Кілька років тому американське суспільство вразила інформація, яка просочилася в пресу, що в колах адміністрації обговорюється питання про переговори з врегулювання в Афганістані за участю талібів. Реакцію суспільства можна висловити відомою фразою генерала Меттіса: "Країна, яка озброїла Сталіна, щоб перемогти Гітлера, безумовно, може працювати разом з ворогами аль-Каїди, щоб перемогти аль-Каїду". Тому, через неготовність громадської думки сприйняти вчорашніх непримиренних ворогів в якості сторони переговорів, питання було відкладено. Навіть незважаючи на очевидну необхідність такого кроку заради припинення війни, яка стала нескінченною. Переломним став момент появи третьої сили - "Ісламської держави" - загрози, на тлі якої вчорашні розбіжності стали вже не настільки критичними. Тому в минулому році питання про залучення талібів до мирних переговорів в Афганістані знову було порушено адміністрацією США.
Таке рішення, в разі його впровадження, дозволило б, з одного боку, значно знизити напруженість в конфліктному регіоні і більш ефективно боротися з "ІД", а з іншого, звільнило б ресурси США і дозволило б сконцентруватися на вирішенні інших завдань у цьому регіоні.
Але, мабуть, саме така перспектива і не влаштовувала Кремль, який має на поточний середньосхідний конфлікт свої види і переслідує в цьому регіоні свої політичні та економічні інтереси. З досить очевидним наміром витіснити США і самому посісти позицію миротворця, Кремль спішно почав організовувати "міжнародні конференції" з питання афганського врегулювання.
На відміну від "заокеанських противників", російське суспільство і кремлівські лідери не задавалися етичними питаннями про допустимість переговорів з вчорашніми ворогами, а тому з радістю запросили і з ентузіазмом зустріли делегацію Талібану на чолі з Шер Мухаммедом Аббасом Станікзаї - колишнім командувачем південно-західним фронтом Північного альянсу, якій воював проти радянських окупантів під час радянсько-афганської війни 1979-1989 рр., а тепер - головою представництва Талібану в Катарі.
Зустріч була запланована з розмахом: крім забороненого на території РФ Талібану, для участі в переговорах були запрошені 12 країн. Офіційні Кабул і Вашингтон відкинули запрошення на тій підставі, що переговори про мир в Афганістані мають відбуватися під головуванням уряду Афганістану. Водночас Талібан завив, що переговори з Кабулом не мають сенсу, бо вони є "маріонетками США", і переговори можуть бути тільки безпосередньо з Вашингтоном і тільки про умови відходу американців з Афганістану. Незважаючи на те, що президент Афганістану Ашраф Гані відхилив запрошення, в конференції погодилася взяти участь делегація Вищої ради миру Афганістану - органу при уряді, який курує мирний процес. При цьому уряд офіційно заявив, що делегація не представляє інтересів офіційного Кабулу.
На конференцію до Москви також прибули представники Індії, Ірану, Китаю, Казахстану, Киргизстану, Узбекистану, Пакистану, Таджикистану та Туркменістану. Відверта другорядність чиновників іноземних делегацій ніби підкреслювала, що відбуваються переговори між РФ і Талібаном.
Зустріч завершилася очікувано безрезультатно. Таліби і далі наполягають на прямих переговорах з США, делегація Вищої ради миру Афганістану наполягає на проведенні будь-яких негайних переговорів і просить талібів призначити місце і час зустрічі.
Єдиною значущою подією став виступ головуючого на зустрічі міністра закордонних справ РФ Сергія Лаврова, в якому він виклав мотиви проведення зустрічі: "Передові загони терористів в особі "ІД" не без підтримки зовнішніх спонсорівроблять спроби перетворити Афганістан у плацдарм своєї експансії в Центральній Азії і в цілому в нашому великому регіоні. Ніхто не повинен мислити категоріямигеополітичних ігор, що можуть призвести до чергового перетворення Афганістану на поле суперництва між зовнішніми гравцямиз важкими наслідками для афганців та їхніх сусідів".
Мабуть, заради такого роду декларативних випадів і затівалася вся ця імітаційна діяльність з «афганського врегулювання» - фактично, без участі Афганістану. Як заявив колишній прем'єр-міністр індійського штату Джамму і Кашмір Омар Абдулла в коментарі журналісту Хайдеру: «важко зрозуміти, як "неофіційні переговори" 12 країн в Москві на запрошення російського уряду є «керованим Афганістаном афганський процесом»». Очевидно, що ці переговори не відображають інтересів афганського народу, не ведуть до миру, і можуть сприяти ескалації загроз.
Ризики такої поведінки Кремля вельми високі. Не варто навіть запитувати, навіщо при активних і безперспективних війнах в Україні та Сирії Кремль фактично лізе в нову воєнну авантюру в Афганістані. Відправка найманців в Судан, Лівію і ЦАР свідчить, що логіка рішень російського керівництва в області безпеки не піддається раціональному осмисленню, а скоріше відображає специфіку кремлівського режиму. Також незрозуміло, навіщо загравати з радикальними ісламістськими рухами, маючи серйозні невирішені протиріччя в мусульманських громадах у власній країні. Не варто навіть сподіватися, що тіньові доходи від торгівлі зброєю і сировиною з талібами компенсують витрати на безпеку в разі серйозних заворушень. Так чи інакше, такого роду спроби «геополітичного протистояння» з США безсумнівно ведуть до зменшення стійкості режиму і потенційної дестабілізації РФ.
У регіональному контексті важливіше інше. Сьогоднішня відносна ефективність стримування "ІД" в Афганістані спільними, хоча і не завжди скоординованими зусиллями афганського уряду і Талібану базується, перш за все, на потужному військовому ресурсі, який має західна коаліція на чолі з США. У разі їхнього виходу РФ не зможе запропонувати нічого порівнянного ні у військовому, ні в технологічному, ні в управлінському плані, а значить, експансія "ІД" в Афганістан і далі в Середню Азію може стати реальністю. Витісняючи США і західну коаліцію з Афганістану, Кремль прямо сприяє реалізації стратегії "ІД" в регіоні і одночасно ставить під істотну загрозу безпеку своїх новоявлених союзників.
Але кого це цікавить в добу гібридних геополітичних ігор…