Сьогоднішня зустріч федерального канцлера Ангели Меркель із президентом Росії Володимиром Путіним в Сочі - не просто звичайний діалог, який повинен був неминуче відбутися після формування нової німецької правлячої коаліції і прогнозованої перемоги Путіна на виборах голови держави.
Це - зустріч у нових політичних умовах. Меркель за результатами цієї розмови розставить пріоритети. Для себе і для Заходу. Про що можна буде розмовляти з Путіним найближчим часом. Про що можна буде домовитися. І про що домовитися не вдасться.
Примітно, що ці пріоритети Меркель стала розставляти ще до відльоту. Коли вона перераховувала теми своєї бесіди з Путіним, виділила Іран, Сирію і Україну. Саме в такому порядку. І в цьому є очевидна політична логіка.
Ситуація з Іраном - це нова стара криза. Причому криза незвичайна. У цій кризі після відмови президента Дональда Трампа від ядерної угоди з Іраном Європейський Союз, Росія і Китай знаходяться по один бік протистояння, а США, Ізраїль і Саудівська Аравія - по інший. При цьому конфронтація може призвести до економічної війни.
Читайте також: Іранський поворот Трампа: чому США виходять з іранської ядерної угоди та що очікує на регіон
У ЄС вже говорять про готовність карати європейські компанії, які будуть виконувати американське рішення про відновлення санкцій. США, у свою чергу, готові карати компанії, які не підкоряться рішенню Трампа.
У цього рішення є два головних бенефіціари - Путін і ізраїльський прем'єр Нетаньяху, але є й ті, хто програв - Трамп, який відразу перестає бути лідером солідарного західного світу і європейські керівники, які фактично залишаються без американської підтримки в непрості часи.
Меркель важливо зрозуміти, як можна розраховувати на російську підтримку в опорі американському рішенню в ситуації, коли самі європейці зберігають санкції проти Росії.
І тут ми переходимо до наступних тем її бесід з Путіним - Сирії і України. У Сирії Путін намагається зберегти свого союзника Асада. Але сирійська тема позбавляється самостійності на тлі конфлікту навколо Ірану. Більш того, тепер Сирія - полігон ірансько-американського протистояння і протистояння Ірану та Ізраїлю.
У Сирії європейцям нічого запропонувати Путіну. Вони можуть хіба що спостерігати за тим, як розростається війна, яка в разі відсутності компромісу щодо іранської угоди незабаром охопить територію Лівану - при бажанні Ірану перенести її на територію Ізраїлю і готовність Росії зберігати нейтралітет в разі прямого зіткнення Тегерана з єврейською державою (нейтралітет - це максимум, який Нетаньяху може отримати від Путіна. Але постачанню російської зброї Ірану він не завадить нічим).
Залишається Україна. Звичайно, Меркель дуже хотілося б, щоб Путін пішов на поступки по Донбасу, дозволив Євросоюзу відмовитися від левової частки санкцій і домовлятися з Кремлем про спільну протидію Білому дому без моральних коливань. Але Меркель чудово розуміє, що в нинішній ситуації - коли Путін потрібний Європі, а ціна на нафту зростає - домогтися від нього розсудливості не вдасться.
Максимум, на що можна розраховувати - так це на те, що він не піде на загострення, збереже статус-кво на Донбасі, а може і знизить напруження військового протистояння. І це як раз те, що потрібно європейцям сьогодні. Нехай американці і росіяни міряються силами на Близькому Сході, а в Європі буде по можливості тихо.
Зрозуміло, що це схематичний підхід. Путін може вирішити, що в нових умовах здатний дозволити собі все, що завгодно і піти на загострення всюди, де це можливо. Він буде шантажувати Меркель цим загостренням - в обмін, наприклад, на будівництво "Північного потоку-2 або поступову відмову від санкцій у відповідь на декоративні поступки Росії на Донбасі. Меркель буде намагатися його від цього загострення утримати і зберегти санкційні позиції.
Просто не буде нікому. Тим більше Меркель, яка намагається грати в шахи на дошці, яку інші політики - перш за все Путін і Трамп - перекинули горілиць.