У польському публічному просторі дискусія про ухвалення поправок до Закону про Інститут національної пам’яті відбувається під впливом негативної реакції з боку Ізраїлю і Сполучених Штатів. Здебільшого ухвалені зміни критикують за те, що вони можуть обмежити свободу слова у Польщі через дослідження Голокосту.
Питання кримінальної відповідальності за заперечення злочинів українських націоналістів стало побічним. Його піднімають виключно в експертних середовищах і серед людей, які займаються польсько-українською проблематикою.
Ця ситуація вказує також на те, що доля цих змін у законі і рішення президента Польщі про їхнє вето не залежатиме від українсько-польських взаємин, чи протестів української сторони.
Втім, цікавим є те, що підставою для президентського вето могли б стати саме ті вимоги, які стосуються покарання злочинів українських націоналістів і їх заперечення у публічному просторі. Оскільки інші пункти були запропоновані переважно урядом, мали на меті передусім боротьбу з хибним висловом "польські концентраційні табори" (на заході його часто використовують, коли говорять про німецькі, нацистські табори смерті), і були досить добре підготовані з точки зору законодавства, то пункти, які стосуються злочинів українських націоналістів були запропоновані парламентом. І на них відразу критично відреагували в експертних юридичних структурах Сейму і Сенату.
Їм закидали неточність, відсутність посилання на інші пункти закону про Інститут Національної пам’яті (саме так були визначені злочини комуністів). Поняття "український націоналіст" є щонайменше не гострим.
Дивує також факт застосування часових рамок: 1925-1950 роки. Важко знайти аргумент для підтвердження того, звідки вони взялися. З 1925 року по 1939 рік Польська держава функціонувала цілком нормально, а тому могла карати за скоєні злочини. Зрештою, навіть сам Степан Бандера сидів у польській в’язниці. Тоді чому ці дати з’явилися у поправках? Відповідь на це запитання не можуть дати навіть депутати із партії "Право і Справедливість", які за них голосували.
Читайте також: Хто виграє, а хто програє від польського закону про "бандеризацію"
Сумніви викликають також вузькі категорії людей, який не стосуються обмеження нових пунктів: науковці та митці. У цьому короткому списку немає публіцистів і журналістів. А до цього часу дуже часто саме вони займаються проблематикою взаємин між Поляками та Українцями. І це саме вони можуть стати ціллю тих, хто намагатиметься притягнути їх до кримінальної відповідальності за буцім "применшення відповідальності справжніх виконавців тих злочинів".
Для того щоб закрити рота непокірним науковцям чи журналістам, взагалі не потрібно обвинувальних вироків. Достатньо лише засипати їх судовими позовами.
Окрім Інституту Національної пам’яті, за "добре ім’я Польщі" можуть також боротися неурядові організації. Втім, у Польщі працюють організації, які під прикриттям боротьби за збереження пам’яті про поляків, яких закатували під час Другої світової війни, приховують політичні цілі та анти-українськість. Також існують і такі організації, в діяльності яких можна знайти допомогу та підтримку збоку Російської Федерації.
Одним із головних фахівців, які виправдовують внесення змін до Закону про Інститут Національної пам’яті, а саме в частині "злочинів українських націоналістів", був колишній, а можливо досі чинний громадянин України і науковець Володимир Осадчий. Це він проштовхує тезу про буцімто "бандеризацію" сучасної України, і про загрозу для Польщі, яку представляє зростання кількості українців, які емігрують до Польщі і які мали би привозити на територію Польщі небезпечну антипольську ідеологію.
У цьому Осадчий співпрацює із ксьондзом Ісаковичем-Залєським, та іншими людьми, які пов’язані з проросійською партією "Зміна", і політиком Павлом Кукізом – лідером групи "Кукіз 15". Від цієї групи до польського парламенту потрапили представники націоналістичних середовищ, які в Польщі є традиційно проросійськими.
Складається враження, що пункти, які можна трактувати як антиукраїнські, внесли до поправок до закону про Інститут Національної Пам’яті "контрабандним чином". Під виглядом належної боротьби з тим, щоб поляків не пов’язували зі злочинами Третього Рейху, хтось спритно "підкинув" боротьбу із так званим українським націоналізмом.
Польського президента, який вирішує чи ветувати цей закон, чи відправити його до Конституційного суду, точно звинуватять у поблажливому ставленні до міжнародних спільнот, і навіть у тому, що він торгує історією Польщі. Втім, немає жодного сумніву, що саме такі дії президента убезпечать Польщу від подальшої компрометації у світі, і дадуть можливість розвивати стратегічне партнерство між Польщею та Україною.
Павел Боболовіч, польський кореспондент Radio Wnet. Працює в Україні 4 роки.