Протягом багатьох років колишні «совки» захоплювалися економічними успіхами комуністичного Китаю, доводили, що він ніякий не комуністичний і виправдовували придушення протестів на площі Тяньаньмень. Засновник «нового Китаю» Ден Сяопін став одним з кумирів пострадянського "суспільства недоростків" і його підхід до політики вважався мало не вершиною здорового глузду і протиставлявся перебудові Михайла Горбачова. А вже формула "одна країна - дві системи", яка дозволяла об'єднати комуністичний Китай з британським володінням Гонконг і португальською колонією Макао, здавалася вершиною політичного реалізму. Власне, Ден Сяопін висував цю формулу в розрахунку ще й на об'єднання з Тайванем. Але на острові не виявилося достатньої кількості самогубців.
Це ще й тому, що мешканці Тайваню поки що мають можливість самі вибирати свою долю. А у жителів Гонконгу такої можливості ніколи не було. І вже тому згоду Пекіна зі збереженням, нехай і обмеженому, їхніх політичних і економічних свобод, вони могли сприймати як благо. Хоча навіть на момент об'єднання, більше 20 років тому, багато хто задавався питанням: а що буде, коли 50-річний перехідний період закінчиться?
А ось це і буде. За минулі десятиліття Гонконг став справжніми економічними легенями Китаю - тому що довіру інвесторів до його фінансової та правової системи не можна порівняти з довірою до режиму КНР. І ніякого китайського економічного дива не відбулося б без Гонконгу. Але разом з тим у Гонконзі зберігалося відносно вільне суспільство, а в Китаї тільки зміцнювався комуністичний устрій, який зараз знову трансформується у режим одноосібної влади.
І тепер комуністичні бонзи виявилися перед непростим вибором. Вони можуть розгромити протест і знищити суверенітет Гонконгу, але підірвуть стабільність власної економіки в непрості для Китаю часи. Однак якщо переможуть учасники протесту, рано чи пізно бацила свободи заразить весь Китай. Комуністичний режим приречений в будь-якому випадку - питання тільки, якою кількістю жертв буде оплачений його крах і що буде в результаті процесу ерозії авторитаризму з китайською економікою. Однак заплатити доведеться всім - і гонконгцям, і китайцям, і решті світу.
Саме тому події в Гонконзі є прелюдією до українського майбутнього. Ми поки що не можемо передбачити, чим обернеться фактична готовність більшості українських виборців підтримати олігархічну пропозицію на трагічних для країни президентських і парламентських виборах 2019 року. Однак за повернення від карикатурного авторитаризму до демократії українцям доведеться дуже дорого заплатити.