Отримав ступінь магістра економіки в Центрально-Європейському університеті (Будапешт, Угорщина) та магістра фінансів у Львівському національному університеті імені Івана Франка.
В ефірі програми “Еспресо: капітал” на телеканалі Еспресо Михайло Демків говорив про те, наскільки швидко зростатимуть ціни наступного року, і як це пов’язано із рішенням Нацбанку залишити облікову ставку на рівні 6%. А ще — про функції комерційних банків та причини недовіри до них українців. Ведучий програми — економічний оглядач Андрій Яніцький.
Пане Михайле, вітаю вас! Розкажіть, будь ласка, що значить облікова ставка 6%, яку Національний банк на цьому тижні залишив на тому самому рівні, який був?
Рішення Національного банку зберегти ставку на рівні 6% не стало сюрпризом. Ринок очікував саме такого рішення. З одного боку, інфляція в Україні вже декілька місяців поспіль знаходиться на досить низьких рівнях — трошки вище 2%. Але оце рішення по обліковій ставці, воно не фіксує те, що в нас було за минулий рік, а воно намагається передбачити те, що буде у найближчий рік-півтора, і бути викликом на це.
У нас девальваційні очікування на наступний рік є високими, і президент, і міністр економіки, і той самий пан Гетманцев говорив про те, що вони воліли б бачити вищий курс долара до гривні, а також вище прогнозується інфляція. В результаті цього наступного року Національному банку, скоріше за все, доведеться піднімати облікову ставку.
Тобто як це працює? Якщо ціни зростають дуже швидко, якщо ми очікуємо, що ціни будуть зростати швидко, то Національний банк піднімає облікову ставку, або принаймні не рухає її вниз, так?
На наступний рік очікується значне підвищення мінімальної заробітної плати. Що буде означати, що люди отримують більше грошей для того, щоб витрачати одномоментно, і в результаті на це відреагують ціни — відреагують вверх. Національний банк хоче, щоб протягом 5-10 років у нас інфляція була в районі 5% -/+1 %, а не в якісь роки вистрибувала 20-30%, чи 50%, як було в 2015-му році.
І Національний банк встановлює цю облікову ставку, вона передається за допомогою так званого трансмісійного механізму на всю систему. Тобто банківська система допомагає центральному банку регулювати кількість грошей в економіці, і вартість грошей в економіці?
Так, в теорії. З 1992-го року в Україні існує облікова ставка. Але, скажімо, в 2012-2013 роках вона була в районі 6-7%. Як воно передавалося на рівень ставок за гривневими депозитами — ніяк.
Якщо ви пам’ятаєте, тоді ставки були 22% в окремих українських банках. Зараз ми вже бачимо, 4 роки приблизно, коли цей механізм працює. Тобто так, є якісь затримки, депозити через декілька місяців реагують, але ми бачимо, що вони рухаються слідом за обліковою ставкою.
Тобто функції комерційних банків в економіці — не тільки просто там позичати гроші, або брати депозити, або робити переказ коштів. Банки комерційні також допомагають регулювати ціни в економіці, чи які функції у банків?
Білл Гейтс сказав знамениту фразу що «банки не потрібні, а ось банківська діяльність вона є важливою». Справді, банки виконують свою роль, але в першу чергу це комерційні установи, робота яких сфокусована на зароблянні коштів. Але так побудована фінансова система, в тому що Національний банк може реагувати на рівень ставок. Однак він не може, наприклад, завтра поставити ставку 0, тобто він це міг би зробити, але це не значить, що ви завтра понесете депозити під 0% до українських банків.
Пане Михайле, як ви прокоментуєте, чому деякі люди не користуються кредитами, депозитами?
До 30% людей живуть у населених пунктах, де банків в принципі немає.
Кожен 3-й українець фактично.
Це офіційна статистика, яка включає жителів сіл, де відділень банківських в принципі немає. Тобто ці люди можуть чисто теоретично мати, користуватися банківськими послугами в Польщі, там де вони їздять на заробітки, але ми говоримо про Україну. В принципі, я вважаю, що існують дві України в цьому плані — одна така, яка живе далеко від банків, або як перший пан в нашому сюжеті, який не хоче зв'язуватися з банками, бо, можливо, є якісь негативні спогади. І друга частина України, яка є просунутою, ми бачили це саме в деяких людей, які користуються от, наприклад, платежами NFC, які з'явилися в Україні відносно недавно, і дуже різко Україна стала однією з перших країн світу…
Треба пояснити глядачам. NFC — це безконтактні платежі. Мешканці міст, де є метро з безконтактним проходом, користуються.
І не лише. Своїм телефоном я можу розрахуватися як в Києві, так і в невеликих містах чи в селищах міського типу, де є термінали. 88% терміналів вони приймають оплату телефонами. І просто оці дві України, вони ходять по одних тих самих вулицях, але це є зовсім різні категорії споживачів.
Вам не здається, що частина такої відмови від банків — це результат того банкопаду, який був в 2015-16 роках. Бо довіра до банківської системи в багатьох людей тоді була втрачена. Хтось втратив свої гроші на поточних рахунках, чиїсь компанії втратили гроші, хтось працював у банку і був звільнений. Чи все ж таки це було правильне рішення тоді вивести банки з ринку?
Я не вважаю, що це є результатом саме банкопаду 2014-2015 років. Тому що згадайте 2012-2013 рік: чи довіра українців до банків була на високому рівні? Навряд чи. Всі рейтинги надійності банківських систем про це скажуть.
Скоріше за все, тут банки самі винні — вони бігли за короткостроковими якимись вигодами, і втрачали клієнтів довгостроково. Оці всі договори маленьким шрифтом, там де намагалися обманути їх сьогодні, і це запам'яталися людям. Тому що люди бояться кредитів, тому що мають негативне. Їм простіше піти, наприклад, в ломбарди, де їм все зрозуміло, дорого, але зрозуміло, але немає відчуття, що десь є…
Це ті фінансові компанії, які кажуть 0,001%, але насправді там теж є маленьким шрифтом…
Я навіть не говорю про ті, які кажуть, скільки ви повинні заплатити — це є дорого, але це зрозуміло. На противагу банком, деколи, по яким навіть мені, я все життя займаюся банками, десь можу щось і не помітити.
А зараз щось змінилось у банківській системі у порівнянні з тим, що було, як ви кажете, 2012-2013 років? Тобто, цей банкопад очистив ринок від нестабільних, можливо, структур, структур які використовувалися для виводу коштів з країни, або з непрозорими власниками? Зараз можна сказати, що все добре на банківському ринку, вже досягнуто якогось результату?
Ніколи немає досконалості. Що можна сказати: виведення цих банків, які, в принципі, не збиралися повертати свої депозити. Якщо ви залучаєте по 20-22% — ви просто віддаєте депозити за рахунок нових, і поки музика грає — банк працює. Звичайно, їх треба було рано чи пізно виводити.
У нас це наклалося на війну, на обвал економіки, втрат території, і просто такий шторм неймовірної магнітуди. Набагато краще, якби це проводилось більш спокійно, розтягнуто в часі на багато років, поступово, поступово, таким би ефект негативний не був. Інша річ, що у нас в Україні реформи робляться тоді, коли вже просто все приперає. Все погано — ну, тоді ми починаємо робити реформи. Це є мінус України.
Мабуть, останнє питання, воно стосується вже небанківського сектору, а альтернативи банкам. В багатьох розвинутих країнах люди, які хочуть знайти якусь альтернативу банківській системі, йдуть на фондову біржу й купують акції там, не знаю, Facebook, Tesla, Apple, інших компаній. Чому такої практики немає в Україні?
Справді, коли існували депозити по 20%, в принципі, для чого було вигадувати щось інше? Зараз ставки за депозитами знизилися в гривні до однознакових значень, ставки по іноземних валютах вже не 10%, як колись, а 2-3%. І люди будуть задумуватися над альтернативами. Яка їм буде альтернатива — чи це нерухомість, абсолютно, це скажімо, та малесенька частина фондового ринку, яка в Україні існує — облігації, зокрема облігації державні, якась частина переміститься туди. Також у нас валютна лібералізація пройшла, яка дозволяє українцям легально виводити, в позитивному значенні цього слова, кошти за кордон і купувати акції тих самих іноземних компаній Apple, Tesla і так далі.
Тобто, у нас буде так, як в західних країнах, але з часом?
Я не думаю, що реалістично говорити, що відбудеться саме фондовий ринок в Україні, який буде мати локальних інвесторів, таких інституційних. Хіба що у нас буде дуже активна й успішна пенсійна реформа. Але я вболіваю за те, щоб в українців було багато альтернатив: хочеш в Україні інвестувати, хочеш — за кордоном. Якщо це зароблені чесно гроші, то людина має мати право свободу розпоряджатися ними, як бажає.