Колеги-медійники часто зляться. Мовляв, нічого українців крім політики і скандалів не цікавить. Аби лиш дивитися по телевізору чергових спікерів від чергової партії та стежити за якимось новим багатосерійним божевіллям.
Але ні. Тема боротьби американок проти сексуального насильства сколихнула і наше суспільство, викликавши спекотні дискусії, якщо б не сказати сварки. Щоправда, не в останню чергу через скандальність та сексуальний контекст, але і правозахисні складові теж широко обговорювались.
Лист ста французьких жінок остаточно показав, що гальмувати ніхто не збирається і тема прав жінок не те щоб не стихне, а напаки - посилиться врази.
Читайте також: Симетричне обличчя, талія-стегна та запах. Біолог пояснює, як люди обирають собі партнера
А в Україні - тим паче. Бо поки ми йдемо до спокою і толерантності, нас довго кидатиме з однієї крайності в іншу. Але що зробиш - це наслідки того, в чому ми так довго жили - лицемірства, замовчування проблем, подвійних стандартів та людиноненависництва. Нині всі кинулися виплескувати наболіле і нема на це ради.
У відповідь на ненормальне звеличення Великого Кобзаря з'являється книга "Вурдалак Тарас Шевченко" авторства Олеся Бузини. Книга стає резонансною і багатьом подобається. Все тому, що ця шевченкофілія набула небачених у своїй потворній карикатурності форм і опус Бузини став "ковтком свіжого повітря". Хоча, певна річ, це була просто інша крайність, в яку так вабило кинутися.
Колишні ревні комуністи стали ревними віруючими, причому щиро в обох випадках. Після бурхливої молодості людей часом тягне у пуританство, а виховані у строгості школярі, потрапляючи до гуртожитку, на першому ж курсі пускаються берега.
Часом маятник перестає кидати з одного боку в інший і ми стаємо просто виваженими, спокійними, упевненими в собі, вміємо відкинути емоції і розум наш стає вільним. Але до цього ще потрібно дожити.
Українці нині славляться радикальними точками зору з цілої низки питань - мова, щеплення, порохоботи, зрадофіли, "Надія Савченко - героїня", "Надія Савченко - ненормальна", театр на Подолі - жахливий, театр на Подолі - чудовий і все таке інше.
Гендерна рівність стала ще одним радикалізованим питанням. Бо від махрового сексизму до рівноправ'я та взаємоповаги не перейти просто так. На шляху з'являється істеричний фемінізм, який ми зараз і спостерігаємо і який просто потрібно пережити.
Простіше кажучи, уявіть собі жінку, яка постійно стикається з умовним "баба за рульом - обіззяна". Перші разів двадцять можна і посміятися, але потім якось терпець уривається. Разом із тим знайомі та малознайомі люди пхають носа в її репродуктивну систему, мовляв, "пора рожать".
Потім не вродиш, бо будеш стара. І заміж тебе ніхто не візьме, бо кому стара треба. А якщо їсти не вмієш готувати і не прибираєш вдома, то бути тобі кошатницею до віку.
Далі ця дівчина дізнається, що її колезі з точно такими ж обов'язками платять більше, бо він чоловік. І чей чоловік їй час від часу каже, що їй подобаються якісь не ті речі, бо жінці мають подобатися інші. Ще згодом вона бачить у новинах, як вбили і згвалтували іншу дівчину, а люди навколо кажуть, що це вона сама винна.
Частина чоловіків-депутатів починають вирішувати, може вона зробити аборт чи ні і як вона має почуватися при обох випадках. Ну а через флешмоб наша героїня дізнається, що багато інших жінок через побої потрапляють до реанімації, але від чоловіків не йдуть. Бо кому ти, розведена з трьома дітьми будеш треба. Так кажуть зокрема і її батьки.
Читайте також: Зайва вага і неголені ноги. Навіщо жінки вигадали бодіпозитив
Думаю, у кожного з вас є знайомі з абсолютно спокійним характером, які час від часу зриваються на порожньому місці. Насправді, звісно, не на порожньому, вони просто довго терпіли та довго мовчали. А зараз ви взяли виделку не в ту руку і отримали крики і прокляття. Наша дівчина довго терпіла, але терпець її урвався. І тому вона починає діяти.
Вона реагує на будь-яку дрібницю і сприймає майже кожне слово як образу і сексизм. До чоловіків ставиться насторожено, бо уявляє їх як потенційних "бабазарульом" і постійно думає, чи не натякає хтось, що вона погано кермує. Або чи не є у цих його словах поблажливого ставлення, чи не повчає її цей чоловік, і чи не робить він це, бо я жінка. І, можливо, ось цей ось парубок домагається її в метро, занадто сильно притискаючись. Навіть коли це година пік.
Якщо така людина стає активісткою, то найчастіше може достукатись лише до однодумців. Вона не просто нездатна хоч частково когось переконати, а навпаки - відштовхує агресією та зацикленістю. А ще вона перебирає з науковою термінологією, тому зрозуміти її часом буває геть важко.
Таких феміністок не люблять. І ні, я не говорю про якогось "огидного патріархального чоловіка", мова йде про інших феміністок. Бо ми дійшли до того рівня, коли самі борчині за гендерну рівність починають чубитись між собою. Другі звинувачують перших у дискретедації усього руху, а також у ханжестві, диктаторських замашках, віктимності, наступі на сексуальну свободу, приватне життя і ненависті до чоловіків.
Саме це і зробили сто французьких жінок, написавши листа у видання "Le Monde". Серед них - психологині, сексологині (так-так, фемінітиви, вони теж багатьох бісять) вчені,письменниці, акторки. Переважно вони вже давно своє відбороли, як от Катрін Деньов. Найчастіше згадується лист, в якому йшлося про право жінки на аборт, підписанток тоді назвали шльондрами. Деньов була однією з них.
Нині ж і Деньов, і її теперішні колежанки впевнені в собі жінки, вони давно усвідомили, що є рівнею чоловікам, кар'єри їхні успішні, статус бесперечний, почуття власної гідності на місці. Принаймні, мені так бачиться з тексту листа. Ці жінки якщо і мали колись якісь образи від несправедливості чи надмірні емоції, то це вже позаду. Бо зараз вони справді говорять, що жінки і чоловіки рівні. Тобто, однаково можуть бути самодостатніми, впевненими та сильними.
Тому, якщо такій жінці хтось запропонує секс, вона погодиться або відмовиться. І зробить це добровільно. Якщо до неї по-справжньому тулитимуться в метро, вона поставиться з іронією до цього, як до "бідності сексуального життя". Ну, або відштовхне збоченця геть, якщо терпіти неприємно.
Головне, що її відрізняє від феміністок-початківців - це відсутність віктимності та інфантильності. Вона не жертва, не відчуває себе такою і несе відповідальність за свої вчинки. Тому сто французьких жінок і засуджують американський рух. Вони вважають, що він ще більше вбиває в жінках свободу і достоїнство, роблячи вічними жертвами.
Бездушна сексистська фраза "сама у всьому винувата" перетворилася на свою протилежність - "я ні в чому не винувата". А це значить, що я безвольна, слабка істота, я нічого не могла сказати і зробити, він просто зробив це зі мною, а далі я просто мовчала.
Якщо хлопчиків треба вчити не розпускати руки, то дівчаток, вочевидь, не думати про себе як про немічних. Бо до скандалів у США привели обидві ці позиції.
Втім, француженок одразу звинуватили у дрімучості та у внутрішній мезогінії (ненависті жінок до жінок. Приклад такого ставлення - це, приміром, коли поняттям "бабазарульом" оперує сама леді і вішає собі на машину наліпку з туфелькою). І тут все знову переплуталося. Їх почали заносити до одного списку разом із, приміром, деякими російськими акторками, які відзначились різними цікавими коментарями.
"Сами виноваты, не нужно вести себя как проститутки" (Агнія Кузнєцова). "Вообще как можно мужчину обвинять в сексуальных домогательствах, разве он не для этого существует на свете" (Любов Толкаліна).
Що ж, Катрін Деньов з компанією мали б це передбачити. Не можна з висоти свого дзену повчати тих, хто лише на початку шляху. Вас точно назвуть жорстокими та нерозуміючими. До речі, акторка днями перепросила у жертв насильства, але лише у них. У кожного, зрештою, своя дорога до внутрішньої свободи, якою потрібно йти роками.
Нам же з вами цей шлях теж доведеться вимучити. Після стількох століть принижень у багатьох сферах українцям просто необхідно пройти через період радикалізованості. Приміром, частина захисників української мови якийсь час буде впевнена, що коли комусь не подобається слово "смаколик", то це обов'язково українофоб. Інша ж частина просто розмовлятиме українською і навіть гадки не матиме, що її можна вважати "рагульською", "сільською" чи "меншовартісною".