Агнєшка Ромашевська-Гузи, директор телеканалу "БЕЛСАТ", член правління Європейської Федерації журналістів в ефірі телеканалу Еспресо про антиукраїнську моду, яку впроваджує РФ, і кремлівську теорію про абсолютний хаос в Україні.
Справа Бабченка породила небачений резонанс, але, з другого боку, ми відчуваємо, що Російській Федерації вдалося найважливіше, переорієнтувати справу замаху, спробу вбивства Аркадія на, так би мовити, внутрішньо українські розбірки.
Я, виходячи з польського досвіду, відчувала, що тут будуть певні проблеми. До чого тут польський досвід? Я докладно пам’ятаю антикорупційну спецоперацію у Польщі багато років тому, яка насправді була проведена чисто, гарно і дуже прозоро. Натомість, коли її у певний момент представили публічній думці, то вдалося викривити значення цієї справи – увесь сенс справи змістився у політичний бік, замість концентрації на суті проблеми і того, у чому полягала сама справа. Тож згадала про це, побачивши справу Бабченка. А тут ще й долучилась ціла група ображених журналістів, бо, мовляв, як: "Нас обдурили, це ж дуже недобре, бо ми завжди подаємо правду, а тут – неправда". Є й друга річ – Російська Федерація має насправді дуже великі можливості в галузі дезінформації. Врахувавши ці кілька аспектів, я думаю, що це, вочевидь, може створювати подібні проблеми.
З другого боку, ми в Україні відчули, як працює, можливо, кремлівська пропагандистська машина, коли основну проблему усіляко намагалися затулити тими чи іншими речима, які насправді підважують основну проблему – це списки людей, яких Кремль би хотів "замовити" в Україні. Зокрема, йдеться про ситуацію з так званим списком 47 українців, хоча, можливо, це фейковий список, який оприлюднили через таке джерело, як "Страна.UA".
Усі операції спецслужб пов’язані з дезінформацією, і варто звернути увагу на те, що все це подають ЗМІ. У зв’язку з тим, коли запускають одну дезінформацію, то відкриваються натомість і на всі інші. А що робитимуть росіяни? Запускатимуть незліченну кількість дезінформації. Що робитимуть захисники звинуваченого? Запускатимуть через нього цілу масу дезінформації. Вже пішли новини, що підозрюваний є агентом якоїсь контррозвідки, - щось він там таке розповідав.
Увесь цей комплекс спричинятиме до комплексної плутанини, слугуватиме тому, щоб ніхто нічого не знав достеменно. А одночасно над цим всім гучно лунатиме голос журналістів: "Дайте нам факти! Як же ж це, мало бути 30, а є 47? А чому ми всього не знаємо?" - і так далі. У своєму фейсбуці сам Аркадій Бабченко дуже слушно зауважив: "Перепрошую, але ж ця операція ще певно триває". Тобто всього не можна розповісти і Саші, і Маші, чи ще комусь.
Ще зроблю важливе зауваження для моїх колег-журналістів: я противниця співпраці журналістів зі спецслужбами, але в звичайних ситуаціях, тобто я проти, щоб журналіст збирав інформацію для себе, а при нагоді виявляється, що збирав її і для спецслужб. Подібні речі несумісні. І я наголошую на цьому! Натомість геть іншою є ситуація, в якій ти знаєш про скоєння злочину, чи твоєму життю щось загрожує, тоді перепрошую – це ж не гестапо, це спецслужба незалежної демократичної держави, якою б вона не була і як би кепсько в державі не урядували. І це фундаментальна різниця.
З другого боку, часом на Заході критика українських спецслужб і України, як такої крізь призму справи Бабченко є більшою, ніж, скажімо, засудження дій Російської Федерації, дій Кремля стосовно переслідування журналістів і розв’язаної війни на сході України.
Маю відчуття, що кілька журналістських організацій мають з того огляду дуже, з моєї точки зору, нечистий чи брудний рахунок. Я пам’ятаю, свого часу ми намагались вплинути на деякі журналістські організації, намагалися зацікавити долею журналістів ще на самому початку як анексії Криму, так і агресії на Донбасі. Тоді українських журналістів та операторів викрадали і утримували так звані "сепаратисти", - я тоді особисто дзвонила, намагалась втрутитись, писала.
Спочатку я навіть не розуміла тих людей, думала, що мої е-мейли губилися, адже на них не відповідали. Якось дивно. А ставлення деяких людей є доволі сумнівним. Можна сказати, що в деяких організаціях, звісно, що у не всіх, відчутний виразний вплив російської дезінформаційної кампанії. Водночас слід враховувати, що часто грають як по ультраправих, так і по крайньо лівих сторонах політичної сцени.
Хоча це не завжди помічають українські журналісти, бо вони часом дивляться на Захід: "О, як там чудово, якщо там говорять, то напевно мають рацію". Треба розуміти ще одне, з точки зору кремлівської пропаганди чи дезінформаційної кампанії, є одна дуже важлива річ: зараз нелегко когось переконати симпатизувати Путіну. Бути пропутінським – це ж негарно, натомість бути антиукраїнським – це ж, можна, чому б ні, чи не так? Антиукраїнським можна бути завжди. Візьму польський приклад: якщо про Польщу говорять, що Польща – це друга Білорусь, або, що тут панує Путін, то не треба вірити подібній журналістиці. Мовляв, на Заході сказали, що Путін панує в Польщі, - але ж це повна дурня. І так на це слід дивитись.
А які джерела тих інформаційних хвиль, точніше, дезінформаційних, адже часто Україна постає якщо не Сомалі, то принаймні Південним Суданом. Польща постає Веймарівською Німеччиною у 32 році. Так, ми розуміємо, що це неправда, але представники західних медійних спільнот експлуатують цю тему. Це від незнання, від небажання бачити ситуацію, чи, можливо, це мотивація через ті чи інші навіть західні фонди, але пов’язані з Кремлем?
У більшості таких явищ ми маємо справу зі змішаною мотивацією. Тобто, з одного боку, недостатня поінформованість, з другого – мода. Дуже важливим елементом кожної такої ситуації є мода. Якщо вдасться зробити щось модним, то ж певна кількість людей про це говоритиме. Незалежно, чи правда це чи ні, але ж це модно, тож так і говоритимемо.
В таких ситуаціях російським спецслужбам дуже легко діяти: достатньо вкинути щось і воно вже далі гратиме само. Думаю, що так і відбувається. Водночас, це ж не так, що, мовляв, всі є агентами Кремля. Це очевидна дурня, звісно що ні! – нема стількох агентів Кремля. Натомість є певні умови, в яких різного роду агентам Кремля дуже легко діяти. І я переконана, що вони активні. Думаю, залучають і західні фонди, що діють під так званим "прикриттям". Але попри це все, мусимо розуміти – існують схеми продиктовані модою, яка диктує певне загальне враження, від якого потім дуже важко відмиватись.
Візьмімо відгомін у Польщі справи Бабченка. У Польщі включився такий механізм: спочатку обурення, бо це жахливо, а потім – стоп-стоп, а як же ж то, що тут криється, щось нечисто, мовляв, огидне СБУ і так далі. Ну і люди, очевидно, почали задумуватись над тим всім. Я написала текст, аби їх пробудити – ну прокиньтесь дорогі люди, прокиньтесь на хвилинку. Що ж ви творите!
Концепція дезорганізації, творення в ЗМІ враження про абсолютний хаос в Україні є однією з концепцій пропагандистських дій Російської Федерації і Кремля. І цьому годі дивуватись, бо ця зброя в нинішній час досить ефективна, і часом ефективніша від гармат. Україна часто сама себе дискредитує, бо кожна держава робить серйозні помилки. Але ж це не змінює факту – щодо мети росіян.