Міф1. Державні підприємства - флагмани української економіки
Реальність абсолютно протилежна, адже наразі українську економіку розвиває переважно приватний бізнес. Саме приватні компанії будують нові заводи із сучасним високотехнологічним обладнанням, створюють робочі місця і експортують продукцію, яка користується попитом у світі.
Тоді як державним підприємствам бракує якісного менеджменту для визначення і втілення стратегії розвитку, а також грошей на модернізацію. Як наслідок, вони залишаються у радянській індустріальній реальності і занепадають.
Для прикладу давайте порівняємо державні і приватні компанії, що працюють у тих самих сферах: хоча б державний порт “Южний”, де розташовані, як державні термінали, так і термінали компаній “TIS”. “Южний” планує довести вантажообіг до 18 млн тон у 2018, тоді як вантажообіг “ТІС” уже за 2016 рік склав 21,5 млн тон.
Міф 2. Якби міністри вміли керувати державними підприємствами, ці підприємства були б успішні
Уявімо, що ми змінили Господарський кодекс, і дозволили міністрам втручатися в операційну діяльність державних підприємств. Якби кожен міністр, витрачав 1 годину на кожну підзвітну компанію, то весь Кабінет Міністрів 7 днів на тиждень 24 години на добу займався би тільки державними підприємствами. Це не залишає часу на жодну іншу діяльність.
Завдання Міністрів та міністерств - формування політики у відповідних сферах (Законів та підзаконних актів, які затверджуються парламентом та урядом), по яким вже і працюють підприємства - як державні, так і приватні. Саме тому держава делегує функцію управління професійному директору, який звітує перед нею.
Держава в цьому випадку виступає акціонером. Водночас, держава продовжує виконувати соціальні зобов’язання перед громадянами. Будь-який акціонер має на меті розвиток компанії, а акціонер-держава ще й - використання усіх наявних ресурсів для виконання соціальних функцій.
Існувати в умовах цього когнітивного диссонасу люди не здатні, тому одна з функцій держави бере гору - часто це намагання використати держпідприємство для того, щоб замаскувати неефективну політику. Відтак, державні підприємства ризикують назавжди залишитися продовженням своїх міністерств, а не повноцінним бізнесом.
Міф 3. Державні підприємства не тягнуть гроші з бюджету, бо знаходяться на самофінансуванні
Це неправда. Коли підприємство функціонує неефективно і є збитковим, його власники мусять уживати заходів: від додаткового фінансування до ліквідації. У державних компаніях всю відповідальність за вирішення фінансових проблем на правах головного акціонера бере на себе держава. Саме вона вирішуватиме проблеми заборгованості компанії перед кредиторами чи перед працівниками.
Що вона зможе зробити? Надати пільгові кредити від державних банків чи державні гарантії, докапіталізувати компанію чи влаштувати для неї податкові канікули. Так чи інакше, поліпшення фінансового стану на держпідприємствах здійснюватиметься за рахунок державних коштів у вигляді прямих дотацій, збільшення боргового навантаження на бюджет або у вигляді недоотриманих податків та прибутків держбанків.
Для кращого розуміння цієї проблеми, варто лиш пригадати приклад НАК “Нафтогазу”. Одне із найбільших держпідприємств в країні довгий час мало значні фінансові проблеми. Держава постійно мусила шукати способи не допустити банкрутства основного газового оператора.
Відшкодування збитків “Нафтогазу” відбувалось шляхом залучення коштів державного займу, що у свою чергу щоразу фактично збільшувало дефіцит державного бюджету. Станом на кінець 2013 року з 59,6 млрд грн позик отриманих “Нафтогазом” 24,4 млрд грн були гарантовані державою, а 15,3 млрд грн були надані “Ощадбанком”.
Неефективні підприємства тягнуть гроші з гаманців акціонерів. У випадку з державними підприємствами цим акціонером виступає держава, а гаманцем - держбюджет, кошти платників податків. Щоб неефективні держпідприємства не були тягарем для бюджету, державі потрібно передати їх у приватну власність.
Міф 4. Приватизація призведе до утворення олігархічних монополій.
Приватизація великих державних підприємств не вигідна самим українським олігархам. Адже у разі, коли відповідне підприємство залишається у держвласності, із нього можна отримувати корупційний зиск, мобілізуючи весь наявний у олігархів адміністративний ресурс.
Олігархам набагато зручніше і дешевше керувати державними підприємствами, аніж витрачати гроші на їх приватизацію.
Це показує нам сумнозвісний приклад “Укрнафти”, де акціонер, що не володіє більшістю акцій, довгий час неформально керував підприємством (Ігор Коломойський - прим.ред.). Коли приватизаційний конкурс прозорий та відкритий, олігархи завжди ризикуватимуть програти потенційним інвесторам зі світовим ім’ям і тим самим повністю втратити вплив на підприємство.
Приватизація великих об’єктів із залученням радників (всесвітньо відомих інвестиційних банків), дозволить залучити до кожного конкурсу якомога більше потенційних інвесторів, в тому числі з-за кордону. А це істотно зменшить шанси олігархів на успішну консолідацію великої кількості активів у своїх руках.
Міф 5. Держпідприємства продають за безцінь, оскільки процес приватизації не є прозорим.
Україна вже мала позитивний досвід приватизації в умовах публічності, наприклад, коли вдруге продавала "Криворіжсталь" світовому гіганту металургійної промисловості Mittal Steel. Завдяки відкритому та прозорому аукціону, у якому взяли участь іноземні інвестори, вдалося підвищити ціну продажу з 10 до 24 млрд грн, тобто, майже у 2,5 рази.
Щоб приватизація і надалі була такою ж прозорою та вигідною для держави, ми розробили новий законопроект “Про приватизацію державного майна” №7066 (09 листопада Верховна Рада ухвалила цей законопроект в першому читанні - прим. ред.). Що він пропонує?
Залучення міжнародних радників із бездоганною репутацією для приватизації великих підприємств,
Приватизацію переважної більшості підприємств через систему електронних продажівProZorro.Продажі, яка не допускає ручне втручання в процес,
використання найкращих міжнародних практик, включаючи можливість вирішення спорів у міжнародному комерційному арбітражному суді.
Міф 6. Якщо держпідприємство купить іноземець, то всі його прибутки будуть виводитися за кордон
Враховуючи бар’єри входу на іноземний ринок, логічно припустити, що для інвесторів з-за кордону найбільш привабливими будуть об’єкти великої приватизації, які будуть реалізовані на прозорих аукціонах. Належну кількість учасників аукціону допоможуть залучити великі інвестиційні банки.
Завдяки цьому, в ході аукціону буде сформована справедлива ринкова ціна об’єкту, яка буде перерахована до державного бюджету. Майбутні прибутки є однією зі складових ціни об’єкту, яка формується на чесному аукціоні.
Заплативши значну суму за державне підприємство, інвестор, як правило, буде зацікавлений у розвитку об’єкту та отриманні прибутку в довгостроковій перспективі. Це, зокрема, забезпечить притік прямих іноземних інвестицій (на модернізацію чи закупівлю нового обладнання, нарощування обсягів виробництва чи створення нових напрямків цього виробництва).
Відтак, державний бюджет отримає збільшені податкові надходження (податок на прибуток, мито на ввезення нової техніки, податок на додану вартість тощо).
На жаль, у нас є небагато прикладів приватизації іноземними інвесторами, але можемо знову згадати Arcellor Mittal Кривий Ріг (колишня “Криворіжсталь”): дохід бюджету від приватизації склав $4,8 млрд, інвестиції за 10 років склали близько $870 млн (на $370 млн більше ніж зобов’язання перед державою), податкові відрахування за 10 років становлять 29 млрд грн.
P. S. Прибуток, який не буде реінвестовано у виробництво, дійсно може бути виведений за кордон. Але це не залежить від громадянства інвестора. Чим більше можливостей для реінвестування створюватиме країна - тим менше коштів опиняться за кордоном.
Міф 7. Зараз не час продавати.
В Україні є близько 3,5 тис держпідприємств, із яких за результатами 2016 року 1186 компаній є збитковими. Зрозуміло, що ефективно керувати таким масивом об’єктів для держави задача практично нездійсненна. Більше того, дофінансування неефективних компаній лягає тягарем на державний бюджет.
Якщо підприємство не в змозі фінансувати модернізацію власних активів або ж ефективно відповідати на зовнішні виклики, ціна на нього буде знижуватись.
Пригадаємо свіжий приклад Одеського припортового заводу: сумарний борг підприємства практично дорівнює його вартості на аукціоні. Подібна ситуація може спіткати будь-який державний актив і якщо ж не почати збувати їх найближчим часом, існує серйозний ризик, що вже в невдовзі вони перестануть бути цікавими для потенційних інвесторів.
Приватизація також покликана вирішити проблему системної корупції, яка протягом багатьох років формувалась у держпідприємствах. Щоб подолати корупцію в державних активах, необхідно також припинити витрачати кошти на утримання неефективних підприємств.
Виходячи зі усього зазначеного, приватизація в українських реаліях є на часі завжди.