Є відчуття, що Третьої світової війни, дякувати Богу, не буде. Але все одно розуміємо, ситуація залишається дуже напруженою, зокрема було знищено український літак. Як буде розгортатись ситуація на Близькому Сході, адже у свій час лунала фраза, що війна з Іраном буде матір’ю всіх воєн?
Дякую вам, пане Борковський, за запрошення, а також вітаю вас та вашу команду з Новим роком, і водночас дякую за таке сильне запитання. Я ніколи не думав, що США та Іран можуть вступити у пряму війну один проти одного, бо ж нема такого прикладу в історії воєн, - я уточнював в експертів про можливі випадки - чи країни можуть вступити у війну, коли жодна з них цього не хоче. Бо ж коли розпочинається війна, бодай одна зі сторін повинна хотіти воювати. У даному випадку ані Іран, ані США цієї війни не хочуть. Війна це продовження політики в іншому вимірі, як казав відомий військовий стратег фон Клаузевіц. Люди використовують насилля і країни використовують насилля, аби досягати політичних цілей. Тож, які ці цілі? Для Трампа, це по-перше, повернути Іран за стіл переговорів. Бо ж Трамп казав про те, що здатен досягнути угоди з Іраном щодо ядерної зброї кращої, ніж це вийшло у Барака Обами. Також президент Трамп хоче обмежити і зменшити вплив Ірану на Близькому Сході. Прямі військові дії проти Ірану ускладнять це. Тим часом політичні цілі Ірану навпаки полягають у збільшенні власного впливу на Близькому Сході, у тому, аби Сполучені Штати згорнули там свою присутність, а ще одна ціль Ірану - послаблення санкцій США, які президент Трамп продовжив, після виходу з ядерної угоди. Тож для Ірану війна із США – війна, в якій Іран ніколи не переможе - не допомагає досягти своїх політичних цілей.
Ми очікуємо прихованої помсти зі сторони Ірану, який захоче помститись за смерть Сулеймані.
Багато людей в Ірані, навіть в Іраку, закликають до помсти за вбивство Сулеймані. Вони закликають до подальших кроків. Але уряд Ірану дав чітко зрозуміти, після своїх ракетних атак по іракських базах на яких перебували військові США, що подальшої ескалації не буде і що вони не хочуть війни. Як ми знаємо, правлячий режим Ірану є авторитарним і перебуває у центрі опору всередині країни і також зазнає спротиву Іраку проти іранських впливів. Я намагаюсь пояснити, що уряд Ірану зараз тримає під контролем ситуацію в країні, це дозволить спалаху зменшитись, можливо за кілька місяців чи навіть тижнів ситуація повернеться у більш спокійне русло, а Іран продовжить збирати по крихті свої впливи на Близькому Сході. Тож тепер ми матимемо тишу на певний час і я думаю, що президент Трамп використає це, аби повернути Іран до переговорів щодо нової ядерної угоди. Тим часом Туреччина поводить себе набагато активніше й готова відправляти у Лівію сухопутні війська і озброєння. Тож, я думаю, що Росія повинна бути дуже і дуже обережною, аби потенційно не вступити в конфлікт з членом НАТО.
Але Росія у певний момент може сказати: "Добре. Ми трохи знизимо рівень своїх претензій чи геополітичних апетитів, але навзамін хочемо отримати контроль над Україною".
Так , я непокоюсь за такого типу торги між Путіном і Трампом від часу приходу до влади адміністрації Трампа і ми разом з вами раніше це аналізували. Я вірю, що так було, президент Трамп обдумував можливість такої угоди. Наприклад, президент Трамп знімає санкції з Росії через її втручання і окупацію Донбасу, можливо навіть шукає можливості щодо зняття санкцій за окупацію Криму, а Росія, навзамін, підтримуватиме цілі США у Сирії та боротиметься проти "Ісламської держави". Така угода стала неможливою - хоча можливо Трамп і шукав способів її втілення – через внутрішньополітичну ситуацію в США, демократична система США цьому опиралась і виявлені зв’язки Трампа з росіянами під час виборчої кампанії зробили таку угоду неможливою. Але я вірю у те, що Трамп має подібні думки.
Але ж з другого боку ми в Україні зараз відчуваємо посилення російського тиску. Ми бачимо багато хамських та брутальних висловлювань з боку офіційних осіб Російської Федерації, які кажуть про впровадження змін до української Конституції. Ми бачили так званий Паризький саміт, на якому президент Зеленський отримав так званий ультиматум зі сторони Путіна. І ми вже бачимо, як Росія крок за кроком намагається реалізувати свою стратегію в Україні, а тим часом Захід мовчить. І найважливішими, скажімо так, "переговірниками" у цій ситуації є Ангела Меркель, або ж цілковито проросійський президент Макрон.
Ну, це російський "modus operandi". Я бачив такі самі речі в Грузії в 2005, 2006, 2007, аж до війни там – весь цей час. Я, як переговірник з боку США і член міжнародної команди разом з британцями і французам, тоді увесь час спостерігав, як європейські союзники просто хотіли тиші. Вони не хотіли ескалації, хотіли діалогу. Поза тим російська сторона використовувала той самий тип провокацій, які ви щойно описали. Європейцям, насправді, було важко зрозуміти стратегічний розрахунок Росії, Євросоюз лише хотів, аби ви на сході поводились тихо і не провокували Росію. В ЄС не бажали зрозуміти, що без спротиву російській агресії, навіть якщо вона і прихована і не проявляється у новинах кожного дня, у такий спосіб дозволяють, додають Росії завзяття йти все далі і далі. Тож я погоджуюсь з вами і думаю, що увесь Мінський процес є катастрофою, це стратегічна помилка погоджуватись, що за логікою "Мінська" Росія має можливість утримувати свої війська і далі там, де вони є, а Україна повинна змінювати Конституцію, засади держави і дозволити спосіб управління на Донбасі. Це дуже небезпечні і негуманні вчинки, які лише заохочують росіян. Тож я би побажав вам вийти з такого Мінського процесу.
Ну, власне, постає таке фундаментальне питання. А що, на вашу думку, мав би зараз невідкладно робити президент Зелінський? Адже в Україні ситуація більш-менш стабільна, але ми розуміємо, що все може швидко змінитись, якщо, наприклад, президент Зеленський почне впроваджувати зміни до української Конституції на вимогу Москви. І водночас розуміємо, що гра Кремля полягає у тому, аби робити президента Зеленського якомога слабшим в очах українського суспільства. Натомість президент Зеленський не в змозі навіть пояснити свою конкретну позицію українському народові. А ми ж розуміємо, що так звана межа терпіння українців не є безмежною.
Так, президент Зеленський у надзвичайно складній ситуації. Як ви й сказали, терпіння українського народу не безмежне. Тож, як показує мій аналіз, він опинився в ситуації тиску двох протилежних напрямків. Він під величезним тиском щодо завершення війни на сході, яке є однією з основних його передвиборчих обіцянок. Цей тиск змушує його діяти в інший спосіб, ніж це робилось до того. Також він перебуває під тиском - про який ми згадували, кажучи про Грузію – європейців, Ангели Меркель і Емманюеля Макрона, аби завершити війну компромісом. А компроміс у цьому сенсі означає здачу позицій на вимогу Москви. Для мене це нечесно і це є основним, чому мені не подобається Мінський процес, бо ж угода, яку Україна повинна дотримуватись є нечесною стосовно національних інтересів України, а з іншого боку є брутальна реальність необхідності завершення війну, яка зобов’язує робити якийсь вибір. Тож зараз президент Зеленський опинився у найскладнішій ситуації з тих, в якій колись перебували європейські лідери - задовольнити всіх, закінчити війну та не здати забагато.
Ну, ми вже бачимо в Україні, що Росія помалу повертається, а реакція української влади на повернення Росії в Україну є не до кінця зрозумілою для нормальних патріотичних середовищ. Що мало б бути "червоними лініями" президента Зеленського у стосунках з Москвою?
Тою "червоною лінією" певно є зміни до Конституції за тими, попередньо погодженими, принципами. Я б сказав, що також для Зеленського частиною цих "червоних ліній" має стати виведення усіх російських сил з України, важке озброєння повинно бути відведено далеко-далеко за кордон і росіяни не повинні проводити жодних військових рухів у районах прилеглих до україно-російського кордону. Це мало б усунути навіть саму загрозу можливості маніпулювати ситуацією. І я б ніколи не казав про це, якби не те, що було погоджено у Мінську, у тих політичних угодах, що були зроблені раніше. Президент Зеленський підтвердив їх, тож питання у тому, аби зробити все можливе у даній ситуації і змусити російські війська забратись із української суверенної території.
А що, на вашу думку, міг робити президент Зеленський в Омані?
Насправді я не маю жодного уявлення про це і подорож в Оман дуже несподівана для мене. Я не впевнений, чи бодай якийсь президент США колись відвідував Оман, навіть маючи там військовий контингент США. Я абсолютно не маю уявлення, що там можна робити, але я сподіваюсь, що президент Зеленський пояснить це сам і буде чудово, якщо відбудеться якийсь великий інвестиційний проект з Оманом, але (сміється, - ред.) я не знаю. Це - дивна справа.