Останнє телевізійне інтерв'ю Віктора Медведчука знову створило впевненість, що його висловлювання - це така технологія. Що Медведчук афішує свої проросійські погляди для того, щоб когось спровокувати, комусь допомогти у президентській кампанії, кого-то відвернути від реальних проблем ... Ну не може ж він так думати насправді!
І в цьому сприйнятті світогляду Медведчука (або Новинського, або Путіна, або Медведєва, або Януковича, або Азарова) - наша найбільша помилка. Ми впевнені, що Медведчук - це технологія, а він вважає, що технологія - це ми.
Тому коли Медведчуку чергового разу нагадують його висловлювання про те, що Ющенко ніколи не стане президентом України, він навряд чи сумнівається у вірності того свого прогнозу. Адже він був упевнений, що Ющенко не може розраховувати на підтримку більшості виборців, та й адміністративний ресурс у влади був більшим. А потім втрутилася технологія американського держдепартаменту - і все пропало.
Той самий держдепартамент 2014 року завадив Україні повернутися до союзу з Росією, за який агітував Медведчук. Ми сміялися, коли бачили в метрополітені його антиєвропейську агітацію, але в результаті Янукович відмовився підписувати угоду про асоціацію. І ось знову - держдеп, Майдан і тимчасова поразка "справжніх" українців.
А в тому, що Медведчук вважає себе "справжнім" українцем, я чомусь не сумніваюся. Просто для нього українці - це версія росіян. Як і для Путіна. Можливо, для Путіна це - погіршена версія, а для Медведчука - поліпшена, але в головному-то вони збігаються! І можуть бути впевнені, що більшість мешканців Малоросії-Новоросії сплять і бачать, як повернутися до "рідної гавані". Ось тільки держдеп і місцеві пристосуванці не дають. Але скоро Кремль їх обіграє і Україна Медведчука стане щасливою провінцією великої імперії. Як Білорусь Лукашенка і навіть краще.
Я вам більше скажу: якби у Медведчука не було цих щирих переконань у штучності самої української державності і нашого прагнення стати частиною цивілізованого світу, якщо б він був циніком і пристосуванцем, здатним приховувати свої переконання до відповідного моменту, Україна з її слабкістю державних інститутів і схильністю великої частини населення і політичної еліти до колаборації давно вже програла б, давно вже стала б провінцією Кремля.
Те що Медведчук (або Новинський, або Путін, або Медведєв, або Янукович, або Азаров) щирі в своїх переконаннях або помилках - це справжній подарунок всім нам, патріотам і прихильникам Української держави.
Іноді мені здається, що це взагалі єдине, що може дозволити Україні відбутися як державі.