Як і у випадку з традиційними видами спорту, шлях до професійного кіберспорту не є швидким: потребується кілька років наполегливих тренувань, перш ніж претендувати на місце у серйозній команді.
При цьому жертвувати життям не доводиться, а от структурувати його і організовувати - просто необхідно.
Про ставлення до починань у кіберспорті, коли ти дитина та обираєш професійний шлях, ми поспілкувалися з Арсеном Триноженко – колишнім гравцем найвидатнішої української кіберспортивної команди NAVI, а нині популярним коментатором змагань, аналітиком та стрімером, та кількома його колегами.
І перше, що захотілося спитати – чи казали початківцю "знайти нормальну роботу"?
"Я почав дуже давно. У комп'ютерні ігри граю десь з 1990-х, потім став сидіти в комп'ютерних клубах – це десь з 2000-х. Часи були, звісно, зовсім інші. Якісь підвали, купа старих комп'ютерів, багато ігор. Звісно, поки ти - дитина, тобі ніхто не каже зайнятися чимось корисним. Окрім батьків, хіба що, які в, свою чергу, переживають за навчання та майбутнє дитини. Але в цілому грати можна було багато", - розповідає Арсен.
За його словами, після закінчення школи був такий період, коли треба було більше навчатися в інституті. "Хтось вже працював і заробляв перші гроші, а я все одно грав, хоча сфера тоді була досить нерозвинена. Але навіть тоді вдавалося вже якісь кишенькові гроші заробляти завдяки тим же турнірам, які я вигравав у себе у Львові досить часто. Я чемпіон Західної України з 14 років, чемпіон України з 20 років, ну і потім вже була кар'єра в NAVI – досить таки успішна, коли ми стали чемпіонами світу. І ось ті перемоги дали дуже великий поштовх розвитку всього контр-страйку в Україні", - згадує Триноженко.
Арсен додав, що його ніколи не переслідували люди, які говорили "йди чимось займайся корисним". "Тобто такі люди, звісно, траплялися, але коли вони дізнавалися, що це моя робота і я непогано на цьому заробляю, то просто відразу відпадали", - згадує він.
"В нас чомусь прийнято вважати людину успішною лише тоді, коли вона заробляє гроші"
Проте, говорячи про кіберспорт, ми маємо розуміти, що щоб потрапити сюди на роботу, гравцем бути не обов’язково, є багато вакансій для організаторів подій, агентів, економістів та статистів, девелоперів, менеджерів з продажу, журналістів, PR-менеджерів і , звісно, розробників.
Наприклад, цікавою є робота коментатора змагань, адже для такої професії потрібно бути не лише цікавою людиною з почуттям гумору, а й хорошим гравцем, який знається на полі бою. Подекуди талановиті коментатори стають не меншими зірками, ніж самі гравці.
Про таку працю, її оплату ми поспілкувалися з українським коментатором під псевдонімом Rafa.
Отже, від чого залежить зарплата коментатора? За словами нашого героя, все залежить від купи факторів: від того, що ти працюєш безкоштовно, фактично за їжу, до цифр у 20 000 доларів і більше. Зокрема це стосується англомовних коментаторів, тому що це найбільша аудиторія.
"Та ж реклама англійською коштує у 10-20 разів більше, ніж українською чи російською, а це один з основних факторів. Те саме стосується і Азії: в Китаї часто просто шалені цифри - стріми популярних коментаторів і гравців починають дивитися одночасно 500-700 тисяч людей. Там зовсім інший рівень", - каже Rafa.
Окрім цього, він зазначив, що грає роль і власна популярність: в сумі коментатору також його медійка: це те, скільки і тебе підписників у соцмережах: Twitter, Facebook, Instagram, скільки людей дивляться твої стріми.
Ми попросили Арсена розповісти, як справи з кіберспортом наразі в Україні
"Якщо чесно, кіберспорт в Україні розвинений, але не до кінця. У нас цим захоплюється багато людей, почасти це пов’язано і з фінансовою складовою. У нас на звичайній роботі ти заробляєш ну 200-300 доларів, в залежності від регіону. А тут навіть не будучи чемпіоном ти можеш вивозити 500-700 доларів кожного місяця, граючи далеко не в найсильнішій команді, - каже аналітик.
В цілому ж, за його словами, все залежить від інтернету, комп'ютера, і якщо б загальний фінансовий рівень країни піднявся б, то більше могли б дозволити собі хороший комп'ютер, і, відповідно, більше б людей грало – сфера була б розвинена набагато краще.
"У нас 40 млн людей, але українська аудиторія все ще мала. І через це я, як коментатор, не можу вести свої стріми українською, хоча сам живу у Львові. Я добре знаю нашу мову і українська аудиторія мені ближча. Але просто не можна", каже Арсен.
Українською будуть дивитися 300 людей, російською -1,5, 2, 3 тисячі і так далі
Як все починалося. Історія з NAVI
"На початку витрачалися свої гроші. Ну, як свої – швидше гроші батьків, які допомагали з поїздками. Це зараз є спонсори, які оплачують закордонні поїздки і так далі. А тоді – чемпіонат на якусь тисячу гривень в Києві. І тобі потрібно їхати туди, витрачати 200 грн на дорогу, і далеко не у всіх школярів ці 200 гривень були. Доводилося брати в борг, і дійсно було досить важко. Деякі відмовлялися на півшляху. Банально не було грошей – доводилося працювати. А після роботи ти втомлений, і не можеш довго сидіти за комп'ютером", - каже Арсен.
На його думку, в NAVI він потрапив саме тому, що був одним з тих, хто не здався, і у кого була можливість ті ж 200-300 гривень витрачати: "Я знайомився з людьми по всій країні, і , відповідно, мене знали як непоганого гравця. На момент, коли формувалася перша команда, яка ще не називалася NAVI, мене запросили на роль п'ятого гравця. Отак власне і потрапив."
Ми спитали, чи чи підтримували Арсена батьки і що допомогло не здатися на півшляху як багатьом іншим.
"Батьки мене якраз підтримували. Вони фінансували мої поїздки, давали кишенькові. Головне, чого вони прагнули, – щоб я добре навчався, але я якраз міг і в школі встигнути, і в іграх. Їх це влаштовувало. Вони тоді не цікавились особливо моїм комп'ютерним життям – не дивилися стрімів, не спостерігали за турнірами. І зрозуміли, що в мене є "план Б", адже я паралельно навчався", - Каже Арсен.
Існує статистика про вік гравців: середній по чоловікам 35, по жінкам 40-44. Чому так, чому не молоді люди?
"Ну, це статистика досить загальна по іграх взагалі. Сюди входять мами, які грають у "ферму" на однокласниках, це ж теж гравець. От ви смієтеся,а так і є.", - каже Арсен. Йдучи в зал можна зібрати зовсім іншу статистику. Конкретно кіберспорт характеризується молодшою аудиторією 16-18 років, і ця планка росте з кожним роком.
"Коли я тільки починав, деякі люди, яким було по 16-17 років, і вони дійсно круто грали, забивали на все це, тому що потрібно було навчатися, працювати і т.д. Мовляв, це лише ігри, на цьому грошей не піднімеш"
За словами Арсенія, гравці, з якими він колись був у NAVI – ще першого набору, їм десь по 30 років і вони ще "у справі". У команді VIRTUS PRO теж є гравці років по 30.
Це все ж грошова сфера. Ти можеш грати, і при цьому ще й годувати свою родину, тож причини йти кудись деінде немає
Коли ігри стали професією
Наш герой стверджує, що мети грати в комп'ютерні ігри професійно в нього як такої і не було: "Я просто грав і перемагав. Були турніри – 1-ше місце, 5 тисяч доларів. Тобто по тисячі доларів на людину, це були колосальні гроші. Потім з'явилися спонсори, які ще й платили зарплату".
Як можно зрозуміти, чи перспективний гравець?
"Багато дітей цікавляться, які шанси пройти. Ніколи не можна сказати напевне. Є цікаві кар'єрні історії, коли гравець досягає неймовірних кар'єрних висот за 1-1,5 роки, як от гравець Сімпл з NAVI . Я от став чемпіоном світу на 9 рік", - розповідає Арсен.
В іграх є певний рейтинг. В контр-страйку найвище, здається, Global Elit. От якщо ваша дитина за рік-півтора досягла цього рівня, то це явно хороший знак.
Ми змоделювали звичну багатьом ситуацію: дитина багато грає, батьки починають це давити, видавлювати цю сферу незважаючи на успіхи чи й просто захоплення.
"Будь-які батьки повинні себе апгрейдити. Чим би не цікавилася ваша дитина, це потрібно у міру підтримувати. Але план "б" теж має бути завжди. Важливо, щоб людина навчалася і розвивалася і поза галуззю. Подобаються ігри? Чудово! Непогано було б ще гарно вивчити інформатику, тобто володіти комп'ютером досконало. Можливо малювати, моделювати, якщо не піде кар'єрний зріст в грі. Питання батьківського виховання. Але ж адекватні батьки ніколи не будуть ламати свою дитину, адже ціною цьому будуть їхні стосунки", - каже Арсен.
Тим, хто хоче потрапити в кіберспорт
"В цій сфері вирішує не лише талант, але й "задротство". Ти маєш приділяти цьому багато часу, має бути розвинена самодисципліна, треба розраховувати коли грати і коли займатись іншими речами – не забувати про те ж здоров'я. Паралельно обов'язково займатися спортом", - каже Триноженко.
Батькам можу просто порадити цікавитись життям дитини.
Якщо вас цікавить детальніша інформацію про кіберспортивну індустрію, а саме "що це, як, і з чим її їдять", читайте наш матеріал "Заробити мільйон "граючи". Хто такі кіберспортсмени і як у них все влаштовано".