своїй історії. Довжина розміщення склала 15 років. Прибутковість, за якою Україна залучила гроші, була визначена ринком на рівні 7,375%.
Слід сказати, що вперше в історії України провела не просто розміщення, а складну операцію з управління державним боргом.
Було викуплено з ринку частину облігацій, номінальний обсяг яких склав понад $1,58 млрд, які повинні були б погашатися в 2019 і 2020 роках.
Велика частина цих коштів була саме в 2019 році, і це дуже добре. Власне, сама ця угода була покликана усунути ризики 2019 року, коли на Україну чекає рахунок погашень. Місія виконана. У Мінфіні можуть пити шампанське.
Та й українцям в принципі варто радіти. Звичайно, борг - це теоретично погано. Особливо, коли ви живете не відповідно до своїх достатків. Але весь світ живе в борг. І старі борги погашаються за рахунок нових. Це нормальна практика. Як і угода була абсолютно нормальною. Адекватною поточним кредитним рейтингам країни.
Дива не сталося. Та й на ринку його не буває. Тут тільки розрахунок. І традиційне українське «погана та угода, де ми нікого не кинули» тут не працює. Країна вперше привернула 15-річний бонд, які так далеко ще не розміщувалися. Прибутковість в процесі розміщення знизилася з 7,75 до 7,375%. І, чесно кажучи, ще місяць тому про таку ставку ми не могли мріяти і з 10-річними паперами.
Тут і хлопці на роад-шоу постаралися, і лід-менеджери недарма свій хліб їдять (причому з чорною ікрою). Але понеслася зрада по світу.
Перша теза. Навіщо брати під 7,375% коли можна залучати на внутрішньому ринку під 5%. І ще з Ощадбанком і його ставками можна порівняти. Цей аргумент можна було б пробачити бабусі на лавці.
Нагадаємо, що вартість грошей залежить від терміну, на який ви ці гроші залучаєте. І порівнювати вартість залучення на 2-3 роки і на 15 років просто недопустимо. Для такого терміну вартість залучення адекватна українському ризику.
Хочемо залучати дешевше - робимо реформи і підвищуємо кредитний рейтинг. Не кажучи вже про те, що це не робота держави пилососити валюту у населення або локальних банків. Скажімо прямо: це навіть шкідливо.
І ще один аргумент. Зараз ставки на історичному мінімумі. Так дешево гроші не коштували ніколи. І вічно цей аукціон небаченої щедрості тривати не може. Тому рішення займати «на довго» дуже правильне. Добре б ще навздогін на 30 років це зробити, або на 100 років, як Мексика. Але боюся інвестори гикати почнуть від таких пропозицій.
Друга теза. Гроші спрямували не на проїдання, а на погашення майбутнього боргу. У чому тут зрада до кінця не зрозуміло. Вся ідея даної операції була саме в тому, щоб розвантажити 2019 і 2020 роки. Так раніше робили наші корпоративні позичальники. Тепер ось зробила держава. Це абсолютно здорова політика міністерства фінансів, яке думає трохи далі, ніж до кінця поточного року.
Ну, і нарешті про податки. Це вже улюблений аргумент зрадофілів. І знову мимо. Так, скасували податки. Але їх тут і не могло бути за визначенням.
Уявіть собі картину: приходить Мінфін до іноземного інвестора, який торгує єврооблігаціями з лондонського права і які формально торгуються на ірландській біржі. І торгують вони давно один з одним українські єврооблігації.
І тут приходить Мінфін України і каже: «Продай мені, любий друже, назад моє зобов'язання». І начебто все добре, але тут Мінфін додає: «Так, але ти мені продаси за ринком, за ринковими цінами, в листопаді з тебе ще податок візьму». Що трапиться тоді? Відразу пошлють і чаю ще запропонують допити? Цілком очевидно, що платити податки тут ніхто не збирався. Це просто нонсенс.
Тому і зняти податкове навантаження наразі було би повністю розумним і раціональним кроком. Інакше б вся ця угода не вийшла. І якщо є зрада в цій угоді, то вона в іншому.
У тому, що тепер ми набагато менше залежимо від МВФ. А значить, прагнення робити реформи у влади буде все менше. Але це вже зовсім інша історія.