З якими труднощами зіткнулися люди, які змушені були покинути рідний дім через бойові дії, де вони знайшли сили відкрити власну справу та як їм допоміг ЄС.
10 грудня 1948 Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини. Цього року Декларація відзначає своє 70-річчя. Серед основних прав, заявлених в Декларації, є право людини на достатній рівень життя.
У 1 частині 25 статті Декларації йдеться: "Кожна людина має право на такий рівень життя, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я та добробуту її самої та її сім'ї, i право на забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старостi чи iншого випадку втрати засобів до існування через незалежнi вiд неї обставини".
Українські внутрішньо переміщені особи (ВПО) зіткнулися з різними проблемами після того, як вони залишили зони конфлікту в країні: починаючи з труднощів, пов'язаних з пошуками гідного житла, можливостями заплатити за їжу та одяг — до проблем з пошуком гідної роботи для забезпечення сім'ї.
У цьому спецпроекті описуються лише деякі труднощі, з якими зіткнулися ці люди, а також як вони попри все змогли відкрити власну справу, залучившись підтримкою Європейського Союзу.
Решту історій спецпроекту читайте також у матеріалах:
Втекти від війни та заснувати власну справу. Історія перша: Лариса Ширяєва
Втекти від війни та заснувати власну справу. Історія друга: Юлія Тюрдьо
Втекти від війни та заснувати власну справу. Історія третя: Володимир та Тетяна Зіангірови
Остання — четверта історія нашого проекту розповідає про Марію Клоповську, громадську активістку, яка змогла організувати не лише власне життя після переїзду, а й об’єднати переселенців та активізувати місцеву громаду.
Марія народилася та виросла в Донецьку. Працювала в банку, займалася власним бізнесом. 26 травня 2014 році в Донецьку почалися військові дії, 5 червня жінка переїхала.
Оскільки мати Марії очолювала товариство інвалідів у Донецьку, жінка була залучена в громадську діяльність змалечку. За словами Марії, їм вдалося запровадити у місті кілька інноваційних програм для людей з інвалідністю, ініціювати програму інва-таксі (таксі для людей з інвалідністю):
“Якщо б не війна, відкрили би реабілітаційний центр”, — сумно констатує жінка.
З Донецька разом з мамою Марія спочатку виїхала в Куяльник (Одеська область). Туди жінки допомагали вивозили людей з інвалідністю. Там вона прожила три місяці.
“Після цього стало зрозуміло, що військові дії не закінчаться швидко, й довелося вирішувати, що ми робимо далі”, — розказує вона. Разом з чоловіком вони вирішили переїхати в Куп’янськ (Харківської області).
Проведення інформування та підтримки людей з інвалідністю разом з волонтерами Червоного хреста
На той момент у Куп’янську було понад 4 тис. переселенців. “Люди залишилися зі своєю бідою сам на сам. Було чітке розуміння, що вся відповідальність за наші життя — у наших же руках”.
Марія та низка інших активістів об’єдналися в організацію “Куп'янськ. Ми поряд”. З часом команда почала рости та привертати увагу до проблем переселенців.
У рамках проекту для ВПО було заплановано та проведено виставку "Новорічні пригоди"
Місцева влада виділила приміщення, але там нічого не було.
“Почали шукати грантові програми, але не просто гуманітарні, які дають можливість кілька разів поїсти чи щось купити, але такі, які орієнтовані на розвиток, щоб відчути себе потрібними суспільству та вирішити хоч якісь проблеми людей”, — розповідає активістка.
Так спільними зусиллями активістам вдалося виграти грант від Міжнародної організації міграції. “Написали проект, склали бюджет й МОМ виділила нам майже все, що ми просили. Це близько 140 тис грн, але не грошима, й це добре. Нам закупили необхідне обладнання, комп'ютери, техніку, спортивний інвентар, канцелярію”, — згадує Марія.
Обговорення, планування та проведення заходів у рамках проекту на перший квартал 2018 р
З того часу активісти провели десятки заходів: тренінги, майстер-класи, флешмоби, надавали людям психологічну підтримку, висадили алею миру.
“Приємно, усвідомлювати, що ми робимо щось хороше не лише для себе, а й для місцевих. Бо, знаєте, у декого є враження, що переселенці як прохачі, їм завжди щось потрібно".
"Нас так не сприймають, бо за 4 роки ми написали не один проект, який зробив кращим життя усієї громади загалом. Тож ми з категорії прохачів перетворилися на категорію тих, що дають”.
Тренінг "Фандрайзінг" у Куп’янському краєзнавчому музеї для ВПО та громадських організацій
З січня 2017 року Міжнародна організація з міграції (МОМ) – Агентство ООН з питань міграції — впроваджує фінансований Євросоюзом проект “Сприяння відбудові та сталому розв’язанню проблем ВПО та постраждалого від конфлікту населення в Україні”.
Цей дворічний проект покликаний допомогти внутрішньо переміщеним особам та громадам, які їх приймають. Він включає підтримку заходів соціального згуртування, проведення бізнес-тренінгів і надання грантів для самозайнятості чи мікропідприємництва, сприяння неурядовим організаціям та волонтерським об’єднанням, що працюють із ВПО, а також розбудову досконалої системи задля моніторингу інтеграції вимушених переселенців.
Цю статтю було підготовлено в рамках проекту "Східне Сусідство ЄС". Думки, висловлені в статті, належать виключно автору.