З якими труднощами зіткнулися люди, які змушені були покинути рідний дім через бойові дії, де вони знайшли сили відкрити власну справу та як їм допоміг ЄС.
10 грудня 1948 Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла Загальну декларацію прав людини. Цього року Декларація відзначає своє 70-річчя. Серед основних прав, заявлених в Декларації, є право людини на достатній рівень життя.
У 1 частині 25 статті Декларації йдеться: "Кожна людина має право на такий рівень життя, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я та добробуту її самої та її сім'ї, i право на забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, вдівства, старостi чи iншого випадку втрати засобів до існування через незалежнi вiд неї обставини".
Українські внутрішньо переміщені особи (ВПО) зіткнулися з різними проблемами після того, як вони залишили зони конфлікту в країні: починаючи з труднощів, пов'язаних з пошуками гідного житла, можливостями заплатити за їжу та одяг — до проблем з пошуком гідної роботи для забезпечення сім'ї.
У цьому спецпроекті описуються лише деякі труднощі, з якими зіткнулися ці люди, а також як вони попри все змогли відкрити власну справу, залучившись підтримкою Європейського Союзу.
Першу історію спецпроекту читайте також у матеріалі:
“Думали, що ще трішки й ми повернемося додому. Але восени вже стало зрозуміло, що треба якось організовувати своє життя тут. Діти в школу пішли. А ми зрозуміли, що треба робити те, що вміємо”, — розказує жінка.
У Донецьку у родини було два бізнеси: у чоловіка був свій магазин з декоративними дзеркалами, а Юлія з сестрою заснували школу іноземних мов у центрі Донецька.
“На 2014 рік вона вже була, як то кажуть, доволі “розкручена”. Ми саме виграли тендер на співпрацю з дитячими садочками, доклали тоді масу зусиль. Більше туди не поверталися…”
За словами жінки, школа досі є, й люди ще телефонують.
“Ми з ними говоримо, домовляємося про зустріч й коли нас питають, де ми, кажемо нашу київську адресу школи”, — жартує Юлія.
Школу Golden Age у Києві сестри відкрили у листопаді 2014 року. “Про гранти від ЄС дізналася у фейсбуці. Побачила пост від Міжнародної організації міграції, там стояла адресу сусіднього з нашим офісом будинку. Я вирішила, що піду дізнаюся, що ж це таке”.
Першою подалася її сестра. Вона виграла, тож Юлія також вирішила спробувати свої сили. Їй також вдалося. Грант був на стандартну суму — 2,2 тис. євро. Але його виділяють не грошима, а купують необхідне обладнання, техніку та апаратуру.
Загалом сестрам вдалося залучити близько 5 тис. євро. “Нам цього вистачило, щоб закупити якесь основне обладнання, навчальні матеріали".
"Якусь частину ми привезли з собою. Хотілось би, звісно, трохи більше: зробити ремонт в офісі або знайти якесь просторіше приміщення тощо. Але трохи лячно вкладати великі гроші, коли не знаєш, що буде завтра”.
За словами Юлії, студенти, які з ними працюють вже кілька років, цінують, що ціни за навчання відносно низькі “Намагаємося робити вивчення мов максимально комфортним для людей, щоб почувалися як вдома. У групи набираємо не більше 6 людей, проводимо заняття через скайп, месенджери тощо”, — розповідає жінка.
З січня 2017 року Міжнародна організація з міграції (МОМ) – Агентство ООН з питань міграції — впроваджує фінансований Євросоюзом проект “Сприяння відбудові та сталому розв’язанню проблем ВПО та постраждалого від конфлікту населення в Україні”.
Цей дворічний проект покликаний допомогти внутрішньо переміщеним особам та громадам, які їх приймають. Він включає підтримку заходів соціального згуртування, проведення бізнес-тренінгів і надання грантів для самозайнятості чи мікропідприємництва, сприяння неурядовим організаціям та волонтерським об’єднанням, що працюють із ВПО, а також розбудову досконалої системи задля моніторингу інтеграції вимушених переселенців.
Цю статтю було підготовлено в рамках проекту "Східне Сусідство ЄС". Думки, висловлені в статті, належать виключно автору.