Ця стаття є адаптованим перекладом матеріалу The Guardian.
Парадокс Кремнієвої долини
Карла Перальта оточена їжею, оскільки працює кухарем в їдальні офісу Facebook. Жінка працює на кухнях Кремнієвої долини понад 30 років, виховуючи двох доньок.
Регіон славиться своїми кулінарними забаганками. Тут можна поїсти стейк із золотом, віддавши за трапезу $500. Вартість буханки хліба в середньому складає $29.
Але їжа для родини Карли вдома - зовсім інша історія. Через високу оплату праці в регіоні, вартість оренди помешкання та загалом вартість життя значно вищі, аніж в іншій місцевості. Коли в регіон приходять високооплачувані технологічні фірми, вартість життя зростає для всіх інших. Тож дозволити собі жити “на повну” можуть лише люди, що дуже багато заробляють.
Карла роками могла дозволити своїй родині споживати лише бакалійну продукцію. Родина отримує допомогу від уряду в розмірі $75 на особу на тиждень. Але це становить лише половину від того, що називають “економним бюджетом на продовольство” за місяць.
Дослідження, проведене спільно з The Guardian, свідчить, що 26,8% населення (720 тис. осіб) обмежують себе в їжі, через те, що не можуть собі її дозволити. Чверть опитаних - сім’ї з дітьми.
Читайте також: 7 днів на воді. В Кремнієвій долині припинили їсти, щоб залишатись молодими та працездатними
Для того, щоб забезпечити собі повноцінне харчування люди змушені або позичати гроші на продукти або нехтувати платою за оренду помешкання.
Дослідники назвали це “парадоксом Кремнієвої долини”. Після кризи економіка відновилася, але виграли від цього не всі. Попит на продукти в так званому “банку їжі” Second Harvest (організація, що роздає їжу незахищеним прошаркам населення) після рецесії зріс на 46%.
Надія на допомогу
Дефіцит їжі часто супроводжується іншими показниками бідності, як-от безпритульність. У Сан-Хосе, найбільшому місті в Кремнієвій долині, протягом останнього часу кількість бездомних людей становила понад
4 тис. осіб. Й вони також голодують - дослідження, проведене Health Trust, доводить, що харчі, які для них виділяються, не відповідають їхнім потребам.
Карла Перальта скаржиться на надто великий розрив між зарплатами працівників Facebook, де вона працює, та обслуговуючим персоналом, таким як вона сама.
Жінка заробляє достатньо, щоб вписуватися в етичні рамки "не жебрак", однак цих грошей замало, щоб не хвилюватися про вечерю.
Карла платить $2 тис. за оренду помешкання (а це 75% її зарплатні). Решта грошей залишається на харчування, але їх не вистачає. Тому раз в місяць вона йде в “банк їжі” Second Harvest, де забирає набір продуктів, щоб доповнити свій скромний раціон.
За місяць Second Harvest роздає їжу 257 тис. осіб - близько 25 тис. тонн за рік.
Читайте також: Як сором бути бідним заганяє країну в злидні. Пояснюють науковці
Оскільки бідність часто супроводжується почуттям сорому, зрозуміти справжні масштаби того, скільки людей живе на межі бідності, тяжко.
Для багатьох людей, що працюють, гордість є перешкодою для визнання потреби. Майже неможливо відслідкувати, скільки людей живуть в автомобілях, гаражах, щоб зекономити на оренді житла, бо інакше не залишиться грошей на їжу.
Й коли заможний програміст йде до ресторану чи забирає сорочки з хімчистки, він може навіть не уявляти, що людина, яка його обслуговує, насправді голодує.
Хто в зоні ризику
Одна з найвразливіших категорій населення перед проблемою голоду - студенти. Щоб мати кошти на їжу, студенти та навіть професори неповного робочого дня, змушені спати у своїх автомобілях або на кушетках в кампусах.
Мет Шейманна, що працює в Комітеті студентів, стверджує, що серед опитаних 4 тис. студентів, більше половини заявили, що змушені пропускати трапези, щоб зекономити. Ще одна проблема - страх перед витратами на охорону здоров'я. Також за таких умов тяжко дозволити собі поїздки до батьків.
Голод та житлова криза йдуть поруч. Середня ціна будинку в регіоні сягає $1,125 млн., а пропозиція житла все більше скорочується.
Тому сім’я з чотирьох людей, яка заробляє в рік $85 тис., потрапляє до категорії сім’ї з низьким доходом. Й це загрожує їй небезпекою голоду.
Найбільше криза вражає вихідців з латиноамериканських країн, які в основному працюють в сервісі. Навіть працівники, які трудяться повний робочий день, ризикують опинитися без їжі на столі.
Тому люди змушені шукати просто кімнати, без кухні та ванної, їсти консервовані продукти, приготовані в мікрохвильовій печі. Через це населення стрімко набирає вагу та страждає від ожиріння.