Постріл з крейсеру «Аврора» ввечері 25 жовтня 1917 року ознаменував прихід до влади в Російській імперії нового політичного класу – пролетаріату.
Провідниками його політики стали «більшовики» - очолюване Леніним крило комуністичної партії, а інструментами - війни, терор, голодомори, репресії та депортації. І хоча більшовизм давно перестав бути в Україні одноосібною ідеєю, наслідки холостого пострілу «Аврори» дають про себе знати і донині.
В 2012 році Інститут світової політики в спеціальному дослідженні проаналізував прояви пострадянськості в політиці та суспільстві кількох країн, які входили до СРСР, і виявив чимало спільних рис. Усім був притаманний однин і той самий світогляд, який відбивався на поведінці людей і проявлявся в політиці.
Стратегія життя пострадянської людини
Патерналізм. Пострадянські люди переважно розглядають державу як священну всемогутню інстанцію, яка повинна запропонувати вирішення всіх проблем
Конформізм. Пострадянські люди, приймаючи рішення та виробляючи плани, часто вдаються до установок «А що скажуть люди?» або ж «Я хочу бути, як усі».
Запізніле прийняття інновацій та страх реформ. Пострадянські люди дуже часто не розуміють значення реформ, не приймають їх і не люблять зміни. Страх реформ у радянські часи був посіяний колективізацією та індустріалізацією
Нетолерантність. Пострадянські люди не завжди готові зрозуміти і свідомо толерувати людину, яка інша культурно, соціально, релігійно та сексуально.
Заперечення індивідуальності. Індивідуальність не є цінністю для радянських людей. Досить часто спостерігається феномен, коли вони не відчувають цінності навіть власної особистості.
Соціальна відчуженість. Пострадянські люди відчувають відчуження навіть від свого найближчого соціального оточення. Вони можуть викидати сміття, псувати стіни в ліфті будинку, де мешкають. Вони відчувають лише мінімальну відповідальність за себе.
Знецінення таланту й знань. Пострадянські люди в переважній більшості не вміють цінити таланти, знання та майстерність інших людей.
Такі риси формують особливі моделі поведінки: торгівлю цінностями, непривітність, ірраціональне споживання.
В політиці ж вони проявляються у вигляді домінуючого кумівства, сприйняття влади як бізнес-проекту, домінування персоналій над інститутами, статусних привілеїв і відсутності відповідальності за публічну брехню.
За кілька років тенденції, про які попереджали експерти, стали політичним мейнстрімом. Про засилля популізму в українській політиці сьогодні не говорить лише ледачий. Але жоден український політик не втратив електоральної підтримки через брехню. І не поніс за неї політичної відповідальності.
Які радянські риси домінують в українців
Соціологічні дослідження досі фіксують домінування в свідомості українців радянських рис: схильність до спрощення ситуації, протиставлення себе іншим, нетерпимість і подвійну мораль.
Вони гучно лають політичну корупцію і спокійно толерують побутову, з більшовицьким розмахом узагальнюють недоліки і не помічають переваг.
Наприклад, дослідження Інституту соціології показало, що більшість українців вважають інших аморальними. На питання, чи здатні інші українці на нечесний вчинок заради вигоди, ствердну відповідь дали 70,8% людей.
На думку соціолога Євгена Головахи, це відображає той факт, що частина українського суспільства тяжіє до спрощення ситуації. Замість розібратися, хто справді чесний, а хто — ні, є схильність до думки, що всі нечесні
Освічені люди, за словами Головахи, вважають інших менш аморальними і не схильні до узагальнень про нечесність усієї спільноти, якщо натрапили на кілька випадків нечесності.
Приклад різниці в усвідомленнях ілюструє опитування школярів із запитанням, - чи скажуть вони вчителю, що товариш по парті списує. У нашій системі цінностей це здається неетичним, зрадницьким. Натомість багато з європейців відповіли, що скажуть. Головаха відзначає: найбільше ствердних відповідей було в заможних країнах.
Соціологічне опитування «Ким ми себе вважаємо і хто ми є?» фондів «Відродження та «Демократичні ініціативи» в 2016 році показало, що попри усвідомлення змін, які відбуваються в суспільстві, готовність українців до зміни власної поведінки є меншою. Українці відмічають зростання громадянської активності, проте залишаються пасивними.
50% респондентів вважають, що готовність об’єднуватися у громадські організації зросла, але лише 18% опитуваних готові до об’єднання. 43% вважають, що зросла готовність брати участь у політичному життя і лише 12% готові самі брати участь. Результат, на думку соціологів, свідчить про відстороненість суспільства від політики.
Так само фіксується розрив і у питанні контролю влади громадянами. 44% опитаних вважають, що така участь зростає, проте особисто лише 16% респондентів готові контролювати владу.
Вирішувати проблеми чужими руками
Опитування свідчать, що більшість українців вважають здатними на нечесний вчинок інших людей, а не себе. Вони усвідомлюють зміни в суспільстві, але демонструють неготовність змінюватися самим. Помічають громадську активність навколо себе, але воліють залишатися пасивними. Відзначають успіхи в контролі над владою, але не виявляють готовності самим здійснювати контроль.
Експерти починають говорити про новий вид патерналізму: замість всеохоплюючої віри у державу, формується віра в громадські організації. Спільна риса при цьому одна: лад в країні за нас мають наводити інші.
В останні роки заговорили про брак відповідальності в суспільстві як про тенденцію, яка притаманна пострадянським країнам, дедалі більше поширюється в світі і становить пряму загрозу для демократії.
Політично некомпетентні громадяни не здатні зробити якісний вибір. Це робить неефективним механізм виборів і вихолощує ідею демократії як інституту. З цією тенденцією пов’язують Brexit, радикалізацію політичних настроїв в Європі, результати президентських виборів у США. І в ній - загроза політичного реваншу в Україні і низької ефективності реформ.
Некомпетентні виборці приводять до влади демагогів. Але мало хто із виборців пов’язує шахрайство у політиці й у владі зі своїм некомпетентним вибором.
Віра Гирич