Дев’ять з половиною місяців. Що досяг і де набрехав Зеленський?

Коли наобіцяв — та виконувати обіцянки не сильно хочеться. Коли надумана популярність важливіша аніж реальні хірургічні реформи. І головне — що ти плоть від плоті від тих, хто найактивніше возводив тебе на п’єдестал — обмежених, але амбітних, тупих, але нахабних.

За 9 місяців Зеленський наобіцяв багато. Між першим і другим туром заявив, що першими кадровими рішеннями Президента буде призначення "нових людей". Нові обличчя, щоб набити зелений соціальний ліфт — хапали, здається, в електричках, в придорожніх забігайлівках та попорпались у сміттєбаках. Інакше депутатські мандати не отримали б такі зашкварені героїні сучасності як Ліза Богуцька та Макс Бужанський. Замість обіцяних нових облич друге дихання отримали хіба позавчорашні. Заради призначення головою ОПУ Андрія Богдана Зеленський заплющив очі на люстрацію. У травні 2019 року усе це з’їли із превеликим задоволенням, однак далі пішло ще більше. Заради грудневого обміну влада дозволила відпустити беркутівців із Інститутської та пробачила терористів, які підірвали на смерть чотирьох учасників проукраїнської ходи у Харкові. Президент критику не почув і нещодавно заступником директора ДБР став Олександр Бабіков — адвокат Януковича у справах по Майдану і Кобзаря — його охоронця. Тепер — увага, заступник голови ДБР буде розслідувати справи Майдану. По факту дуже скоро із таким комплексом дій — будь-яка згадка про Майдан здаватиметься незручним рудиментом. Не в тренді сучасних віянь про "мир во всем мире".

Далі обіцянка прозорості перемовин із олігархами. "Більше ніяких кулуарних переговорів, нічних візитів до ОПУ і прихованих від суспільства домовленостей", – говорив гарант у травні. Утім не всі зустрічі, які були наступні місяці на Банковій, записувались, анонсувались. А на запити в ОПУ журналістів посилають куди подалі. По суті сучасний президент зі сфери "не політики" продовжив стандартну історію усіх українських попередників — вести із олігархами підкилимні домовленості, а потім плакати від удару граблями в черепушку.

Чи не найулюбленіша обіцянка авторки — персональна обіцянка Зеленського щодня записувати відеозвернення до східних регіонів з метою популяризації західного вектора розвитку. За дев’ять місяців на посаді президента у Зеленського не було жодного подібного відео. Ба більше - ідея перетворити UATV на мовник для просвітлення окупованого Донбасу повністю провалена — виявилось, що у професійних коміків і сценаристів нема плану, що там можна показувати для зацікавлення прихильника групи "Новороссия" Вконтактє.

Більше того - гінці "Слуги народу" всіляко дають розуміти, що західний вектор розвитку їм уже не цікавий. Чи не тому помічник глави держави Андрій Єрмак обіцяє вибори в ОРДЛО уже в жовтні, а ще обіцяє нечуваний економічний хаб на Донбасі. Цікаво лиш одне, що заважало за дев’ять місяців закласти бодай фундамент такого хабу десь на Київщині чи Львівщині. По ходу "Слуги народу" придумали гарну відмазку — як вживити інфільтровану територію і отримати похвалу: "молодцы, хохлы" від спецназу ГРУ РФ.

Далі обіцянки побутового характеру. В інтерв`ю, яке журналісти РБК виграли у президента в теніс, Зеленський заявив, що йому погано в стінах ОПУ і він би дуже хотів open space, якийсь unit цікавий, а будівлю на Банковій віддати на соціальні потреби. Так само смішна з огляду на 9 місяців обіцянка літати лише рейсовими літаками, а три президентських борти – "продати до бісової матері". Смішно, коли згадуєш, що в ОПУ молода команда обжилась уже дуже непогано, а літаки потрібні не лише президентські, а часом і приватні. Щоб долетіти із Оману до Києва під час форс-мажорних подій.

"Весна іде — будемо саджати", — майоріло із кожного другого борду команди "зелених". Утім уже друга весна Зеленського на носі, а повістки отримали хіба Юлія Кузьменко та Андрій Антоненко — хірургиня та співак, які невдало вимкнули телефони під час убивства Павла Шеремета.

За дев’ять місяців можна народити дитину, закінчити клас школи чи курс університету, а Володимир Зеленський і його команда із жовторотих пташенят перетворились у міських граків — нічим не гірших і не кращих за попередників. Тут ті самі проблеми особистої лояльності, намагання протягнути своїх, а не професіоналів, спроби вправно розвішати локшину і пошуки схем для збагачення. Якщо помножити усе на бажання народні, згідно соціології — зробити пошвидше мир та підвищити соціальні стандарти — у команди Зеленського є шанси деякий час нічого не робити і видавати себе за крутих перців. Тим паче команда "Слуг народу" знає із чим грати, щоб бути на виду. Тут же ігри з позбавленням депутатської недоторканості, які є нічим іншим як фейком. Тут же обіцянка скоротити кількість депутатів до трьохсот. Зменшення кількості народних обранців не стане якісною зміною для держави, проте є напрочуд дієвим, з електорального погляду, інструментом задоволення цього запиту — тим більше рейтинги у Зеленського починають сипатися через зарплати урядовців та скандали з прослушками. 

Палець в небо, популізм без гальм і хайпові речі на догоду домовленостям Єрмака з Козаком — оце головний підсумок 9 місяців президентства Зеленського.

Що буде далі — дивимось і слідкуємо. Бо на відміну від попередніх двох революцій у нас нема дієвої опозиції та третіх сил — вони або в схроні, або не дозріли.