Нещодавно, 12 червня, президент України Петро Порошенко провів зустріч зі своїм сербським колегою Александаром Вучичем. Як стверджується в офіційному повідомленні, "глави двох держав погодилися з важливістю неухильного дотримання принципів суверенітету та територіальної цілісності". Порошенко та Вучич приділили також увагу питанням співпраці у рамках міжнародних організацій, а також взаємодії в гуманітарній сфері.
Незважаючи на оптимістичний тон офіційного прес-релізу адміністрації українського президента, зі згаданими в повідомленні питаннями далеко не все гладко.
Дійсно, офіційний Белград не визнав російську анексію Криму. Але зробив він це не тому, хоче захистити Україну від агресивних дій сусіда, а через те, що не хоче давати приводу для легітимації незалежного Косова. "Ми не визнали Крим частиною Росії. Якщо б ми це зробили, це означало б, що ми підтримуємо незалежність Косово", – так нещодавно пояснював свою позицію президент Сербії в інтерв’ю французькій пресі.
Граффіті з Моторолою в Белграді, Сербія
Небажання сербської влади псувати відносини із Росією, незважаючи на політику Кремля щодо України, ще більш наочно проявляється у "санкційному" питанні - Белград, як відомо, категорично не збирається вводити санкції проти РФ.
Взагалі-то Сербія, як офіційний кандидат до Європейського Союзу, була просто зобов’язана це зробити. Чорногорія, яка разом із Сербією є кандидатом на вступ до ЄС, діє синхронно з Брюсселем і з 2014 року регулярно вводить обмеження на торговельне співробітництво із Росією. Навіть невизнане Україною Косово, що є лише потенційним претендентом на членство в Євросоюзі, разом з ЄС вводить санкції проти РФ.
Натомість Белград чітко заявив, що на етапі переговорів про членство в Європейському Союзі не буде приєднуватися до санкцій, а після вступу… До того часу (попередньо датою вступу Сербії до ЄС називають 2025 рік), як сподівається сербські очільники, відносини Брюсселя та Москви вже "нормалізуються".
Бажання не псувати відносини з Росією призводять не тільки до відмови Белграду від застосування санкцій. В Організації Об’єднаних Націй сербська делегація регулярно голосує з проросійських позицій – зокрема, виступає проти ухвалення документів, які засуджують дії РФ на анексованому півострові.
Наприклад, 19 грудня 2017 року, коли Генеральна асамблея ООН затвердила резолюцію "Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь, Україна", Сербія голосувала "проти". Разом з такими країнами, як Вірменія, Венесуела, Білорусь, Болівія, Бурунді, Камбоджа, Китай, Куба, Північна Корея, Еритрея, Індія, Іран, Казахстан, Киргизстан, М'янма, Нікарагуа, Філіппіни, Росія, Південна Африка, Судан, Сирія, Таджикистан, Уганда, Узбекистан, Зімбабве.
Ця резолюція вказувала, що між Україною і Росією існує міжнародний збройний конфлікт, а також закликала Російську Федерацію виконати усі свої зобов'язання відповідно до норм міжнародного права в якості "держави-окупанта".
М’яко кажучи, складно назвати таку позицію офіційного Белграду підтримкою України. Втім, офіційний Київ, попри таку невеселу реальність, старанно намагається демонструвати свою "добру волю" та утримувати стосунки між державами від сповзання в "недружні". Остання зустріч Порошенко-Вучич яскравий тому приклад. Але для того, щоб зрозуміти, чи дійсно така діяльність має шанс на успіх, треба, напевно, трохи детальніше розглянути настрої сербського політикуму щодо РФ та України.
Частина сербської опозиції (та, що є антизахідною та проросійською) демонструє активну підтримку не просто Кремля та його агресивної політики відносно України, а напряму — окупаційної адміністрації Криму і, більше того, російських маріонеткових режимів на Донбасі. Йдеться не просто про контакти "сербських радикалів" з "громадськими активістами" з Росії, чи з Криму та Донбасу. Мова йде про регулярні візити сербських парламентських делегацій на окупований півострів, прийом відомих представників кримської окупаційної влади в стінах парламенту Сербії, контакти сербських депутатів з окупаційною адміністрацією Донецька та Луганська.
Делегація сербських депутатів від руху "Двері" на економічному форумі в Криму, квітень 2018
Ось один з останніх прикладів – наприкінці травня 2018 член парламенту Сербії, заступник голови Сербської радикальної партії Божидар Делич здійснив кількаденну поїздку в ОРДЛО. Зокрема, як повідомлялося, він провів "урок мужності для студентів" ДонНУ та дав інтерв’ю місцевим "журналістам", в якому розповідав про підтримку сербським народом "боротьби із фашизмом".
Щодо Криму, то від "громадської активності" - постійних візитів на півострів - сербська опозиція нині переходить до більш формалізованої діяльності щодо легітимації російської анексії. Буквально декілька днів тому стало відомо, що Сербська Радикальна Партія хоче ініціювати розгляд в парламенті Сербії питання про статус Криму.
"Росія завжди була для Сербії ключовим партнером. Це факт, який підтверджує історія. Москва підтримує Белград з питання Косово і Метохії. Проте Сербія по факту не визнає територіальну цілісність Російської Федерації. Ми хочемо, щоб Белград відмовився від лицемірної політики і офіційно визнав Крим невід'ємною частиною Росії, - заявив депутат сербського парламенту від СРП Александар Шешель російському виданню "Известия". - Тому питання про статус Криму буде винесено нашою партією на голосування у вересні поточного року. До цього часу ми підготуємо повноцінну резолюцію".
Сербська Радикальна Партія, як було вже сказано, є опозиційною, вона не має більшості в парламенті країни, і тому чекати на ухвалення документу, який протирічить позиції офіційного Белграду, напевно, не варто. Але сам факт обговорення цієї теми в сербському політикумі на тлі частих візитів сербських депутатів на півострів, дає можливість казати про те, що тема "статусу Криму" не є виключно приводом для спекуляцій якихось маргіналів. Поява розповіді про цю ідею в російських медіа фактично є анонсом найближчих гібридних спецоперацій РФ, спрямованих на легітимацію анексії півострова. Показово, що подібна активність розпочинаються саме з Сербії – це дає розуміння, наскільки близькими Кремлю є окремі політичні сили цієї країни.
Ще більш очевидні ознаки "руки Москви" можна побачити в заявах та діях Сербської Православної Церкви.
Звісно, СПЦ не є політичною інституцією і тем більш офіційною владою. Але кожен, хто хоча б побіжно знайомий із балканськими реаліями, розуміє – як думає Сербська Православна Церква, так думає переважна більшість сербів. Вплив СПЦ на суспільство є більшим, ніж вплив будь-якої партії, політика, або навіть органу державної влади. Але, на жаль, Сербська Православна Церква не є союзником нинішньої України.
Як відомо, на початку квітня президент Петро Порошенко повідомив, що в українських православних церков з’явився шанс отримати автокефальний статус. Депутати Верховної Ради проголосували за постанову щодо звернення президента до Вселенського патріарха Варфоломія про надання Томосу про автокефалію Православної церкви в Україні, і Порошенко надіслав відповідний лист Вселенському патріарху.
Через декілька тижнів Патріарх Сербський Іриней оголосив всіх тих, хто вимагає автокефалії для Української Церкви, ворогами всього слов’янського православного світу. "Сербська Православна Церква повністю підтримує єдність і цілісність Російської Православної Церкви і рішуче засуджує дії уніатів і розкольників... Кожен, хто допоможе українським розкольникам ворог не тільки Російської Церкви і російському світу, але і всім православним слов’янським народам і всьому православному світу", - заявив Іриней на церемонії нагородження його відзнакою Міжнародного фонду єдності православних народів, що відбулася 23 травня 2018 року в Москві.
Незважаючи на всю різкість та однозначність заяви сербського патріарха, офіційний Київ у відповідь не обурився, а кинувся залагоджувати конфлікт та відновлювати дружбу.
На минулому тижні Посол України в Республіці Сербія Олександр Александрович побував на аудієнції у Патріарха Сербської Православної Церкви Іринея.
Як повідомляє СПЦ, "Александрович подякував Його Святості за теплий прийом, під час якого він вів переговори про різні проблеми, з якими стикаються сербський і український народ". Окрім того, Посол України, як сказано у повідомленні, підтвердив, що український уряд твердо підтримує "позицію Сербської Православної Церкви щодо статусу південної сербської провінції Косово і Метохії" і запропонував допомогу у відновленні в КіМ пошкоджених православних храмів.
Складно передати всю контраверсійність цього повідомлення, не продукуючи при цьому "мову ворожнечі". Можна лише сподіватися, що Адміністрація Президента та Міністерство закордонних справ України мають більше інформації, ніж прості смертні і навіть експерти, та на щось таки сподіваються, здійснюючи такі спірні кроки. Втім, на хлопський розум чомусь здається, що:
а) поки ми щосили намагаємося дружити із "сербськими православними слов’янськими братами", ми можемо зіпсувати стосунки з іншими країнами регіону, які, на відміну від Сербії, дисципліновано вводять санкції проти РФ, голосують в ООН "за" українські резолюції та здійснюють іншу підтримку України, формальну і не формальну;
б) насильно милим не будеш.