Минуле і погляди провідників партії Ігоря Смешка говорять, що у Верховній Раді IX скликання відповідають розстановці сил, вони можуть як підтримати курс президента, так і протиставити себе йому.
Їхній №1 називає Володимира Зеленського "молодим президентом зі щирими намірами", якому необхідна допомога, говорить про безальтернативність курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію, а також про необхідність опору російській агресії. Але самого Смешка не було видно у великій політиці з того часу, як він за Медведчука очолював Службу безпеки України під час Помаранчевої революції. Крові на Майдані тоді не було, що він сам зараховує до своїх заслуг, однак було щось досі до кінця не зрозуміле і небезпечне для кандидата від демократичних сил Ющенка, що співпало у часі з вечерею у Володимира Сацюка, заступника Смешка. І Смешко, і Сацюк при цьому заявляють що ніякого "отруєння" не було. "Помаранчеві" з ними й дотепер не згодні і ставлять запитання щодо ролі цих двох осіб у подіях тих днів.
З іншого боку, завдяки Смешку став можливим не лише мирний характер перетворень зими 2004-2005 років, а й, як наслідок, третій тур голосування і прихід до влади Ющенка. Певна річ, Володимир Петрович наполягає на власній незаангажованості й на тому, що не дав "переступити межу" жодній зі сторін, у т.ч. утримав від висунення на Київ внутрішніх військ на вимогу Януковича і танків з "Десни" за закликом від посланців Ющенка. Але такі умови було створено ним, а не кимось іншим. У Партії регіонів, зазначимо, тоді була своя креатура на посаду голови СБУ - виходець з Донеччини Юрій Землянський. І якби замість Смешка був він, невідомо ще чим би все закінчилося.
Не є однозначним і ставлення до наближеного зараз до Смешка журналіста Дмитра Гордона, на правах керівника штабу відповідального як за президентську, так і за парламентську кампанію свого партнера. Він привселюдно називає Медведчука "ототожненням "руському міру" та "агентом впливу" Москви. Водночас Гордона можна побачити як на каналах кума Путіна в Україні, так в ефірі федерального телебачення Росії. А ще він категорично відмовляється визнавати Бандеру і Шухевича Героями, приписує їхнім послідовникам різні звірства під час Другої світової та постійно "воює" з українськими націоналістами. Справа дійшла до взаємних погроз і до озвученого Гордоном звинувачення знакових постатей із ВО "Свобода" у "з’язках" з КДБ-ФСБ.
З ким ідуть
Попри постійну критику на адресу Порошенка і багато в чому неприйняття діяльності силовиків за п’ятого президента, на початку списку "Сили і честі" поряд зі згадуваними у ЗМІ генералами можна побачити кілька прізвищ, зовсім не чужих Петру Олексійовичу і його команді. Є там і ті, хто починав з Януковичем, Садовим, Тимошенко або ж їхні діти.
Розпочнемо з першої десятки:
1. Ігор Смешко - голова партії, генерал-полковник, професор Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Тарас Шевченка.
Один з творців української військової спецслужби під назвою "Головне управління розвідки" (ГУР), де йому довелося керувати майже 3 роки (1997-2000 рр.).
Очолював Комітет з питань розвідки при президенті Кучмі.
1 рік і 4 місяці головував в СБУ (2003-2005 рр.).
У 2014-2015 роках на прохання Порошенка став його радником. Однак, як стверджує сам Смешко, тодішній глава держави відмовився відновлювати Комітет з розвідки й нібито жодного разу його у себе не приймав та не реагував на підготовлені ним письмові рекомендації.
2. Олена Сотник - народний депутат (фракція "Самопоміч"), секретар Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.
За даними з офіційного сайту Верховної Ради, на момент обрання у 2014 році вона була виконавчим директором "Адвокатської групи "Солодко і партнери", яка має високу професійну репутацію й такого ж рівня цінову політику. Засновник компанії, Євген Солодко, відомий як судовий захисник топових екс-"регіоналів" і наближених до клану Януковича (Сергія Єфремова, Василя Волги, Олександра Лавриновича, Тимофія Нагорного та інших).
3. Рефат Чубаров - народний депутат (фракція "Блок Петра Порошенка"), голова Меджлісу кримськотатарського народу.
Кримські татари, нагадаємо, на цих виборах делегували своїх представників до авангарду одразу кількох політсил.
4. Іван Мірошніченко - народний депутат (фракція "Самопоміч"), член Комітету Верховної Ради України з питань аграрної політики та земельних відносин.
До того, як потрапити у Раду він 20 років поспіль входив до числа найуспішніших українських зернотрейдерів.
Не проти очолити Мінагрополітики.
"Я би погодився зараз піти на посаду аграрного міністра, якби моє бачення підтримало керівництво Кабміну. Я би взяв на себе цей ризик", - запевняв він 2018-го.
Мірошніченко "мріяв" вголос про міністерське крісло вже разів три-чотири. Від свого задуму не відмовляється і цього разу.
5. Володимир Замана - генерал-полковник, у 2012-2014 роках був начальником Генерального штабу ЗСУ.
У лютому 2019-го затримувався за підозрою у державній зраді. Слідчі вважали, що напередодні війни генерал у змові з Януковичем навмисно скорочував чисельність військ та боєприпасів. 24 травня Апеляційний суд випустив його з-під варти.
Сам Замана каже, що був готовий усіма силами і засобами не допустити анексії Криму, однак йому не дали цього зробити.
"Якщо б я не виступав проти боягузтва керівництва держави на момент анексії Криму, не критикував їх... то мене б ніхто не чіпав", - це з його коментаря у лютому.
6. Ольга Романюк - голова наглядової ради у Всеукраїнській благодійній організації "Інститут місцевого розвитку", що розробляє реформи у галузях ЖКГ, місцевого самоврядування й енергоефективності.
Має досвід урядової роботи, позаяк в уряді Азарова близько року була призначена заступником міністра з питань житлово-комунального господарства України (2010-2011 рр.).
7. Андрій Гайдуцький - заступник голови правління в АТ "Альпарі Банк".
А починаючи з 1 червня 2018 року на чолі наглядової ради "Альпарі Банка" стоїть ніхто інший як Віктор Андрійович Ющенко.
Батько кандидата, Павло Іванович Гайдуцький, за Кравчука був міністром АПК, а за Кучми - заступником голови АП й керівником Держкомзему.
Гайдуцький-молодший у 2015-2017 роках встиг попрацювати у Фонді державного майна. Теж заступником голови.
8. Ірина Сисоєнко - народний депутат (фракція "Самопоміч"), займається медичною реформою.
9. Володимир Тимошенко - генерал-лейтенант, професор Національного університету оборони України ім. І. Черняховського. В минулому - правоохоронець, відповідав за боротьбу з наркомафією.
З посади голови Державного комітету України з питань контролю за наркотиками звільнений на підставі закону про люстрацію. Комітет, своєю чергою, перевели у підпорядкування МОЗ.
Однак основним профілем діяльності Тимошенка була не армія і не протидія наркозлочинності. Ні, він теж спецслужбіст. Розпочавши в 79-му звичайним оперативником, він доріс до першого заступника голови СБУ - керівника Антитерористичного центру. Працював разом зі Смешком.
10. Анатолій Макаренко - генерал-лейтенант. Голова Державної митної служби у 2009-2010 роках, заступник голови Державної фіскальної служби у 2014-2015 роках.
За Януковича переслідувався як людина з команди Юлії Тимошенко.
Відбув 2 роки умовного позбавлення волі. Пізніше реабілітований, судимість знято.
Перебував в уряді Тимошенко, за що потім переслідувався, і Михайло Поживанов (№11) - екс-голова Державного резерву, екс-заступник міністра економіки. І, звісно ж, міський голова Маріуполя (1994-1998 рр.) та заступник столичного мера Омельченка (2002-2005 рр.).
Із Маріуполя й Ксенія Сухова (№17) - чинна заступниця тамтешнього міського голови.
З позосталої частини списку не можна оминути увагою начальника управління оперативного командування "Південь" (в/ч А2393), полковника Сергія Камеша (№12), наче як "куратора" (на думку деяких) Національного агентства з питань запобігання корупції (НАПК) по лінії президента Порошенка, співробітника його адміністрації Олексія Горащенкова (№14) і представника Кабінету Міністрів у Верховній Раді, народного депутата нинішнього VIII скликання (фракція "Блок Петра Порошенка") Вадима Денисенка (№15). Як і ще двох сільськогосподарських лобістів, генерального директора ТОВ "Агропромбудкапітал" Миколу Негрича (№16) та радника голови правління ПАТ "Аграрний фонд" Дениса Пугача (№25).
За таким модним нині підходом до формування майбутньої фракції (реформатори-силовики-лобісти), власне, й підібрано кандидатів від "Сили і честі" по загальнодержавному багатомандатному округу. До того ж, як у партії-новачка виключно своїх сильних імен там небагато. Довелося запозичувати у непрохідної "Самопомочі" і навіть у Порошенка та Тимошенко.
Чи є там люди безпосередньо віддані партійному лідеру? На 100% так можна сказати лише про згадано вище Володимира Тимошенка та про директора охоронної фірми "Агентство безпеки 1901" Івана Ступака-молодшого (№18), сина штатного співробітника КДБ СРСР, випускника московської Вищої школи КДБ ім. Фелікса Дзержинського Івана Ступака, який після приходу до влади Януковича посідав посаду заступника голови Дніпропетровької ОДА, а 2012-го пройшов до ВР від Партії регіонів.
У інших біографії не настільки сильно переплітаються зі Смешком. Принаймні, якщо відштовхуватися від того, що є у відкритому доступі. Разом з тим, зазвичай публікуються не всі подробиці щодо таких осіб як номер перший та інші номери у погонах з даного списку. І не завжди.
"Озброїлася" партія Смешка й популярним у 80-90-их роках естрадним співаком, народним артистом Віталієм Білоножком. У списку йому дістався №22.
З чим ідуть
Багаторічний візаві Смешка, голова Служби зовнішньої розвідки України періоду Ющенка Микола Маломуж говорить, що до СБУ (з яким у лідера "Сили і честь", між іншим, за Андрія Деркача був сильний конфлікт і справа доходила навіть до обшуків в нього вдома та в офісі) той потрапив виключно завдяки Медведчуку. Ось відповідний фрагмент розміщеної на YouTube бесіди Маломужа з керівником руху "5.10" Геннадієм Балашовим:
"Вибори 2004 року. Треба було, щоб голова СБУ був дуже потужно керований. Радченко в цій ситуації не виконав таку функцію. І тоді вийшла модель, що давайте призначимо Смешка, який дуже чітко буде орієнтований на підготовку і проведення майбутніх виборів як голова СБУ. Хоча він прямого стосунку до служби ніколи не мав безпосередньо як працівник, тому вирішили таку людину, яка буде зручною, призначити на службу… Це було рішення глави адміністрації Медведчука і підтримано президентом Кучмою. Це був старт його призначення в СБУ. Хоча ніхто не думав, що таке може бути".
До чого це тепер? Справа в тому, що відносно повернення Смешка на екрани телебачення і в стрічки новин після 14-річної перерви можна висловитися аналогічно: "Ніхто не думав, що таке може бути".
Чоловік потихеньку займався готельно-курортним бізнесом, накопичив на рахунках $100 тис. І тут раптом "вистрілив", набравши у першому турі останніх президентських виборів 6% голосів. На парламентських він прагне узяти не менше, "для гарантії" навівши "мости", як нескладно помітити, із зовсім різними середовищами.
Головним конкурентом 63-річного генерала Смешка був і до сьогоднішнього дня лишається (хоча з огляду на рейтинг попередньо можна оцінювати, що він його знову "зробив") на два роки за нього молодший екс-міністр оборони, полковник Анатолій Гриценко. Вони не просто сприймають одне одного ще з 2004-го.
Однак, узявши на озброєння ту ж, що й в Гриценка, антикорупційну риторику, і той самий образ досвідченого, не молодого "кандидата-силовика", Смешко виступив значно сильніше і технічніше. І, що цікаво, попри існування різних "колишніх" і попри підозріле співпадіння різкого сплеску активності Медведчука з поверненням його протеже партію "Сила і честь" наразі важко назвати реваншистською.
Цільова аудиторія - середній вік і середній клас. А також ті, хто якщо ще не став середнім класом, то точно хотів би їм бути.
"Необхідною умовою для побудови справжньої демократії є поява у країні потужного середнього класу із високим рівнем достатку та політичної культури, який мав би становити щонайменше третину населення держави", - йдеться у партійній програмі.
Це основа. А далі і ті, хто орієнтується на нову владу, і ті, кому близька права частина нової опозиції можуть знайти собі в заявлених поглядах "Сили і честі" що їм до смаку.
З позиціями "Слуги народу", зокрема, співпадають вимоги:
"створити двопалатний національній парламент України, численність якого має бути зменшена до 250 осіб, у складі нижньої - Палати громад і верхньої - Сенату";
"ініціювати прийняття закону України "Про національний і місцеві референдуми".
Від цього, наголосимо, застерігають у "Європейській солідарності", називаючи подібні перетворення нічим іншим, як передвісниками федералізації України.
Але у тому ж документі, ми читаємо, що "Бог, свобода, сім’я є найвищими духовними цінностями українського народу". Отже, надто ліберальні інновації щодо, наприклад, одностатевих шлюбів чи легалізації секс-індустрії, які, скажімо, пропонує Вакарчук, депутати Смешка, певно, не підтримуватимуть.
Чию сторону вони зрештою займатимуть? Сторону влади, "підставивши плече Зеленському", як планує "Батьківщина"? Опозиції? Чи оберуть часом дуже вигідну в усіх відношеннях тактику "ні в сих, ні в тих"?
На виборах обіцяти "усім потроху", орієнтуючись на якомога ширші групи виборців, виглядає не добре, одначе зрозуміло. Новачкам слід будь-якою ціною потрапити "під купол". Проте там їм доведеться визначатися.