Нормандський саміт завершився, але Путін вже спромігся перекреслити те, що він окреслював як так зване "потепління у відносинах".
В принципі, мені сподобався виступ Зеленського на прес-конференції. Він старанно і дисципліновано підкреслив усі ті "червоні лінії", про які йому нагадало громадянське суспільство, направляючи його на саміт. Усе це звучало дуже обнадійливо. Але потім наспіло комюніке, а комюніке - це практично трохи відредагований відомий нам текст проекту, погодженого 14 вересня Єрмаком, який сконцентрував у своїх руках все управління зовнішньою політикою України, з його куратором Сурковим у Москві. Там навіть Сурков на місці зазначив, що якісь формулювання були пропущені, й наполіг на їхньому відновленні. Тобто на прес-конференції Зеленський заявив, що, мовляв, з жодним ОРДЛО на путінських умовах Україна возз'єднуватися не збирається, вона не дозволить створити на її території легального, з погляду українського законодавства, військово-терористичного плацдарму з двома армійськими корпусами, жодних перешкод для поширення якого на решту території України нема. А документ свідчить, що так, ми йдемо по шляху ОРДЛО, ми обов'язково інкорпоруємо знамениту "формулу Штайнмаєра" в Конституцію, ми закону про статус надамо постійного характеру, тобто завуальовано це означає те ж саме - внесення у Конституцію. Усний виступ і підписане комюніке абсолютно суперечать одне одному. Що після цього можна сказати ... Ну, з одного боку, подякувати Зеленському, що він знайшов у собі мужність сказати в обличчя головному ворогові України ці слова, а з іншого – він знову поставив Україну в те саме становище, після всіх цих протоколів Єрмака, підписаних спочатку 12 липня, потім 14 вересня, - у становище школярки, яку поставлять в кут і битимуть різками за те, що вона не виконала якихось домашніх завдань. Те ж саме буде зараз продовжуватися.
Путін почав "палитися" відразу ж після Нормандського саміту, заявивши, що, мовляв, Україна готує так звану "Сребреніцу", якщо Росія віддасть контроль над кордоном.
Жахливий злочин у Сребрениці скоїли сербські фашисти з потурання і підтримки Росії, тоді ще єльцинської Росії, а путінська Росія всіляко їх покривала й зірвала оголошення рішення Ради Безпеки ООН про визнання цього злочину актом геноциду. А зараз він раптом, звідкись, із глибини своєї пам'яті, згадав про Сребреніцу. Ну, в нього вже старечий маразм - він на прес-конференції фактично зізнався, у відповідь на запитання журналіста, що його терористи вбили громадянина Грузії в Берліні, й довго дуже пояснював, який той був негідник і чому його треба було вбити. Справа не в Путіні і не в Меркель - справа в Києві. Київ і Україна повинні самі для себе вирішити: на них накинуто цей зашморг - ОРДЛО, і Путін, Сурков, Чесноков та інші ненависники України його затягують. Або Україна зірве цей зашморг і скаже: "Ми бачимо всі ваші плани, йдеться не про повернення територіальної цілісності України, бодай частково, - йдеться про путінський план підпорядкування всієї України через впровадження цієї ракової пухлини в її геополітичне тіло. Ми відмовляємося від цього». Зеленський цього не сказав, сьогоднішня влада цього не сказала. Ба більше, нова фєнєчка в них з'явилася: "Так, це погано, але це підписав «злочинець Порошенко", і ми повинні це виконувати". Ми пам'ятаємо, за яких умов колишня влада підписала цю угоду. І в ній є маса суперечливих моментів. Чому ось тепер у Зеленського "забувають", кажуть про передачу кордонів після виборів і розводять руками: "Ах, ми тепер... " Там написано інше! Там написано "вивід озброєнь і всіх іноземних військових підрозділів". Порошенко протягом 5 років блокував путінський задум поглинання України через розширення ОРДЛО, заявляючи, що Росія не виконує ключових положень Мінських угод: "виведення військ і озброєнь", не кажучи вже про припинення вогню.
Парадоксально: такий "поганий" Порошенко, що підписав Мінські угоди, але ми будемо їх дотримуватися. І, на відміну від Порошенка, ми, за допомогою Верховної Ради, імплементуємо певні зміни в Конституцію.
Це жахлива легенда, якою Зеленський із задоволенням зараз прикривається. Тепер вони ще збираються судити Порошенка як "зрадника" за підписання Мінських угод! А от вони їх будуть виконувати. А він якраз 5 років, досить успішно, з підтримкою міжнародного співтовариства, опирався тискові. А після того, як вони півроку кричали, що в Україні правила "партія війни", вони, звісно, зруйнували всю міжнародну підтримку. І, з огляду на коментарі в Києві, мій позитивний настрій після прес-конференції Зеленського все більше розсіюється, я починаю ставити собі запитання, а чи не була ця прес-конференція димовою завісою, що приховує справжнісіньку зраду, яка міститься у цім комюніке. Тепер, коли вже він підписався під "формулою Штайнмаєра" і "особливим статусом", ідіотська легенда про вину Порошенка відпадає: ось твій підпис стоїть, Зеленський, ти за все це відповідаєш. Ми ж бачимо: от міністр закордонних справ Пристайко, який не раз підкреслював свої патріотичні погляди, він фактично відсторонений від керівництва зовнішньою політикою.
Наскільки я розумію, всі рішення приймаються в офісі президента, і ситуація буде, з певними змінами, подібною до того, що відбувається в офісі у Трампа, до якого швиденько після Нормандського саміту поїхав Лавров.
В США ситуація краща. Трамп, звісно, робить усе, щоб догодити Москві, і оцей його ганебний жест із демонстративним прийомом Лаврова в Білому домі показує, де лежать його симпатії. Але в Америці є Конгрес і військово-політичний істеблішмент, і, паралельно з цим візитом, група сенаторів, причому в основному сенаторів-республіканців, внесла законопроект про так звані «пекельні санкції» щодо Росії. Тобто міжнародні позиції України у США, як не парадоксально, зміцнилися в результаті зрадницької - і щодо України, і щодо власної держави - політики Трампа. Дії Трампа викликала протидію Конгресу і істеблішменту. А от перетворення Макрона на путінського холуя завдало удару по позиціях України. Звернемо увагу: Меркель, принаймні, якось намагалася підтримати Зеленського... Проблема не в Макроні, не в Меркель, не в Трампові - проблема в Києві. Усе залежить від готовності України чинити опір демагогії і путінської агресії.
Є ще один дуже важливий момент: практично Росію виведено з числа агресорів. Її у Парижі не називали агресором, фактично її вже задокументували як країну, яка разом зі своїми вірними європейськими союзниками намагатиметься створити «мирний сценарій» в Україні!
Формально Москва завжди підкреслювала цей статус, і в тих же Мінських угодах - вона мов би не є учасником Мінських угод. Але тут ця формальна сторона перетворилася у фактичну. Адже те, що ми знаємо з витоків, - до речі, рекомендую всім перечитати повний ненависті і зневаги до України репортаж путінського холуя Колесникова - там троє людей давили дружно на Зеленського. Найбарвистіша фраза, яку приписують Зеленському, - в якийсь момент він сказав: «Якщо ви так будете змушувати мене погоджуватися буквально з усіма пунктами Мінських угод, то наступного разу сюди приїде інший президент». Він ніби послався на тих людей, які стояли на Майдані й на Банковій. Вони йому допомогли, можливо, бодай щось відстояти в цьому документі, але у своїй прес-конференції перед українськими журналістами він не міг приховати своєї ненависті і знову на них накинувся. Він сказав, що вони заважали - люди, які виходили з вимогами, заважали його переговорам. До своїх політичних супротивників – до трьох фракцій у Раді - він ставиться зі значно більшою неприязню, ба навіть ненавистю, ніж до Путіна. Їх він бачить у якості ворогів.