1. Чи часто ви зустрічали українців, які не розуміють українську мову?
Справді, є люди, які свідомо зневажають українську мову, є такі, хто "оберігає" власних дітей від україномовного середовища... Але правда в тому, що незнання української мови є результатом ШТУЧНОГО обмеження особою самої себе або своїх дітей. Спробуйте знайти серед своїх знайомих людей, не здатних зрозуміти україномовну телепередачу або таких, хто ніяк не зможе українською висловити свою думку з будь-якого побутового питання, і ви зрозумієте, на скільки це унікальне явище в сучасній Україні.
2. Володіння українською мовою для зайняття державної посади – це не дискримінація, а об’єктивна необхідність.
Особа, яка працює в державних органах, працює із законодавством, написаним українською мовою, читає листи і циркуляри, написані українською, готує відповіді і виступає перед громадянами. Якщо це виконавча влада, то особі елементарно потрібно чітко усвідомлювати, що саме вона має виконувати. І якщо людина свідомо йшла шляхом ізоляції від всього українського, то очевидно, що державний орган – це не найкраще місце для неї.
3. Закон визначає прості й чіткі критерії для рівня володіння мовою.
Відповідно до закону, володіння мовою – це не диктант, не читання напам’ять віршів і не переказ "Кайдашевої сім’ї". Володіння мовою – це здатність почути або прочитати інформацію, зрозуміти її зміст і надати на неї відповідь. Цей підхід відображений в рекомендаціях Ради Європи з мовної освіти (CEFR), і він дослівно перенесений в український закон про мову. Кожен випускник української школи володіє українською мовою на найвищому рівні. Не виключено, що передбачені законом сертифікати видаватимуться одночасно з атестатом, як то робиться в Латвії та багатьох інших країнах.
4. Хартія про регіональні мови обмежена в застосуванні як Конституцією, так і законом про її ратифікацію.
Чи суперечить закон про мову Європейській хартії про регіональні мови. Насправді ніяких суперечностей немає.
По-перше, в самій Хартії вказано, що "охорона і розвиток регіональних мов … НЕ ПОВИННІ ЗАШКОДЖУВАТИ ОФІЦІЙНИМ МОВАМ І НЕОБХІДНОСТІ ВИВЧАТИ ЇХ". За Конституцією, офіційна мова в Україні лише українська, а відтак Хартія прямо визнає неприпустимим ігнорування державної мови лише через регіональний статус міноритарної мови.
По-друге, в чинному законі про ратифікацію Хартії встановлено, що "заходи, спрямовані на УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ДЕРЖАВНОЇ, її розвиток і функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України, не вважаються такими, що перешкоджають чи створюють загрозу збереженню або розвитку мов", які за цим законом вважаються мовами меншин.
По-третє, державний статус української мови закріплений в Конституції, розтлумачений Конституційним Судом України, і ніщо, в тому числі Хартія, не може змінити цей статус.
По- четверте, російська мова не відповідає визначенню терміну "регіональна мова" в статті 1 Хартії. Через те, що в Україні немає обмежених території, в межах яких проживають люди, що володіють нею. Російська мова поширена на всій території України, а в деяких сферах вона довгий час навіть домінувала. І тому не російська, а вже українська мова існувала на правах міноритарної, яку необхідно захищати.
Отже, державний статус української мови – це конституційна норма, яка з’явилась не 25 квітня 2019 року, а за декілька десятиліть до того. Те, що державний статус української мови зобов’язує всіх чиновників державних і комунальних органів застосовувати саме її, 20 років тому розтлумачив Конституційний Суд України. І вочевидь, якщо особа мала бажання податися на державну службу та уособлювати собою державу і державну політику, вона мала опанувати державну мову. Якщо з певних міркувань вона того не зробила, прийнятий Верховною Радою закон ще раз надає їй таку можливість, в тому числі через мережу безкоштовних курсів вивчення української мови. І ніякі посилання на Хартію регіональних мов не змінять ситуацію, оскільки Хартія не може змінювати Конституцію та конституційний статус державної мови і не звільняє носіїв міноритарних мов від обов’язку вивчити мову своєї країни.