Займався науковими дослідженнями з економетрики в Сорбонні (Франція), в Інституті перспективних досліджень у Відні (Австрія) і в Центрі економічних досліджень при Карловому університеті в Празі (Чехія).
В ефірі програми "Еспресо: капітал" на телеканалі Еспресо Іван Компан пояснив, що таке амністія капіталів, чи варто зберігати заощадження у гривні і чого очікувати після завершення коронакризи. Ведучий програми - економічний оглядач Андрій Яніцький.
Пане Іване, доброго дня! Президент готує наказ про амністію капіталів. Ми не знаємо, що це таке. Розкажіть, будь ласка.
Так, я теж про це чув. Ну взагалі, амністія капіталів — це те, через що пройшло багато країн, у тому числі наші колишні сусіди по Радянському Союзу, та ж Росія і Казахстан.
Якщо просто пояснити, ситуація в тому, що у українських громадян є досить багато активів, які були колись зароблені, створені за майже 30 років незалежності. Ніхто не знає джерел походження цих активів, багато грошей лежить в скриньках, багато грошей знаходиться за кордоном. Це не тільки гроші, є й цінні папери, якісь нерухомі активи, машини.
Амністія капіталу націлена на те, щоб — пробачте мені таке жаргонне слово — але всі ці капітали й активи можна буде фактично "відмити", заплативши певний податок. Їх можна буде легалізувати і ними можна буде користуватися.
А який у цьому сенс? Чому люди мають платити якісь податки, якщо у них вже є ці гроші, капітали, вони ними і так зараз користуються? Чому вони раптом мають повірити владі і показати свої заощадження?
Отут я би розділив на дві частини, бо є певні капітали, які були чесно зароблені, з яких вже були сплачені податки, — з цих нічого платити не треба, ви вже все сплатили і можете вільно користуватися цими грошима, відправляти їх за кордон, інвестувати в міжнародні ринки капіталу, робити що завгодно.
Але є багато капіталів, джерела походження яких люди не можуть пояснити. І зараз, у світі, який змінюється, і змінюється фінансова система, цими грошима буде досить важко скористатися в майбутньому.
Навіть зараз ви не можете взяти пачку грошей, прийти у європейський банк і сказати: "Візьміть у мене ці гроші, покладіть їх на депозит", — у вас їх ніхто не візьме.
В Україні, здається, з цим поки що простіше.
В Україні ще беруть, але все одно, світ змінюється, і рано чи пізно, це торкнеться і України. Ми живемо в епоху глобалізації, я думаю, люди зі статками, у яких є сотні тисяч або мільйони, їх життєвий простір не обмежується лише Україною, і вони б хотіли вільно користуватися своїми грошима і за кордоном.
Зрозуміло, пане Іване. Це проблеми багатих, ми їм співчуваємо, звісно. Але, я думаю, що для більшості українців ця тема не дуже актуальна.
А ось що актуально — так це курс гривні, який знов почав падати. І ми всі, фактично, біднішаємо. Нам один експерт в ефірі казав, що економічних причин для такого падіння немає — лише психологічні.
Як ви вважаєте, чому курс падає? Що з ним буде відбуватися? Чи треба бігти купувати долари? Які будуть ваші поради?
Курс гривні — це у нас завжди барометр стану української економіки. Я б теж тут розділив на дві частини: довгострокові та короткострокові перспективи.
Якщо ми подивимось на довгострокові перспективи, то врешті-решт курс — це є відображення того, що відбувається в економіці. І от якщо я згадаю, наприклад, Прагу, де я починав свою академічну кар’єру на початку 1990-х, курс чеської крони до долара був десь 30-31. Пройшло 30 років, і цей курс змінився. Минулого літа я був у Празі, і було щось 24 чи 23 крони.
В Україні гривня знецінилась в десятки разів — і це є відображення економіки. Тому поки українська економіка не буде змінюватись, про стабільну гривню важко буде говорити.
А в короткостроковій перспективі що робити? Вдовгу я розумію, що економіка має реформуватися… А в короткостроковій: що мені робити, якщо в мене є зайві-не зайві 10 тис. грн — купувати долар, чи ні?
Та ні, я думаю, що у таких от… Ну, якщо для зберігання, якщо люди хочуть зберігати це на роки, то я думаю, що краще зберігати все ж таки в доларах чи євро, чи інших активах. Гривня не є інструментом накопичення, зберігання та інвестування… На жаль.
Але те, що казав колега про психологічні фактори... Фундаментальні фактори — так, там ситуація в Україні не така погана і завдяки зусиллям Національного банку, і в цілому, скажімо, влади, певна макроекономічна стабільність була досягнута. Але психологічні фактори — вони дуже важливі. Бо вони рухають ринками дуже сильно: страх і жадібність — такі фактори, які можуть відправити ринок, як ракету, вгору, і пустити його в безодню. Те, що ми бачимо навіть на сьогоднішніх розвинутих ринках капіталу, у Сполучених Штатах, — ми бачимо, що ринок дуже сильно відірвався від фундаментальних показників. Тому психологічні фактори надзвичайно важливі, страх і жадібність ніхто не відміняв.
Але у нас такого ринку немає, тому коли ми говоримо про страх і жадібність — я б казав про страх і жадібність української влади.
Ми поговоримо на іншу тему. Але перед тим — ми опитали на вулицях людей, чи отримували вони допомогу від держави під час карантину. Більшість не отримували жодної допомоги, — здається, був лише один приклад, де щось таке згадали. Прокоментуйте, будь ласка.
Мені дуже сподобалась відповідь "я тільки на себе розраховував". Я думаю, що це найкраща стратегія для українських громадян, розраховувати на себе. Більшість з нас не розраховує на допомогу від держави, і, на жаль, у держави нема того запасу міцності, щоб зробити якусь масову допомогу українцям, як це робиться у Сполучених Штатах, у Європейському Союзі.
Там друкуються долари трильйонами, там є заходи і монетарної політики, і фіскальної, націлені на те, щоб підтримувати людей, підтримати економіку.
Але це Сполучені Штати, які друкують долари. Ми цього собі дозволити, на жаль, не можемо.
Ви консультуєте бізнес, я так розумію, і в Україні також. Чи ваші клієнти отримали якусь підтримку від держави? Я чув про якісь податкові пільги, про якісь відтермінування, дешеві кредити. Щось таке працює взагалі, чи ні?
Справді, певні пільги були: компанії могли певний час, здається, до кінця року, не платити відсотки на запозичення. Певні пільги є. Я не вірю в дешеві кредити. Я не вірю у все те, що є не ринковим. Але я думаю, що найбільше, що держава могла б зробити для українського бізнесу — це змінити середовище, у якому цей бізнес працює. І щоб бізнес розраховував не на якусь одноразову допомогу і щось таке, що держава трошки зробить, а потім реклама йде фантастична цього заходу, а щоб змінилися самі умови існування бізнесу в Україні. Щоб бізнесу стало комфортно. Щоб бізнесу стало цікаво в довгостроковій перспективі інвестувати гроші, і щоб ми бачили не тільки українські гроші, які люди від безвиході сюди вкладають — їм треба жити, треба щось робити, — а щоб ми бачили і великий іноземний капітал. Щоб він сюди приходив з технологіями, з робочими місцями, щоб ніс нам новий світ, фактично.
Мабуть, пане Іване, останнє питання — про те, що буде після карантину з нашою економікою. Я читав в одному з видань вашу колонку на цю тему. Могли б ви тезово озвучити, на що нам очікувати?
Ну, ви знаєте, насправді, якщо дивитись на показники української економіки, то вони вже не такі погані, і там не те, що треба вже посипати голову попелом. Але все ж таки ми залишаємось маленькою сировинною економікою, яка зараз не може зробити якогось ривка. Ці всі історії про землю — це все чудово, але я не знаю жодної аграрної країни, яка стала б процвітаючою економікою.
Тому криза рано чи пізно закінчиться, коронавірус рано чи пізно закінчиться, це не вічно. Але у нас є набагато більша проблема, це корупція, це відсутність правових механізмів в державі. Якщо ми колись це змінимо, тоді ми створимо передумови для того, щоб українська економіка зростала. Якщо ми цього не зробимо, то у нас буде вічна криза. Коронавірус буде змінюватись ще чимось, а потім ще чимось, пояснення ми завжди знайдемо. Нам необхідно робити фундаментальні стратегічні зміни в державі, якщо ми хочемо жити краще.