Поява відеозвернення президента за 12 днів до голосування, стопроцентне відтворення в ньому передвиборчої риторики, неготовність одразу назвати питання, які виносяться на обговорення, вказують на те, що проект є спонтанним, взагалі не продуманим, а професійних політиків і експертів “підпустили” до нього вже постфактум і тільки в якості спіндоктора.
Сам перелік питань повністю підтверджує цей здогад. Жодної об’єднуючої ідеї в цьому нагромадженні тем не існує, і це точно не ті питання, які обговорюють громадяни “на кухні, в транспорті” і десь там ще.
Ці питання взяті зі стелі, тобто з того горизонту суспільної свідомості, який в даний конкретний момент виявився доступним конкретним людям, яким доручили робити відповідний список. Відомо, що всі свої ініціативи і меседжі діюча влада звіряє з соціологічним барометром. Але в даному випадку спрацювали додаткові фільтри, щоб у політичний дискурс не потрапили потенційно небезпечні чи ризиковані для влади теми. Тому питання виявилися нібито й резонансними, але насправді порожніми, в яких немає суспільного інтересу чи реальної проблеми.
Але якщо вже питання поставлені, то на них треба відповідати. Отже, попри формальний і маніпулятивний характер опитування, спробуємо дати посутню відповідь на кожне з них. З надією, що Офісу президента справді цікаво почути нашу думку. Себто, мою.
Перше питання: чи потрібно запровадити довічне ув’язнення за корупцію в особливо великих масштабах?
Для вирішення проблеми корупції це питання не має абсолютно ніякого значення. Тому що проблема ця полягає не в тому, що в нашій країні надто м’яке покарання за корупцію. А в тому, що це покарання не є невідворотним. Скільки корупціонерів “в особливо великих масштабах” отримали хоч якесь покарання вже в часи президенства Володимира Зеленського?
Проблема корупції вирішується зовсім іншими механізмами та інструментами. Для цього потрібно а) розірвати зв’язок влади з олігархічним бізнесом, б) знищити її кругову поруку з судовою та правоохоронною системою, в) ліквідувати шпарини в нормативній базі, що дозволяють корупціонерам уникати відповідальності, а також г) знайти людей, готових навести лад в країні і дати їм необхідні повноваження.
А якщо все залишається так, як є, то запровадження норми про довічне ув’язнення для корупціонерів тільки зміцнить мотивацію кругової поруки в середовищі чиновників-суддів-бізнесменів-криміналу.
Друге питання: чи підтримую я створення вільної економічної зони на Донбасі?
Взагалі незрозуміло, чому це абсолютно технічне, управлінське питання виноситься на всенародне голосування. Можна було б сказати, що Конституція забороняє проводити референдум з питань податків, але ж нам скажуть, що це не референдум. Загалом, схоже, що це єдине питання, яке має практичний зміст для організаторів опитування. Про те, що з економічними питанням щодо Донбасу треба щось вирішувати, ми почули ще з вуст попереднього президента в оприлюдненому записі його розмови з Путіним.
Охоче вірю, що ця тема цікава й для багатьох людей у нинішній владі. Під вільною економічною зоною, вочевидь, влада розуміє звільнення від податків господарської діяльності, а це в наших умовах стане золотим дном не лише для тих, хто вже наживається на контрабанді, але й для вітчизняних посередників, які будуть супроводжувати “прихід інвесторів” для “відновлення Донбасу”. Тут і міжнародна допомога, і серйозні західні та ще серйозніші східні компанії. Словом, відкривається Клондайк для причетних не менш масштабний, ніж майбутній розпродаж земель сільськогосподарського призначення.
До речі, двадцять років тому вільні економічні зони вже створювалися з метою пріоритетного розвитку певних територій. За підрахунками економістів, на 2003 рік вони покривали близько десятої частини України. Але очікуваного інвестиційного буму це не принесло, а принесло додаткові можливості ухиляння від сплати податків і додаткові політичні ризики. “Русская весна” на Донбасі, не в останню чергу, готувалася і тими “взаємовигідними” відносинами, які склалися між бізнесменами, залученими до ВЕЗ “Донецьк” та ВЕЗ “Азов”, з їхніми партнерами з сусідньої Ростовської області РФ.
Третє питання: чи потрібно скоротити кількість депутатів Верховної Ради до 300?
Це питання є другим за популістичною значущістю після питання про зняття депутатської недоторканості, яким вимірює свою політичну ефективність партія “Слуга народу” в діючому парламенті. Якщо у 2000 році адміністрація президента Кучми ставила це питання на всеукраїнський референдум, то в цьому була, принаймні, політична логіка. Влада хотіла отримати парламент більш керований і лояльний до президента. Але навіть тоді цей задум реалізувати не вдалося. Навіщо це питання сьогодні виносити на голосування, взагалі незрозуміло. Якщо вже так хочеться заслужити оплески електорату (скоротили “дармоїдів”), то можна взяти результати референдуму 2000-го року і реалізувати їх в правовій площині. А не починати знову цей шлях з таких далеких підступів, як “опитування громадської організації за підтримки меценатів”.
А якщо серйозно, то при наявній кількості депутатів існує хоча б невеликий шанс на те, що в парламент випадково можуть потрапити чесні й непідконтрольні тіньовим центрам впливу люди. За нинішніх умов, чим вужчим буде горлечко цієї пляшки, тим більш прогнозованим і далеким від суспільних інтересів буде її вміст.
Четверте питання: чи підтримую я легалізацію медичного канабісу для зменшення болю у важких хворих?
Дуже дивне запитання. Наскільки я знаю, в медичних цілях, з дозволу лікарів, застосовують набагато сильніші наркотичні речовини. Може треба ще запитати, чи підтримую я застосування наркозу при операціях. Не знаю, по яких вулицях і кухнях ходять ініціатори цього опитування, але у них дуже специфічне уявлення про проблеми, які турбують більшість українців.
Насправді, жодної необхідності вирішувати це питання через механізм всенародного голосування не існує. Достатньо обговорити його на експертному рівні і вирішити в бюрократичному порядку. Але політичний “приход”, мабуть, не той.
Якщо ж Зеленський просто не хоче іміджевих ризиків (йому ще не вистачало стати першим українським президентом, який легалізує наркотики), то апеляція до vox populi в цьому випадку не зменшує цей ризик, а навпаки привертає до питання зайву увагу. І однозначно прив’язує його до політичного образу Зе-команди.
Нарешті, п’яте питання: чи потрібно Україні на міжнародному рівні підняти питання про використання гарантій безпеки, визначених Будапештським меморандумом?
Я не дуже впевнений, що верховний головнокомандувач справді потребує моєї відповіді на це запитання, але – так, потрібно. Було. Що й було зроблено. Але це “підняте” питання “зависло в повітрі” ще з 2014 року. І відповідь наших партнерів на нього відома: Росія вважає, що вона не нападала на Україну. А США і Великобританія вважають, що вони не були зобов’язані її захищати.
Будапештський меморандум передбачав у разі виникнення загрози територіальній цілісності і суверенітету України негайне проведення “консультацій” з країнами-гарантами. Тому президенту Зеленському не потрібно жодних референдумів для того, щоб такі консультації розпочати. Хоч завтра. Боже поможи.
Але консультацій не буде. І взагалі нічого не буде, крім невеликого збурення українського політичного болота та мізерного електорального ефекту в плані явки електорату “Слуг народу”” 25 жовтня на виборчі дільниці.
Якби організатори хотіли щось реально зробити і їм для цього потрібна була б підтримка громадської думки, нехай і висловлена в такий дивний спосіб, то ми побачили б зовсім інші формулювання.
Наприклад, замість дозволу використання канабісу в медичних цілях - декриміналізацію його зберігання і споживання. Або замість дозволу апелювати до підписантів Будапештського меморандуму - відмову від виконання певних статей Мінських домовленостей.
З такими підходами можна було б сперечатися, але їх, принаймні, є сенс обговорювати. На відміну від симулякрів.