Маю враження, що Лукашенко чи геть втратив страх, чи психологічно зірвався. Мало того, що він викинув з Білорусі так званого кремлівського "смотрящого" Бабіча, мало того, що він зробив демарш і виїхав раніше, ніж треба, із зустрічі в Китаї, але він навіть не поїхав на 9 травня до Москви.
Що стосується 9 травня, то Лукашенко вже з 2014-о року не їздить до Москви на подібні свята. Фактично він спробував дистанціюватися і зробити своє свято 9 травня, як елемент своєї державної ідеології. І тому жодного разу з 2014-о року на параді у Москві він не був, оскільки парад у Москві став елементом ідеологічної атаки. Тому він притримується цієї концепції, не дозволяє бодай на тлі цих свят показувати і підкреслювати, що він – сателіт Москви.
Він наголошує, що він - незалежний президент, і що ось у нього – своє свято, дуже важливе для білоруського народу, і максимально використовує символіку і тематику перемоги для утвердження власної внутрішньої ідеології. Ну, і звичайно, зважаючи на те, що відбувалося у Білорусі впродовж останніх тижнів – епопея з Бабічем, арештом заступника керівника Ради безпеки Республіки Білорусь - усе це змушує Лукашенка знаходитись у Білорусі.
От, власне, дуже важливий момент, адже Лукашенко натякнув, що загрози державного перевороту в Білорусі вже не існує.
Я думаю, що роль Бабіча в організації якогось державного перевороту всередині Білорусі занадто перебільшена, як і новини, інформації про те, що в Білорусі готувався якийсь переворот - номенклатурний чи силовий переворот – це елемент тієї інформаційної війни, яка велась проти Білорусі впродовж ось цього останнього року. Вона, можна сказати, почалась влітку минулого року із заяви телеграм-каналу "Незигарь", що у Лукашенка інсульт.
Важка артилерія була підведена саме з призначенням послом Білорусі Міхаїла Бабіча, який фактично свій штат посольства скомпонував із колишніх ГРУшників. Лукашенко завжди боявся силовиків, починаючи від КДБ, закінчуючи армією. І завжди, періодично, впродовж трьох-чотирьох років проводив серйозні ротації. Я не вірю в участь з боку КДБ планування якоїсь змови, але безумовно, той факт, що Бабіч вів активну політичну гру на території Білорусі, заявляв і поводився як фактично самостійний політик, викликало багато питань.
Ну, Бабіч дуже агресивний, якщо можна його так назвати, дипломат у погонах. Свого часу він був серед тих, хто відповідав за зачистки в Чечні, потім його намагались нав’язати Україні, безуспішно, і потім ми побачили, що він почав реалізовувати оці от білорусько-російські сценарії – підкорення в принципі лояльного до Путіна Лукашенка.
Коли йшла мова про можливе призначення Бабіча послом, усі білоруські аналітики попереджали, писали про те, що у жодному разі не можна призначати Бабіча, або визнавати, давати йому агреман, як російському послу в Білорусі, тим більше з такими широкими повноваженнями, як економічного спецпредставника Путіна. Але уся проблема в тому, що білоруські еліти і Лукашенко, обмежені у своєму розумінні реальної ситуації. Вони вірять у те, що із Росії не може бути ніякої змови.
Може вони просто бояться розуміти сувору реальність? Є такий термін як паралізуючий страх. І, можливо, саме це спрацьовує, що вони вдають, що не розуміють реальних загроз.
Безумовно. Психологічно це можна пояснити так: вони бояться визнати той факт, що Росія є загрозою, тому що визнання змушує до здійснення якихось попереджувальних заходів. Жодних адекватних попереджувальних заходів не було вжито. І щодо відкликання Бабіча, тут дуже багато різних інтерпретацій, адже жодної офіційної версії ні зі сторони Москви, ні зі сторони Мінська з приводу відкликання Бабіча не було.
Одні це пов’язують саме з проблемою забрудненої нафти, яка почала надходити до Білорусі наприкінці квітня. Інші це пов’язують з тим, що Бабіч поводився дуже агресивно, навіть для Москви. Він фактично своїми діями розкрив реальні плани і реальну стратегію щодо Білорусі. Він почав реалізовувати цю стратегію навіть раніше, ніж Москва сама була психологічно до цього готова. І це призвело до серйозного політичного зіткнення і напруги. І, можливо, Путін вирішив певним чином послабити цю напругу, і, можливо, що змусив Лукашенка піти на ще якісь поступки.
А як ви гадаєте, у чому була суть оцього китайського демаршу Лукашенка? Тому що, можливо, він справді там недвозначно натякнув - "забирайте Бабіча, або я буду вступати в НАТО, наприклад"? Ну, я іронізую, звісно.
Я думаю, такий варіант взагалі не розглядається. Для того, щоб навіть подумати про вступ до НАТО, треба бути не Лукашенком. Це по-перше, а по-друге, треба вийти із союзу з Росією. А це однозначно - смерть політична, економічна, геополітична.
Фізична може бути смерть.
Абсолютно. Швидкий від’їзд Лукашенка із Пекіна був пов'язаний з тим, що йому подали записку щодо діяльності заступника Ради безпеки Білорусі Втюріна. Цей пан впродовж восьми років керував службою безпеки президента. Тобто, це безпосередньо, людина, наближена до нього. І його раптом арештовують за хабар у 150 тисяч доларів – заступника керівника Ради безпеки, не останню людину, якщо говорити про питання безпеки у Білорусі – за нібито проштовхування інтересів якоїсь російської фірми, яка починається на букву "Г". Навіть назви фірми КДБ не опублікував. Були помітні зв’язки високих силових чиновників, можливо, безпосередньо з Кремлем, можливо, з Бабічем. Тому що увесь цей клінч - Бабіч, заступник секретаря Ради безпеки і зустріч у Пекіні – це історія, яка відбувалася в один і той самий час. І, можливо, Лукашенко був шокований з того, що люди з його оточення працюють не на нього. Неважливо, за хабарі, не за хабарі, можливо, це був навіть злив російських спецслужб, щоб показати Лукашенку – "Подивись! Якщо треба, ми купимо кого завгодно у твоєму найближчому оточенні. Це твій особистий охоронець, він керував твоєю безпекою, людина, якій ти довіряв своє життя і життя своїх дітей. І він працює на нас".
Тобто, фактично вони його заганяють по коридору, як роблять мисливці на вовків.
Я думаю, що такими от діями Росія намагається створити управлінську кризу. Тому що коли президент-диктатор не знає, на кого опертись, хто прийматиме рішення і хто реалізовуватиме ці рішення, наступає параліч системи. І, враховуючи своєрідний характер Лукашенка, а він дуже нестриманий, він дуже нервозний, інший момент – довести його до якогось психологічного стану, до стану напруження. А ціль проста – це змусити його піти на ті умови, які постійно висуває Кремль – введення однієї валюти, впровадження поста президента союзної держави, тобто, фактично – експропріація Білорусі через союзну державу. Лукашенко до останнього намагається не допустити цього. Але, як ми бачимо, реальних козирів у нього немає. Протистояти російській експансії, такому впливу, на такому високому рівні просто неможливо.
Я не знаю, плітки це чи не плітки, але, кажуть Бабіч ошивався на тимчасово окупованих територіях України. І ми розуміємо, що, можливо, українсько-білоруське питання може вирішуватися так званим пакетом. Тобто, можливо, Кремль взяв річну паузу для того, щоб перегрупуватись, тому що в Україні зараз теж триває переінсталяція влади, і Кремль буде намагатись задіювати ширший фронт тиску на Білорусь і Україну.
Що стосується України, то це цілком імовірно, адже ми бачимо, що Росія створює точки напруги практично по всьому світу, починаючи від Венесуели і Сирії, і завершуючи пострадянським простором. Але треба також враховувати факт, що зараз триває своєрідна боротьба в оточенні Путіна, вплив Суркова починає поступово слабнути, і, можливо, з’являються якісь нові фігури, нові суб’єкти впливу. Інший момент - вирішується питання майбутнього президентства Путіна. І тут якраз карта України також важлива. Також треба згадати питання, нещодавню заяву Путіна про видачу паспортів. Усе це пов’язано, звісно, із питанням дестабілізації. Враховуючи серйозний досвід Бабіча, його досвід там, звичайно…
Тобто, він такий "кризовий" ФСБ-шний менеджер?
Так, ба більше - зараз, звичайно ж, буде процес такої внутрішньої дестабілізації у зв’язку з перемогою Зеленського, тому що буде перетрансформація еліт. Невідомо, в якому форматі зараз проходитимуть вибори до парламенту, тому що все таки Україна – це парламентсько-президентська республіка, і зараз основна битва розвиватиметься довкола виборів у Раду. І треба сказати, що, якщо подивитись на риторику і на політичний дискурс російських ЗМІ принаймні, то якраз таки вони були у позитивному руслі щодо Зеленського. Тобто, це зрозуміла логіка. Для них важливо зберегти ось цю невизначеність, конфронтаційність, а в умовах війни – перехід влади, навіть президентської, нехай у якійсь мірі навіть обмеженій, із одних рук в інші завжди виникає управлінський вакуум, вакуум прийняття рішень. Це завжди відбувається від півроку, до року, поки сформується команда, поки ця команда ввійде в курс справи – це завжди момент, коли можна використовувати для нагнітання внутрішньої ситуації, для подальшої дестабілізації.
Звісно, це великий простір для деструктивної діяльності Росії. І Бабіч зі своїми управлінсько-воєнними навиками там, звичайно, може бути використаний за призначенням. І ситуація вкрай непередбачувана для України у цьому випадку. Звичайно, я бажаю, щоб безболісно відбулася трансформація еліти, щоб Зеленський проводив внутрішню політику у тому руслі, в якому Україна її проводила в останні роки. Але на сьогодні, звичайно, і для України, і для Білорусі загроза очевидна.