Відразу ж після схвалення українським парламентом нової редакції закону "Про освіту" Україна зіштовхнулася з відверто ворожою реакцією сусідніх країн. Одночасно кілька східноєвропейських столиць вирішили, що мають право вказувати, якою мовою повинні навчатися українські школярі.
Спроби української сторони розрядити напругу в ряді випадків дали свої плоди.
Зокрема, офіційні Варшава та Бухарест отримали запевнення на всіх рівнях, що Київ готовий на максимально широкі компроміси щодо імплементації ст. 7 документа, яка допускає викладання частини предметів офіційними мовами Європейського Союзу. До них, нагадаймо, належать усі державні мови країн-членів об’єднання.
Глави освітніх відомств України та Польщі домовилися підписати декларацію, в якій владнають усі спірні моменти. Активно тривають консультації між нашою країною та Румунією. Бухарест, демонструючи крайнє невдоволення українським законом, водночас докладає максимум зусиль для того, щоб домогтися від України максимальних преференцій для румуномовної громади, що проживає на території Буковини.
Тиск та шантаж
Зовсім іншу лінію поведінки обрав офіційний Будапешт. Одразу ж після підписання закону президентом Порошенком з’явилися безпрецедентно жорсткі заяви угорського МЗС і особисто прем’єр-міністра Віктора Орбана, які обіцяли блокувати будь-який прогрес в європейській та євроатлантичній інтеграції нашої країни. Напевне, апофеозом стали заяви керівника угорської дипломатії Пітера Сіярто про намір Будапешта домагатися перегляду Угоди про Асоціацію Україна-ЄС.
Численні візити керівника українського зовнішньополітичного відомства Павла Клімкіна та очільниці Міносвіти Лілії Гриневич до угорської столиці з намірами бодай про щось домовитися не були успішними: уряд Віктора Орбана не демонстрував готовності до жодних, бодай найменших, компромісів. Навіть рішення Венеційської комісії не змінило позиції офіційного Будапешта – угорці вимагали скасування 7 статті, а ще краще – всього закону. В січні Пітер Сіярто публічно пообіцяв, що його країна блокуватиме засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні міністрів оборони.
9 лютого стало відомо, що заплановане на 14-15 лютого засідання КУН справді не відбудеться. 13 лютого МЗС сусідньої країни поставив Києву ультиматум, вимагаючи схвалити рішення про призупинення дії закону, після чого «узгодити кожну деталь законодавства з національними меншинами». Більше того – уряд Віктора Орбана наполягає на наданні юридичних гарантій того, що закон не буде імпліментовано (про які саме гарантії може йти мова, Сіярто не уточнив). До того часу, за словами Пітера Сіярто, Будапешт продовжуватиме чинити спротив будь-якому співробітництву Києва та Брюсселя.
Читайте також: Угорщина назвала умови розблокування зустрічей України з НАТО
Наступного дня, 14 лютого, лідери угорської громади Закарпаття несподівано відмовилися від запланованих на той день консультацій щодо мови освіти. Причиною стало подання депутатів від Оппоблоку до Конституційного суду. Що зовсім не стало несподіванкою – навпаки, було б дивно, якби проросійські сили не зробили все від них залежне, щоб зайвий раз попсувати відносини України з сусідами. Особливо, якщо на кону – співпраця з таким ненависним для них блоком НАТО.
Того ж дня, Кабмін України затвердив зміни до Закону, відклавши процес запровадження мовної норми до 2023 року, а також включили відповідні рекомендації Венеціанської комісії в Річну національну програму співпраці з Північноатлантичним альянсом. Втім, чи влаштують навіть такі гарантії угорську сторону – питання відкрите.
Угорщина Орбана: авторитаризм та імперська ностальгія
Щоб зрозуміти не надто адекватну, як на наш погляд, політику угорського уряду, треба трохи заглибитися у нюанси внутрішньої політики придунайської країни. Правлячий в Угорщині з 2010 року режим прем’єр-міністра Віктора Орбана послідовно провадить курс на побудову націоналістичного, напівавторитарного режиму в дусі путінської "керованої демократії".
За роки перебування при владі Орбан пересварився і з Брюсселем, і з Берліном, звинувачуючи Європейський Союз у "диктаті" та "нав’язуванні своєї волі". Хоча при цьому від грошей із Брюсселя, як і всі подібні персонажі, Віктор Орбан жодного разу не відмовився.
Про репутацію глави угорського уряду красномовно говорить фраза "Привіт, диктатор!", кинута Орбану президентом Єврокомісії Жан-Клодом Юнкером на саміті ЄС. Як це водиться в авторитарних лідерів, прем’єр-міністр Угорщини терпіти не може некомерційні організації та громадських активістів. Причому головне джерело вселенського зла для нього – відомий американський мільярдер-філантроп угорського походження Джордж Сорос.
Так, навесні минулого року підконтрольний Орбану парламент ухвалив закон, покликаний припинити діяльність відомого на всю Європу Центрально-Європейського університету в Будапешті, заснованого та фінансованого Соросом. Зараз угорська столиця обвішана плакатами із застереженнями про якийсь підступний «план Сороса», який ніхто, щоправда, в очі не бачив.
Філантроп Джордж Сорос став головним ворогом Орбана
Громадянське суспільство платить фактичному господарю Угорщини тією ж монетою: після ухвалення закону країну сколихнули масові протести. Ще масштабніші демонстрації стрясали Будапешт три роки тому, коли влада спробувала запровадити податок на користування інтернетом.
Зайве говорити, що режим Віктора Орбана вчиняє систематичні нападки на всіх сусідів, на території яких проживає хоча б трохи значуща угорська громада. Час від часу виникають конфлікти офіційного Будапешта з владою Словаччини та Сербії, бо там недостатньо, на думку Орбана і Ко, дбають про права його співвітчизників. А восени минулого року Угорщина пригрозила блокувати вступ Румунії до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) через суперечки про закриття угорської католицької школи в Трансільванії.
Тобто уряд Віктора Орбана частенько застосовує шантаж щодо сусідів – з приводом і без такого.
Крім того, Орбан вміло грає на націоналістичних комплексах угорців, постійно апелюючи до імперського минулого країни (тут варто згадати Тріанонський договір 1918 року, за яким Угорщина втратила дві третини території, а одна третина етнічних угорців опинилася за її межами).
"Орбан говорить про Угорщину як про значно більшу країну, ніж вона є насправді. Він позиціонує себе як сильного лідера країни, яка була значно більшою ніж зараз, тому, за його словами, угорці повинні поводитися так, ніби вони велика країна", - розповіла під час зустрічі з українськими журналістами депутат угорського парламенту від опозиційної лівоцентристської партії Együtt ("Разом") Сюзанна Желені.
Про тотальну націоналістичну пропаганду автор цих рядків також чув від старшого співробітника аналітичного центру Centre for Euro-Atlantic Integration and Democracy Едіт Інотай – колишнього редактор найбільшої ліберальної газети Népszabadság, закритої позаминулого року під тиском влади.
"Моя донька приходить додому зі школи і каже: «На уроці історії нам розповідали, що Угорщина має бути значно більшою", – ділиться враженнями аналітик.
На думку угорських експертів, ситуацію також підігрівають заплановані на квітеньцього року парламентські вибори.
Зараз керована Орбаном партія "Фідес" має конституційну більшість і планує зберегти її і надалі. Але найсерйознішим конкурентом для партії влади стане не ліберальна і ліва опозиція (яка занадто розрізнена і слабка), а симпатики Кремля з ультраправої партії "Йоббік", які з радикальної ніші потроху рушили в центр, маючи намір «відкусити» частину орбанівського електорату. Щоб не допустити цього, Віктор Орбан і Ко нарощують популістську риторику, рухаючись (часом вимушено) вправо.
Позиція НАТО
За словами голови місії нашої країни при НАТО Вадима Пристайко, зловживання Угорщини своїм правом вето не схвалюють також ключові члени Альянсу. "11 послів НАТО надіслали угорському колезі лист, в якому вони висловили нерозуміння, як можна зловживати принципом консенсуса в такій організації, як НАТО", - сказав Пристайко. Генеральний секретар організації Єнс Столтенберг та посол США при НАТО Кей Бейлі дипломатично висловили сподівання на вирішення проблем у двосторонніх відносинах Києва та Будапешта.
При цьому факт тиску на Угорців з боку Альянсу та його ключових членів підтвердив і голова угорської дипломатії Пітер Сіярто."«Хоча вони і намагалися чинити тиск на Угорщину, щоб ми не скористатися своїм правом вето, країна витримала ці зусилля", - похвалився головний дипломат Орбана.
Читайте також: У НАТО порадили Україні, як вирішити конфлікт з Угорщиною через освітній закон
Представників Альянсу легко зрозуміти. В НАТО діє формальний принцип консенсусу – коли всі рішення мають бути одностайно схвалені всіма членами об’єднання. Втім, широкі права вимагають відповідальної поведінки, і зазвичай країни-члени не зловживають таким правом. Важко назвати адекватним, коли країна, чий вклад в спільну безпеку наближається до нуля (а Угорщина витрачає на оборону лише 0,9% власного ВВП – удвічі менше натівської норми), в якій переважають євроскептичні настрої, нав’язує власну волю решті країн, зі Сполученими Штатами включно.
І блокує співпрацю Альянсу з країною, яка витрачає на оборону близько 5 відсотків ВВП, і при цьому не приховує своїх проєвропейських настроїв і євроатлантичних прагнень. Можливо, не таким вже й не правим був американський лідер Дональд Трамп, назвавши Альянс таким, що потребує реформування.
Хай там як, хай яка сильна або нахабна поведінка іншої сторони, вітчизняна дипломатія повинна тримати удар. Захищати національні інтереси нашої країни. Бо мовна норма закону про освіту – не вітчизняне ноу-хау, а нормальна світова практика.
Тому нам необхідно ввічливо, але послідовно стояти на своєму. Пояснювати свою позицію тим, хто готовий її вислухати, але не вестися на відвертий шантаж. І розуміти, що доля європейських та євроатлантичних прагнень України залежать передовсім від самих українців. Потім уже – від позиції Берліна, Парижа та Брюсселя. Західний шлях розвитку точно не повинен визначати авторитарний лідер, який перетворює свою ж власну країну на ізгоя всередині ЄС.