Розмова відбулась у межах співпраці між телеканалом Еспресо і Львівським Безпековим форумом
Перед Україною стоїть низка певних загроз, зокрема одна з них - реалізація формули Штайнмаєра, хоча ми і не знаємо, який буде чіткий алгоритм дій, але розуміємо: Москва хоче диктувати Україні свої умови перемир’я, які можуть бути катастрофічними для України.
По-перше, я і думаю це важливо: слід відзначити жертовність молодих хлопців та дівчат з українських Збройних сил. Солдати проявили неймовірну хоробрість. Вони зупинили росіян, тож які б політичні і дипломатичні рішення ми би не шукали, ми не повинні забувати того факту, що дуже багато українських жінок і чоловіків було вбито Росією. Саме Росія - агресор, і про це не слід забувати. По-друге. Ми, звісно, мусимо мати дипломатичне вирішення. Ми повинні мати політичне і дипломатичне рішення, яке б захищало український суверенітет і українську територіальну цілісність. І тут, я думаю, Німеччина, Франція і США відіграють критичну роль. Ми повинні тримати Росію підзвітною. Росія не зробила абсолютно нічого, аби Захід їй щось подарував, просто "нуль". Вони системно порушують все, що обіцяли зробити, вони продовжують порушувати міжнародне право. Вони обіцяли повернути три українських військових кораблі у листопаді і моряків. І навіть якщо моряки врешті повернулись, то Росія ніколи не поверне ці три кораблі. І ще сотні українців залишаються у них в полоні. Тож Німеччина, Франція та Сполучені Штати повинні продовжувати тиснути на Росію. Формула Штайнмаєра може стати частиною вирішення, проте формула не пояснює шляху після підписання угоди і до виборів. Аби вибори були легітимними, на Донбасі не повинно бути жодного російського солдата. Українська поліція повинна бути там, український офіційний уряд повинен бути там, кордон між Донбасом і Російською Федерацією повинен контролюватись Україною. Якщо ж цих умов не буде дотримано, я б не визнавав легітимність жодних виборів на Донбасі. Через те, що це носить ім’я Штанмаєра, німці повинні зробити все для легальності процесу. Герр Штайнмаєр - добрий дипломат, екс-міністр закордонних справ Німеччини, тепер він - президент Федеративної республіки Німеччина. Його ім’я на цьому всьому і це означає, що німці мають свою частину відповідальності у цьому рішенні.
Україна може опинитись у так званому стратегічному оточенні з боку Російської Федерації. Йдеться про те, що російські війська є в Білорусі, вони є на кордоні з Україною і на території України, у тимчасово окупованих територіях, ми бачимо посилення російської морської присутності в Азовському і Чорному морських басейнах.
Знову ж таки, це те, чому я кажу, що Росія, Кремль не зробили абсолютного нічого аби заслужити нашу довіру. Президент Рейган сказав, коли мав перемовини з містером Горбачовим, про їхню спільну роботу: "Довіряй, але перевіряй". Тож організації по типу ОБСЄ чи ООН повинні стежити за тим, чи виконує Росія свої угоди. І я думаю, знову ж таки Німеччина, Франція та США відіграють критичну роль у захисті інтересів України, але також і у пошуку вирішення. Не слід дозволяти Росії діяти, навіть якщо вона не залучена у процес. Я був у Білорусі три тижні тому і бачився там із російськими офіційними особами, котрі кажуть: "як ми повинні піти з Донбасу, якщо там нема наших військ"? Тож якщо люди продовжують довіряти брехливому російському наративу, Росія продовжить втручатись, буде влізати і робити, що їй заманеться. І в цьому лідерство Америки в роботі з німецьким і французькими союзниками є визначальним. Але я не відчуваю, що зараз воно настільки міцне, як мало б бути. Україна також має обов’язки. Українське суспільство має бути консолідованим, аби протистояти російським викликам дезінформації. Це означає, що медіа повинні бути агресивнішими і відповідати високим стандартам професійності. Це означає, що судова система повинна бути прозорою і професійною та слідувати букві закону. Це означає, що Україна не може бути контрольованою різними олігархами, які мають вплив на все замість української Конституції, Верховної Ради і президента.
В моїй останній розмові з Даніелом Фрідом, донедавнім координатором Держдепу з питань санаційної політики, він сказав, що одна з найбільших загроз для України - це ізоляціонізм Америки. І ми розуміємо, що Сполучені Штати в особі президента Трампа проводять доволі непродуману політику, яка має певні наслідки. Ми в Україні часто проводимо паралелі з курдами, які залишились на самоті із своїми проблемами.
Сполучені Штати повинні бути лідерами, залишатись залученими у процеси заради власних інтересів. Я розумію тих людей в США, котрі кажуть, що змучились посилати солдатів в Ірак чи Афганістан. Я був полковником в операції в Іраку у 2003 році, командував бригадою. Це було у 2003-му, а зараз вже майже 2020-й і ми досі там. Досі в Афганістані. Я був в Афганістані з 2009 до 2010 року. Я навіть не уявляв тоді, що ми досі будемо там. Тож є фрустрація американського суспільства, на кшталт: "Чому ми досі це робимо? ". Але це тому, що не видно кінцевої мети. Якби була конкретна мета, то ми б лишались там скільки потрібно, але якщо ви не впевнені у завершенні, тоді американці втрачають спокій. Варто сказати, що наша економічна ситуація залежить від Європи - Європа найбільший торговельний партнер США. Не Китай чи хтось інший, а Європа. Тож наша економіка залежить від Європи, стабільної, сильної, безпечної і квітучої. Тож нам потрібна Європа, аби забезпечити власні інтереси. Плюс - ми не можемо робити все самотужки. Нам потрібні союзники. США, навіть із найбільшим військовим бюджетом в історії, не зможуть зробити всього потрібного в Європі, на Близькому Сході, в Тихому океані, у Південній Америці та Африці. Тож нам потрібні союзники. Найкращі наші союзники у Європі, також це - Канада та Австралія. Тож я маю надію, що ця політика, а швидше навіть філософія ізоляціонізму зміниться. Ми проходили через це раніше, тобто це не вперше в нашій історії і останнього разу наш ізоляціонізм був перед Другою світовою війною. Тож це наш власний інтерес - залишатись залученими, залишатись перейнятими і тісніше працювати з нашими союзниками. Я думаю, що ми повернемось на круги своя. Я в цьому оптимістичний.
А як, на вашу думку, буде розвиватись ситуація в Азовському і Чорному морях? Тому що розмови між Путіним і Ердоганом дуже сильно напружують нас в Україні. Ми розуміємо, що вода може тікати з-під нашого контролю, йдеться про поглиблену окупацію Росією басейну тих морів.
Захід повинен зрозуміти, наскільки цей регіон є для нас важливим. Звісно, Кремль хоче контролювати Чорне море. Чорне море, це як ключик доступу до Сирії, до Близького Сходу, до Східного Середземномор’я, Північної Африки і саме тому Росія хоче перетворити його на своє власне. Ми маємо там трьох союзників-членів НАТО: Румунію, Болгарію і Туреччину. Там у нас також дуже хороші друзі: Україна та Грузія. Нам потрібно, аби регіон Чорного моря був стабільним і безпечним. Це - частина східного і південного крила НАТО. Це - ключове місце для боротьби з ісламським екстремізмом. Це стосується не лише Росії, а також й Ірану. Тож Захід повинен мислити стратегічно стосовно цього регіону. Слід визнати це. І якщо ми працюватимемо над зростанням економічного потенціалу цього регіону, наприклад, зробимо його ключовим для доставок з Китаю через Чорне море до Європи, тоді європейські країни зацікавляться безпекою Грузії, України, Румунії і Чорного моря, бо ж матимуть у цьому економічний інтерес. Для мене крок номер один для безпеки цього регіону - зробити його економічно привабливим, наприклад, саме тому росіяни і роблять все, аби Грузія не стала цим економічним хабом.