100 років тому в ці літні дні в Україні сталися кілька, на перший погляд, малопомітних подій, які однак стосувалися державотворчих змін у сферах судоустрою, громадянства, освіти.
1 липня 1918 року було закладено університет у Кам’янці-Подільському. 2 липня гетьман Павло Скоропадський підписав закон про громадянство Української Держави. 8 липня гетьманом було підписано закон про Державний сенат, який ставав вищим судовим органом країни. Гетьман Скоропадський керував Україною лише 7,5 місяців, але за цей час встиг зробити багато державотворчих кроків. Еспресо пропонує згадати, чим запам’ятався гетьман сучасникам та нащадкам.
На німецьких багнетах
Постать гетьмана Скоропадського не часто згадують у вітчизняній пресі. Можливо, просто не знають, що про нього сказати. Надто суперечлива за своїми поглядами фігура, про рішення якого можна написати зовсім різні за змістом книги та статті.
Скоропадський прийшов до влади 29 квітня 1918 року. Формально його проголосив гетьманом з’їзд українських хліборобів. Фактично гетьман спирався на підтримку німецьких та австро-угорських сил, які займали українську територію згідно умов Брестської мирної угоди.
Читайте також: Забутий мир: перша дипломатична перемога УНР
Німецьким генералам тоді набридла соціалістична Центральна Рада, яка до того ж не встигла налагодити ефективне державне управління. Можливо тому вони зробили свій вибір на користь колишнього царського генерала, який був консерватором за поглядами та мав непогані зв’язки у Росії.
Скоропадський та його оточення трималися завдяки німецькій підтримці, але вона не була довготривалою. Восени 1918 року у Німеччині та Австро-Угорщині почалися революції, впала влада кайзера та імператора, після чого армії цих двох країн почали тікати з України. Колишні діячі Центральної Ради побачивши це підняли у листопаді 1918 року селянське повстання, яке у грудні призвело до повалення влади гетьмана.
Технократи 1918 року
Не всі бюрократи гетьмана були українськими патріотами, але вони системно ставилися до управління державою. Якби його уряд працював сьогодні, він би міг отримати визначення технократичного. Гетьман багато що заснував з державних інституцій і один лише перелік цих кроків може бути окремою статтею.
Зокрема, у 1918 році були засновані українські університети в Києві і Кам'янці-Подільському, державний архів, Національна галерея мистецтв, Історичний музей, Національна бібліотека, Театр драми і опери, Державна Капела, Симфонічний оркестр.
27 листопада 1918 року, у останні тижні свого правління гетьман заснував Українську академію наук, яку очолив Володимир Вернадський.
Цікаво, що влітку 1918 року була утворена Українська автокефальна православна церква на чолі з митрополитом Липківським. Зараз в Україні йде складна боротьба з впливом московського патріархату, тож можна і в цьому питанні провести певні аналогії з подіями 1918 року.
Гетьманом було видано понад 500 законодавчих актів; розроблена реформа судової системи, земського самоврядування. Створено систему нагород Української Держави.
Скоропадський був прибічником перебування Криму у складі України. З цією метою він вів переговори з білогвардійським урядом, який захопив владу на півострові. Коли політичні кроки не принесли успіху, у середині серпня 1918 року Рада міністрів Української Держави запровадила економічну блокаду півострова. Було припинено залізничне і морське сполучення, торговельні операції, поштовий зв'язок тощо.
Під час візиту до Німеччини в першій половині вересня Скоропадський фактично отримав згоду німців на включення Криму до складу Української Держави. Однак політична невизначеність останніх місяців правління гетьмана призвела до того, що кримське питання залишилося відкритим.
Патріот чи зрадник?
На загал, період правління гетьмана Скоропадського сприймається як коротка доба спокою та стабільності на тлі буремних подій 1917-1921 років. Хоча важко визначити чи це було результатом дій самого гетьмана чи впливала присутність німецьких військ. Так, за вісім місяців його правління в Україні майже не було єврейських погромів, які мали місце до приходу гетьмана до влади та поновилися після його повалення.
Протягом останніх тижнів свого правління гетьман почав змінювати політичний курс. Від планів побудови Української Держави він перейшов до ідеї федерації з небільшовицькою Росією. Що ж, слово "федерація" тоді було модним. Деякі активісти Центральної Ради міряли про побудову соціалістичної федерації з Росією, або навіть про широке об’єднання більшої кількості країн.
Події восени 1918 року розвивалися дуже швидко. Тому зараз складно оцінити та зрозуміти, що саме планував гетьман. Можна передбачити, що ще довгий час історики, політики, громадські діячі сперечатимуться з приводу того, ким був гетьман Скоропадський: українським патріотом, російським великодержавником чи просто амбітним можновладцем, який керувався виключно кон’юнктурними міркуваннями.
Можливо, що на останні політичні заяви гетьмана вплинула втрата німецької політичної та військової підтримки. Через революцію німцям та австрійцям було не до України.
Можливо, що гетьман також враховував посилення російських білогвардійців, які наприкінці 1918-го стали більш небезпечними ніж навесні того року. В будь-якому разі, попри свої амбітні заяви та державотворчі кроки Скоропадський ввійшов до історії української революції як політик-невдаха. Він не зумів втримати владу і потім в еміграції не мав суттєвого впливу на формування антирадянської діаспори.