Вибори-2020 відзначились вкрай низькою явкою та двома епідеміями одразу: коронавірусу та розчарування. До місцевих рад залізли ОПЗЖ і подекуди любителі Толі Шарія. У Харкові мером узагалі вибрали коматозну людину із берлінської реанімації. Сенсацією став і Київ, де пенсіонери із обкомівських будинків старого Печерська та Шевченківського району виштовхнули у другий тур вусатого господарника Олександра Попова. Людину, яку цілком влаштовували розстріли на Майдані під “Йолкою”.
Але давайте поглянемо ширше на підсумки. Без брому, валеріанки і істерики про безповоротний реванш та плачі, що всі поїдуть на заробітки до Польщі. Є речі більш серйозні, які визначатимуть наступний виборчий цикл.
Перше. “Слуги народу” фактично припиняють своє існування як політичний проект. Взяти бодай третє місце у ряді регіонів для минулорічних двократних чемпіонів стало великою проблемою. Так і хочеться згадати пихату заяву лідера політичної партії Олександра Корнієнка: “Нам не треба ніяких політтехнологів. Ми самі знаємо, як робити партії”. По суті політична сила, яка зробила усіх — втопила в котловані некомпетентності і корупції саму себе. Можна сказати із 100% впевненістю, що провладну партію на місцях шматуватимуть, як тушу мертвої антилопи. На Заході, Сході, у Києві. Володимиру Олександровичу Зеленському треба краще репетирувати свій сміх, коли десь удруге на ВВС спитають про тотальне падіння рейтингу.
Так само смішно, коли у день поразки прес-служба Офісу президента України видає заяву про те, “коли вони проведуть вибори на окупованих територіях”.
Куди? Куди ви лізете робити на Донбасі вибори? Якщо ви їх із тріском профукали у центрі Києва. Якщо Ірина Верещук пролетіла на парасольці так же гучно, як порожнє відро в глибокий колодязь.
Друге. Дуже чітко видно злам між категорією справжніх радянських людей, які сплять і бачать міцну руку червоного господарника та молодими, які забезпечують себе самі. Пенсіонери із обкомівських будинків голосують за 1000 гривень, тарілку супу, гречку. І за те, що їм щедро вливають кожного вечора із каналів Медведчука, які плодяться зі швидкістю клопів у комірчинах тих самих обкомівських квартир.
Я на власні очі 25 жовтня побачила низку стареньких, які із дисципліною солдат ішли підтримувати незаконне опитування Зеленського. Це такі із легкістю колись підтримували Вітренко і Симоненка, а зараз дають “зелене світло” ОПЗЖ по всій країні. Умовно молоді переживають велике розчарування. І це вони активно викликали поліцію та топили в унітази “5 питань Зеленського”.
Дуже чітко видно, що покоління, яке пройшло дві Революції і воює на Сході дуже втомилось від оцього постійного вибору вічно невдоволених, але вічно краще знаючих людей постарше. Самі жили в СРСР і нам не дають жити. Однак зміну поколінь не зупинити, і покоління, народжене у 80-х, визначатиме долю країни наступні 20 років. Буде важко викорінювати консерватизм наших істинно радянських батьків, але без цього ніяк.
Гроші важливі, але не вони визначають переможця. Фінансові і інформаційні ресурси ОПЗЖ, “Нашого краю” і “За майбутнє” — здавалось, не давали жодних можливостей для маневрів виборця в кабінці. Однак сила цих партій не так в міцних господарниках, а у тому, що їх надійно оберігає СБУ, МВС і ДБР. Якщо перерізати їм схеми фінансування, у них не буде ресурсів для фінасування рупорів пропаганди та агресивної політичної агітації. А також скупки голосів тих, хто відчуває лише голос власного шлунку. Кілька реальних кримінальних справ із хепі-ендом могли б раз і назавжди вирішити питання руского міра у радах. Тому ще раз підніму питання: Чому СБУ не чіпає прямого російського агента під американськими санкціями Андрія Деркача? Чого МВС і ДБР слова не скажуть про поїздки Віктора Медведчука до Москви і Криму? І головне — Ігоря Коломойського настільки тісно бере у лещата американське ФБР та Єврокомісія за кіпрський паспорт, що власник 1+1 вирішив піти ва-банк і загнати під свій феодальний інтерес. Як кажуть попередні результати — громади чітко розуміють, чим дихають ці міцні господарники із привидами кремлівських веж за плечима.
26 жовтня стане стартом відліку майбутньої президентської кампанії. Я прогнозую політичне майбутнє таким кандидатам і їх політичним силам: Кличко, Притула, Гройсман, Філатов, Садовий.
Спробує свої сили як самостійний політик Дмитро Разумков, який показово поставився до Зе-питальника — тупо проігнорував його.
Саме ці гравці будуть на вершині політичної піраміди наступні п’ять років. Саме серед них затесалось прізвище наступного президента — хто як скористається своїм шансом буде видно наступні пару визначальних років. Але те, що політичні рухи зростатимуть із регіонів, а не із партійних конференцій у нічних клубах Києва — очевидна тенденція.
Так само шанс на продовження політичного життя матимуть ті, хто матиме фракцію в Київській міській раді. Київ лишається чудовим лакмусом загальної температури по країні. Нинішній Київ — це той, який уже награвся у “слуг народу”, але не визначився із майбутнім фаворитом. Бо “УДАР” — це більше про те, хай краще лишається погане, але стабільне, аніж так ризикувати як у 2019 році.
Емоції за тиждень-другий вщухнуть, лишиться саме м’ясо. І щоб бабусі-чекістки та фанатики Шарія не мали шансів на наступну п’ятирічку треба робити висновки уже сьогодні.
Нам треба робити свій популярний інформаційний простір для тих, хто не дивиться телевізор. Проукраїнський порядок денний нікуди не дівся. Нам треба об’єднуватись і тримати нові ради на короткій нозі, не боятися їх шмагати. Забути образи, змиритися, що ковід це надовго і робити нові об’єднання. Політичні, соціальні, культурні. Усе минає, і це мине. Повірте, у 2010-2012 роках було набагато гірше. Бо була наївність і усі політики на 100% заявляли про стратегічне партнерство із Росією.
Ще одна приємна несподіванка виборів бонусом. Опитування Зеленського у кущах зіграло проти нього. Раніше для фальсифікацій хоч юриста Ківалова наймали, нині музичного редактора “95 кварталу”. Все це свідчить, що у нинішньої влади - криза жанру і криза легітимності. Це теж треба брати до уваги тим, хто зростатиме у нові топи української політики.