"Ви повинні завойовувати серця і душі населення на окупованих територіях". Цю фразу в різних варіаціях повторюють і західні дипломати, і українські правозахисники.
Цю концепцію на гроші західних урядів активно реалізує і наше Міністерство з питань окупованих територій, і низка громадських організацій та ЗМІ. Найбільш виразне уособлення цієї теми – вимога виплачувати пенсії, соціальні виплати тощо на окупованих територіях (є багато інших пропозицій по відвоюванню сердець і душ, але наведені тут основні).
Пояснення необхідності таких дій варіюються від того, що це ніби зобов'язання України, що жителі окупованих територій заробили\мають право на ці виплати, до того, що Україна має добиватися прихильного до себе ставлення з боку громадян на тимчасово окупованих територіях.
Це щонайменше дуже небезпечна, а я би навіть сказав – ворожа концепція.
Перш за все, за міжнародним правом утримання окупованих територій є обов'язком окуповуючої держави. Не України. Виплати Україною зарплат, соціальних виплат, пенсій на окупованих територій лише полегшують окупантам справу окупації наших територій. Зрозуміло, допомагати окупанту ефективно і якісно окуповувати свої території - чи може бути щось абсурдніше?
Але проблеми з тезою чи концепцією "завойовування сердець і душ" на окупованих територіях значно глибші.
Читайте також: Агресія РФ, окуповані території та захист суверенітету. Про що новий закон
Перш за все, виникає питання – а з якою метою Україна має це робити? Ми хочемо купити лояльність (куплена лояльність передбачає можливість її перекупити) чи ми віримо, що позитивно налаштовані до України громадяни зможуть повернути окуповані території до складу нашої держави?
Тобто нас ніби підштовхують до думки, що лояльні до України мешканці окупованих територій - це дорога до деокупації. Це звичайна маячня. Поширення на окупованих територіях лоялістських настроїв лише поглиблюватиме репресії, загрозу для наших громадян. Адже цілком очевидно, що і в Криму, і на Донбасі лояльних Україні громадян радше знищать, ніж дадуть можливість не те що провести референдум про повернення в Україну, але і просто вголос висловити таку ідею.
Скажемо прямо, що досвід Грузії та Молдови по "боротьбі за душі і серця" - створення найрізноманітніших можливостей для жителів чи навіть господарюючих суб'єктів на окупованих територіях сприяли лише замороженню конфліктів і ні на крок не наблизили ці держави до повернення окупованих територій. Більше того, в Молдові ця політика призвела до утворення сталих корупційних звя'зків між "придністровською" та молдовською владою.
Наступний небезпечний наслідок розсусолювання теми "боротьби за серця і душі" - делегітимізація безумовного права України повернути окуповані території.
Слід розуміти так, що якщо Україну не будуть любити на окупованих територіях, Україні буде важче повернути їх, а право зробити це може бути поставлене під сумнів. Мовляв, одна справа, коли Україну більшість жителів любитимуть це одне, а якщо ні - то інше.
Позиція Україна має бути твердою - окупація і анексія українських територій здійснені силою, в порушення міжнародного права, і єдиним способом вирішити це питання може бути повернення цих територій Україні без будь-яких додаткових умов, в тому числі без огляду на ставлення до цього населення.
Звичайно, Україна має сформулювати свою політику щодо окупованих територій. Ця політика має включати і кілька простих месиджів для жителів окупованих територій: ми повернемо втрачені землі; утримайтесь від участі в діяльності окупаційної влади, і до вас не може бути жодних претензій; підтримати вас ми можемо лише в Україні, де про вас пам'ятають і готові допомогти.
Концепція "завойовувати серця і душі" має бути переосмислена у формі "заходів інформаційного впливу". І здійснюватися програма цього впливу має винятково в рамках операції по деокупації з розумінням того, як ми хочемо щоб жителі окупованих територій поводили себе в момент, коли по їх вулицях проїдуть перші БТРи з українськими прапорами.
А ось завойовувати, купувати чи оголошувати власність на чиїсь серця і душі у нас потреби немає.