Оман-скандал, маленька брехня та великі наслідки

З ким зустрічався Зеленський в Омані? З Патрушевим? З Сурковим? З майже покійним султаном Омана? З керівництвом цієї держави? Чи він там відпочивав?

Останні скандали, пов’язані з розслідуванням Радіо Свобода можуть поставити під питання взагалі існування стабільності в українській владі. І це не випадково, тому що маленька брехня завжди породжує великі наслідки, маленьке лукавство завжди породжує трагічну історію.

Згадаємо ситуацію з Леонідом Кучмою, який довго намагався давати під килимом різноманітні незаконні вказівки своєму оточенню. Завершилося все це трагічною смертю журналіста Гонгадзе і тим, що розслідування цієї справи досі не доведене до кінця.

Вплив справи Гонгадзе на українську політику величезний. Цією справою скористалися, в тому числі і російські політики, для того, щоб Україна ніколи не стала ближчою до НАТО, хоча в той час, в часи Кучми, така можливість була. Та й бажання таке в самого Кучми було, але можливості вже не було. Західний світ не спілкується з тими політиками, які не вміють вести себе вірно, політично, далекоглядно, обережно і, найголовніше, чесно.

Очевидно, політикам у всьому світі потрібно вести переговори, в тому числі і приховані. Але немає нічого прихованого. Навіть розмова Президента Трампа з Президентом Зеленським стала підставою для розслідування і початку процедури імпічменту. І хоча ця процедура не дійшла до кінця, все одно американське суспільство дізналося про дуже багато сторінок цієї довгої американо-української епопеї, де внутрішня політика замішана на зовнішній, а порушення різних американських політиків стало причиною пониження їхнього рейтингу.

У чому проблема Зеленського? Зеленський чомусь абсолютно переконано вважає, що українців, український народ можна обманювати. Навіщо він полетів в Оман? Це головне питання. Чому він хотів це приховати? Чому перші фотографії Зеленського з Оману з’явилися саме на проросійському сайті? І інакше, як з рук російських структур, наближених до російської розвідки, вони туди потрапити не могли.

Чи означає це, що Зеленського туди навмисно хтось заманив для того, щоб тримати на гачку, можливо, записати, сфотографувати, компрометувати далі? Або для того, щоб позбавити його влади і привести до влади абсолютно проросійські сили? Або для того, щоб цю його проросійськість підсилити і зробити його ще більшим союзником агресора, підштовхнути до переговорів з агресором? Ми найближчим часом, мабуть, не дізнаємося про те, що відбувалося в Омані насправді. Або навпаки дізнаємося, якщо Зеленський подасть в суд на Радіо Свобода. Радіо Свобода після цього суду оприлюднить фотографії або аудіозаписи, або якісь наступні кроки, які продовжать цей Оман-скандал.

А Оман-скандал почався з таємниці, почався з того, що Зеленський хотів приховати цю свою поїздку. Як тільки такі люди, як Зеленський, як Кучма, хочуть щось приховати, відразу спецслужби різних країн намагаються користатися тим, що відбувається. І це, на жаль, ситуація, якої не можна позбавитися, якої не можна було оминути з декількох причин.

По-перше, через наївну віру Зеленського в те, що в Путіна в очах можна побачити якусь іскру добра, в те, що з Путіним можна домовитися, в те, що якщо йти Путіну на поступки, то це приведе до того, що тебе почують. Насправді тебе не почують. Тебе сприйматимуть, як слабого. Якщо сприйматимуть, як слабого, атакуватимуть ще сильніше. Підставлятимуть. Шантажуватимуть. Скидатимуть, для того, щоб потім привести ще більш проросійські сили до влади в Українській державі.

Чи може це статися? Ризик такий дійсно існує. Але ми завжди віримо – хто в чорного лебедя, хто в Бога, хто в провидіння. І завжди відбувається так, що Україна залишається сильною й незалежною державою і перемагає, хоча шлях цей до перемоги, очевидно, є, і буде, тернистим.

А Зеленському, якщо він не змінить манери своєї поведінки й далі дуритиме український народ, і сподіватиметься через маніпуляції втримати свою владу, нічого хорошого в цій Українській державі не світить.