Патріотизм для телепузиків. Як Мінкульт вчитиме нас любити Батьківщину

Якщо високопосадовці говорять про патріотизм – насторожися, громадянине. Вони явно замислили лихе. Саме так частина українців вже рефлекторно реагує на будь-які заяви про любов до неньки. Навіть більше – дехто вже давно стверджує, що держава взагалі не повинна пхати носа у ці питання, бо вийдуть або спекуляції, або радянський нав'язливий офіціоз.

Менше з тим. Нині якраз у розпалі чергові патріотичні перипетії - страшенно показові у всіх сенсах. Йдеться про 500 мільйонів гривень, які цьогоріч виділили Мінкульту на патріотичне кіно. Держава ж бо наша, нарешті, усвідомила важливість кінематографу і кинулась давати на нього гроші.

У грудні стало відомо, що у бюджет на 2018 рік заклали вищезгадану суму на "виробництво (створення) та розповсюдження фільмів патріотичного спрямування". Щоправда, розпоряджатися цими грошима повинна не Держагенція з питань кіно, яка вже багато років фінансує українські стрічки, а чомусь Мінкульт.

Мінкульт, то й Мінкульт. Лиш не зрозуміло мені було, що мається на увазі під патріотичним кіно. В сенсі юридичному, звісно. Тому на початку лютого я підійшла із цим питанням до самого міністра культури. Будете сміятися, але він знав не більше мого. Ані визначення, ані критеріїв Євген Нищук назвати не міг, бо їх просто не існувало. І лиш у планах було створення такої собі комісії, яка б це все прописала.

Міністр культури Євген Нищук ще не може сказати,куди підуть 500 млн на патріотичне кіно

Забігаючи наперед – критерії з часом таки з'явилися і викликали у представників культурної спільноти не менший культурний шок. Але хочу згадати про ще одні слова пана міністра. Він сказав, що фінансуватиметься не лише кіно, а й телесеріали. Тобто, держава підтримуватиме телеканали, комерційні структури, які переважно утримуються мільярдерами. 

Пан Євген це пояснив так: існують претензії, що серіали нам показують не патріотичні, російськомовні, з російськими акторами і так далі. А хочеться, щоб було по-іншому.

І це направду так. Виробники вітчизняних телесеріалів все ще співпрацюють з російським ринком і постачають на нього величезну кількість контенту. Тому продукт потрібно робити нейтральним, без прив'язки до країни, російською мовою – усе, щоб продати його на кілька ринків. Лише Україні продавати не вигідно – серіал не окуповується, кажуть виробники.

І все ж питання, чи повинна держава фінансувати телеканали, лишається дискусійним. Особливо в контексті тих подій, які нині розгорнулися. Через кілька тижнів після моєї розмови з паном міністром, такі очікувані критерії патріотичності кінострічок з'явилися. Щоправда, таємно. Точніше – не публічно. Листа з ними розіслали учасникам колегії Мінкульту разом із запрошенням на чергове засідання.

Нагадаю вам, що до колегії входять люди мистецтва, які час від часу розглядають різні питання і дають свою оцінку. Так ось, ані про засідання, ані про критерії ніде не оголошувалось. А відомо про них стало лиш тому, що виданню "Детектор медіа" анонімно передали одне із запрошень, яке одразу з'явилося у них на сайті. Представники відомства почали виправдовуватись: засідання ніяке не закрите і ніяке не таємне. Це, мовляв, просто робоча зустріч, на якій вирішуватимуться чергові питання.

Все так, але трішечки не так. Виявилось, що це призначене засідання буквально збурило українську кіноспільноту. Після палких фейсбучних обговорень засідання колегії таки провели публічно 27 лютого 2018 р. І публіка лишилась задоволеною – таке шоу проґавити було дуже прикро.

Учасники колегії Мінкульту голосують проти критеріїв патріотичності

Члени колегії майже одностайно назвали мінкультівські критерії патріотичності глибоким совком і поверненням до тоталітаризму. Приміром, серед них є такий: "утверджують повагу до українського війська та правоохоронних органів, відповідальне ставлення громадян до обов’язку захисника Вітчизни". Тобто, патріотичне кіно – це кіно, в якому, зокрема, показується позитивний образ українського поліцейського.

Художник Олександр Ройтбурд нагадав, що ще за СРСР стало зрозуміло, що "патріотизм – це шпаринка для халтури". Галерист Павло Гудімов назвав рекомендації "дитячим садком" і відмовився за них голосувати. Голова Держкіно Пилип Іллєнко сказав, що патріотичне кіно – це перш за все хороше кіно. І з цим погодились його колеги: добре знята історія кохання об'єднуватиме українців значно краще, ніж чергове героїчне полотно про Богдана Хмельницького.

Отже, усі запропоновані рекомендації були категорично розкритиковані та відхилені. Але виявилося, що це лиш частина айсбергу, позаяк де є великі гроші, там обов'язково треба копати глибше.

Виявилось, що гроші Мінкульту видали не на патріотичне кіно, а на патріотичне телебачення.

У опублікованому "Детектором медіа" запрошенні на колегію значилось наступне: "різножанрові ігрові та неігрові телевізійні фільми, телевізійні серіали, анімаційні фільми, телевізійні фільми-вистави, неігрові телевізійні фільми (серіали) про сучасне життя держави". Тобто, чорним по білому вказано, що йдеться не йде про кіно, а саме про телебачення.

І ось тут українська кіноспільнота здригнулася. Її представники почали говорити, що це просто поховає вітчизняне кіно, на яке тільки ось як рік стали активно ходили українці. Увесь цей ренесанс піде під три чорти, кажуть люди кіно, і ось чому. Держкіно, яке постійно займалося фінансуванням фільмів, на цей рік просило два мільярди гривень. Щоб закінчити стрічки, які є в процесі, профінансувати ті, які виграли останній конкурс, провести новий, і щоб нарешті ввести в дію закон про кінематографію, який з такими зусиллями ухвалили рік тому.

Замість двох мільярдів відомство отримало півмільярда. Тому кінематографісти твердять, що ризикують не завершити свої роботи, багато з яких знімаються у копродукції. Тобто, ми підставимо своїх іноземних партнерів, як це майже трапилося кілька років тому. Тоді теж були проблеми з фінансуванням Держкіно, наші продюсери не змогли вчасно виконати свої фінансові зобов'язання, тож серед міжнародної кінотусовки навіть почалися розмови про те, що "з Україною ліпше не мати справ". Але тоді питання вирішилось.

Нині ж ситуація, за словами кіновиробників, складніша. До того ж, знімальним групам, які пройшли пітчинги (конкурси) у червні минулого року, теж не світить обіцяне фінансування. Не кажучи вже про новий конкурс, який, ясна річ, провести не зможуть. Тому такий обговорюваний, зокрема і політиками, розквіт українського кіно має усі шанси загнутися.

Тому виходить цікава ситуація: одне відомство має страшенний дефіцит грошей, а інше – отримує їх як сніг на голову і не знає, що з ними робити. Бо зараз Мінкульт сидить над своїм півмільярдом мов собака на сіні. Провести конкурс він не може, бо досі не знає, що це таке, запропоновані критерії розкритиковані, а нових немає. Тим часом конкурс проводити треба вже, бо фільм за два дні не готується.

Міністр сказав, що кінематографісти самі не вигадуватимуть теми – їм їх пропонуватимуть. Тобто, має бути складений список: приміром треба фільм про Шевченка, Євромайдан, реформу міліції, децентралізацію тощо. І за цими пропозиціями проводиться конкурс. Так ось, такий список теж ще не готовий. До того ж, шлях цей суперечливий і страшенно нагадує практику РФ. А ми ж наче в інший бік зібралися.

Незрозуміло, чому уряд взагалі вирішив виділити гроші Мінкульту. Держкіно чудово собі фінансувало кіно, зокрема і патріотичне, щоб це не значило. Ось "Кіборги" – чим вам не патріотичне? Або "Крути 2018" вийдуть – теж наче  ідеологічно правильний, національно свідомий продукт. В обох, до речі, пан Нищук знявся. Загадка якась просто.

Сполошені кінематографісти висувають теорії. Одна з них – Володимир Гройсман лобіює інтереси телевізійників. До того ж, займається маніпуляцією: з грудня говорив про "патріотичне кіно", а йшлося про "патріотичне телебачення". Інша версія пов'язана з давніми нападками на голову Держкіно Пилипа Іллєнка. Телеканали і виробники серіалів, мовляв, незадоволені його політикою.

Виробники кіно говорять про потужне телевізійне лобі, але не надто йому протистоять. Так, Асоціація продюсерів України написала листа Євгенові Нищуку, в якому висловила своє глибоке занепокоєння. На засідання колегії прийшло кілька кіношників, але це все. Якихось гучних акцій, постійних заяв чи іншої боротьби вони не ведуть. Хоч дуже переймаються тим, що, можливо, більше не зможуть знімати.

Поки політична верхівка піариться на фільмах, знятих за сприяння Держкіно, його голову Пилипа Іллєнка цькують, а його відомству зменшують фінансування

Тим часом, наша політична верхівка продовжує піаритись на "сплескові українського кіно". Зовсім недавно Петро Порошенко зустрічався із французьким актором Жаном Рено. Він, нагадаю, зараз знімається у копродукційному українсько-французькому фільмі "Останній крок". На цій зустрічі президент похвалився, що нині Україна знімає 35 стрічок на рік і висловив надію, що невдовзі ця цифра становитиме 120.

І ще сказав, що світовим виробникам кіно треба звернути увагу на Україну і знімати тут. Для цього і документ є підписаний, вже згаданий вище закон "Про державну підтримку кінематографії в Україні". Там, зокрема, прописана система рібейтів, тобто системи повернення частини коштів, витрачених на зйомки. Це часта практика зокрема і європейських країн, які у такий спосіб заманюють до себе  грошовиті кіностудії. Щоправда, багато з них повертає 25 відсотків, а ми лише 16.6. Але і це не так важливо.

Як вже я згадувала, Держкіно не має грошей, аби вводити цей закон у дію. Тому рібейти відкладаються. Так само як і схема по розбудові кінотеатрів, яких у нас страшенно бракує, особливо в маленьких містах. Так само як і багато іншого. Тим часом Мінкульт не надто ділиться своїми планами на "патріотичні" півмільярда. Відомство під головуванням Євгена Нищука все більше підтверджує свою репутацію тихого і закритого.