Сьогодні українці вітатимуть один одного зі святом рідної мови, і це виглядатиме щиро, патетично і трохи банально. Буде калина, верба, сердечка в кольорах національного прапора. І будуть скептики, які ні в що не вірять, будуть ті, кому байдуже, і ті, хто розуміє весь мовний процес зсередини. А ще буде мова - стражденна, змучена за віки, багато разів розтоптана і ще більше разів піднесена. І буде вона сьогодні у національному віночку, у стрічках також кольорів прапора, і буде слухати-читати їй присвячені оди.
Щоб затра бути забутою. Чи не забутою? Хто нарешті поставить крапку у цій довгій історії мови, тобто оболонки, серцевини духовності народу, який живе під сонцем і небом, як й інші народи земної кулі?
Хочеться не так свята, як нарешті мовної стабільності. Щоб перестати сперечатися, скільки мов має бути у нашому вжитку, яка мова в пріоритеті, чи має бути єдина державна.
Цікаво, чи десь ще таке питання поставало? Його безглуздість вчувається вже у самому формулюванні - чи має бути в державі державна мова?
Але свято має бути, отож почнімо з хорошого. Не знаю, чи Закон про вживання державної мови посприяв, чи ми все-таки стали глибше розуміти свою сутність, але, наприклад, студентсво демонструє набагато більше бажання спілкуватися українською, ніж це було в час моїх студентських років.
У крамницях, громадському транспорті і де ще доводиться бувати в цей карантинний час, також значно більше чується українська. Причому часто чиста мова, без суржику, відчувається, що люди говорять щиро та з задоволенням.
"Не все так і погано, - долучається до моїх святкових ранкових роздумів Тетяна Крестянова з Київщини. - Я тішуся, що гуляючи з онучком в сквері, часто чую хорошу українську мову від молодих мам, які звертаються до своїх діток!Так що я вірю в нашу націю ! А може, я оптимістка".
Ми всі маємо бути оптимістами. І нарешті на цій оптимістичній ноті перемогти той страх, що нас засміють і заплюють за "сільську мову". Скільки можна це словосполучення культивувати? Хтось культивує, а ми власним же страхом і підживлюємо...
Простір мовної свободи
Однак давайте вдамося до мови цифр, а точніше - до аналітичного огляду "Становище української мови", який оприлюднюється рухом "Простір свободи" щорічно, починаючи з 2011 року.
"Громадський моніторинг зафіксував подальше зростання частки російської мови в телеефірі, а української на ТБ значно менше за передбачені законом 75%. Традиційно російською видаються більшість газет і журналів. На радіо ж, навпаки, цілком панує українська. Відчутно зросла частка української мови в освіті і сфері послуг, однак у найбільших містах України у публічній сфері домінує російська", - йдеться у дослідженні "Простору свободи".
"Як свідчать дані дослідження, більшість людей у всіх регіонах України підтримує ключові положення закону про державну мову і виступає за його подальшу імплементацію. Однак на практиці закон масово порушується.
Огляд, презентований 6 листопада у Києві, базується на даних державної статистики, соціології та моніторингових досліджень.
73% українців вважають українську мову рідною. Спілкуються вдома переважно українською 53%, російською - 29% громадян України. 66% українців вважають, що держава має сприяти подальшому втіленню закону про мову в усіх сферах, не поділяють цієї думки 20%. Підтримка закону про мову переважає в усіх регіонах України - від 88% на Заході до 53% на Півдні.
2/3 українців вважають, що частка української мови на телебаченні має становити не менше 75%. Саме така квота встановлена законом, однак на практиці другий рік поспіль відбувається зростання присутності російської мови в українському телепросторі.
На радіо натомість цілковито домінує українська. Навіть на регіональних радіостанціях 54% всіх пісень і понад 90% ведення передач – україномовні.
Частка школярів, що здобувають освіту з українською мовою, за рік зросла з 92 до 96%, а частка першокласників – з 96 до 97,5%. У 8 областях українською навчаються 100% першокласників, а в багатьох областях (включно з Донецькою) цей показник перевищує 99%.
Разом з тим реальна мовна ситуація в закладах освіти часто не відповідає офіційній статистиці. Значна частина освітнього процесу, особливо в закладах позашкільної освіти всупереч закону здійснюється російською мовою", - ідеться в дослідженні, оприлюдненому на сайті "Простору свободи".
Без мови ми - ніхто
Щороку в День української мови і писемності ми пишемо Диктант національної єдності. Це потужний проєкт, який справді об'єднує українців - наразі навіть віддалено чи онлайн. Справді відчувається спільний дух, спільне прагнення і спільне свято.
Аліна Акуленко, кандидат філологічних наук, ідейний і практичний натхненник кількох років поспіль такого диктанту, в питанні мови безкомпромісна і рішуча.
"Боронити українську мову. Що може звучати ще більш абсурдно, ніж ця фраза? Особливо в незалежній і суверенній державі. Заборонити українську мову. Ось, що звучить ще більш абсурдно. Особливо в незалежній і суверенній державі", - каже Аліна Акуленко.
Аліна Акуленко
"Як можна заборонити українську в Україні в ХХІ столітті? Та легко. Навіть Емський указ 2.0. не знадобиться.
Головне, не робити це в лоб, а діяти тихою сапою. Принизити. Применшити. Здругоряднити. Зрештою, висміяти й виставити неповноцінною.
А навіщо? Щоб перемогти.
Прибрати мову з дороги, щоб змогти прибрати до рук її територію. Бо держава без мови - вже не держава, а територія.
Якби мова не мала значення, навіщо було б її стільки разів забороняти?" - продовжує філологиня.
Читайте також: 4 століття репресій. Як українську мову намагались вбити 134 рази
7 аргументів значення мови від Аліни Акуленко
Українська мова має значення. Бо:
Про тих, завдяки кому ми святкуємо 9 листопада День української писемності й мови
А спеціально до свята мови Аліна Акуленко провела велику роботу з дослідження внесків патріотів-мовознавців в утвердження мови. Ось її висновки, які будуть цікаві кожному, кому питання мови, як мінімум, - небайдуже:
"Для того, щоб ми у ХХІ столітті могли писати про українську писемність, чимало людей в попередні століття доклало сил, здоров’я і подеколи грошей до того, щоб ми могли навчитися писати українською взагалі.
Згадаймо тих, хто так або інакше долучився до зародження, розвитку й становлення української писемності і мови. Не всі з них були філологами у класичному значенні цього слова, і багато хто з них не був науковцем. Але вони робили, що могли. Тому 9 листопада - їхнє свято.
1. Один із перших відомих літературних редакторів і коректорів. Редагував лаврські видання.
Для роботи потребував словників і граматик, а їх - не було. Тож вирішив не нарікати на темряву, а запалити свічку: 1596 року у тогочасному Вільнюсі вийшов його "Лескис" - перший друкований словник для шкільного навчання!
Зизаній Тустановський (насправді звався Кукіль), жив у 16 столітті.
2. Улан і лексикограф в одній особі. По закінченні Ніжинської гімназії вищих наук служив у Бєлгородському уланівському полку. А тоді вийшов у відставку й уклав у 1855 році "Словар малоруського нарєчія".
Уклав, щоправда, лише до літери "З". Утім, було в ньому аж 6000 слів (для порівняння, у "Енеїді" приблизно 7000 слів).
Олександр Афанасьєв-Чужбинський (1817—1875).
3. Кадет і лінгвіст за сумісництвом. Випускник Шляхетного сухопутного кадетського корпусу у Петербурзі. Капітан у відставці. На дозвіллі писав наукові розвідки про українську мову, а 1843 року уклав "Граматику південно-руської мови". Рукопис, щоправда, загубився, але то таке.
Павло Білецький-Носенко (1774—1856).
4. Автор ПЕРШОЇ в українському мовознавстві друкованої граматики живої української мови — «Граматика малоросійського нарєчія» (1818). Сіль у тому, що мова, яка має повноцінну друковану граматику, більше не може вважатися місцевим діалектом або говіркою, хто б про це що не казав. Тому після друку його "Граматики" мовний світ перестав бути таким, як був раніше.
Олексій Павловський (1773— ? 1882).
5. Уславився як основоположник Казанської лінгвістичної школи і редактор "Тлумачного словника" Даля, але нам цікавий іншим. Стверджував, що у україснська мова - окрема східнослов'янська мова ( і це в часи, коли усі називали її "нарєчієм"!), а також послідовно відстоював право українського нарду на розвиток української мови.
Іван Будуен де Куртене (1845—1929).
6. Вивчав діалекти і намагався розробити правопис. "Чи можливе тепер у нас уодностайненє літературної мови й правопису?" міркував у статті 1911 року. Століття минуло, а відповіді на це запитання ми й досі не маємо.
Володимир Гнатюк (1871—1926).
7. Про нього знають, як про народного вчителя, автора шкільних підручників і упорядника «Словаря української мови». Унікальність «Словаря» в тому, що він не застарів і досі (особливо, якщо ви любите фразеологізми). А ось, щоб укласти цей словник, розробив найдосконалішу на початок ХХ століття систему правопису - "грінчевичівку", один з найпопулярніших і найуживаніших тогочасних правописів.
Борис Грінченко (1863—1910).
8. Автор першого українського словника іншомовних слів «Словарик. Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів». Словарик побачив світ у 1900 році. Але й через 120 років його назва актуальна, як ніколи.
Василь Доманицький (1877—1910).
9. Викладав українську на класичні мови в гімназіях Перемишля й Станіслава. У серця філологів, зокрема перекладачів, вписав своє ім’я як автор першого двомовного перекладного словника. Це був двотомний "Малорусько-німецький словар" (1886).
Використаний у словнику правопис, "желехівка", тривалий час використовуся у західноукраїнських школах як обов’язковий.
Євген Желехівський (1844-1885)
10. Бог, апостол, зірка, корифей українського мовознавства як такого. Досліджував історію української мови, літературу й фольклор. Перелік його праць - безкінечно довгий. Саме він першим звернув увагу на те, що Котляревський своєю "Енеїдою" "перезавантажив" староукраїнську мову, і зрозумів, що почалося формування української нації.
Павло Житецький (1836-1911).
11. Чим він лише не займався. Спочатку вчителював у Ніжинський, а згодом Немирівській гімназії. З 1855 служив чиновником у Петербурзі. Дружив з Тарасом Шевченком.
Але більше відомий упорядкованою 1864 року збіркою "Українські приказки, прислів’я і таке інше". У ній - 14183 приказки і прислів’я, і 505 загадок на додачу. Оскільки збірку перевидали 1986 року у США, а 1993 - у Києві, багато хто переконаний, що він - наш сучасник.
М.Номис (він же Матвій Симонов), 1823-1900.
12. Одним реченням і не скажеш про нього. Хоча…
Перший психолінгвіст!
Або ж основоположник психологічного напрямку у слов’янському мовознавстві. Вважав, що мову треба вивчати у тісному зв’язку з історією народу.
Писав про те, як у мові відбивається еволюція людської думки. І про те, що мова творить націю. Не терпів поняття "денаціоналізація".
І доводив, що всі мови мають невичерпні можливості для розвитку.
Олександр Потебня (1835-1891).
З Днем української писемності і мови усіх, хто цінує і святкує!
Знання мови змінює кожного з нас.
І кожен з нас змінює мову", - підсумовує Аліна Акуленко.
Українська мова в соцмережах
Українською мовою у соцмережах користуються критично мало: менше, ніж удома чи на роботі, - повідомляє Центр контент-аналізу.
"Українські сегменти російських соцмереж - найбільш русифіковані, але і на YOUTUBE так само критично мало українського контенту. FACEBOOK залишається найбільш українізованою мережею, якщо не рахувати TIKTOK, дані щодо якого найменш точні через малу кількість постів", - говориться в дослідженні Центру контент-аналізу.
Фото з сайту Центр контент-аналізу
Вбачаю свою місію в тому, щоб утверджувати рідну мову
Лілія Цвіт, власниця ютуб-каналу, український кулінарний блогер, у питанні просування українського контенту в інтернеті має власну позицію: позицію українки. "Ой... на мою думку, мікроскопічними кроками, але все ж таки вперед! На жаль, є момент розколу "ваших" і "наших". Тобто, є певна кількість населення, яка впевнено розвивається і розвиває українську. Які вбачають тут переспективи, патріотизм, логіку і твердо стоять на своєму. А є ті, хто ніколи цього не робитиме, тільки під примусом може...І таких дуже багато. Загалом, ситуація поки що не дуже втішна, так я відчуваю у своїй сфері".
"Найбільше в моїй сфері мене обурюють фрази про те, що краще б писали російською, а не суржиком, діалектом, чи неграмотною. Я, навпаки, думаю, що краще хай уже людина пише, як вміє, але українською!, - продовжує Лілія Цвіт, ведуча великої українськомовної спільноті в мережі. - Вчитися і покращувати свої знання мови треба обов'язково! І спілкування - це якраз той процес. Тому, краще спілкуватися не ідеальною українською, ніж російською...тТеж не факт, що ідеально.
Так, бо це мені близько, це я і я розмовляю українською. Не можу і не хочу підлаштовуватися. Вбачаю десь свою місію в тому, щоб просувати і розповсюджувати свою рідну мову. Показувати, які ми , українки, є насправді. Достойні, працьовиті, цікаві і талановиті. Це я маю на увазі не тільки себе, а тисячі тих жінок, які є в моїй спільноті і шедеврами яких я щиро захоплююся".
Українське слово - цеглинка в фундамент держави
Галина Голубович, голова БФ Івана Омелянюка "Майбутня Волинь-Україна", волонтерка: "Головне: щомиті стояти в обороні рідної мови, пам"ятати, що кожне слово українською - це цеглинка у фундаменті держави.Берегти свою мову, як скарб, дбаючи про її чистоту, бо мова - це душа народу. Сумно згадувати, але коли в 70-ті роки у фойє кінотеатру Довженка у Києві поруч почула поруч розмову добірною українською мовою, то подумалось, що то хтось з діаспори розмовляє. Настільки суспільство було русифіковане.Зараз вважаю ситуація значно краща , але свою мову потрібно утверджувати принципово, дотримуватись її чистоти, скрізь і послідовно". Шануймо свою мову! Абетка,що починається з Ангела,а закінчується Янголом - найкраща і благословенна!", - підсумовує Галина Голубович.
Чи закостеніла підміна понять?
Валентина Самченко, заступник головного редактора газети "Україна молода": "Учора одна мешканка Дніпра дуже дивувалися, побачивши фото, чому я в Римі з дітьми ходила у вишиванках; за її сприйняттям, в сільському одязі - "россияне в косоворотках там не ходят" (це цитата).
І з отим "сільська", а не українська вишиванка і мова я тільки упродовж тижня зустрілася віртуально у Харкові й Дніпрі.
Підміна сприйняття українського як сільського - це цілеспрямована російсько-більшовицька маніпуляція з 1922 року.
Тому не дивно, що за 29 років Незалежності України (коли залишається дуже проросійським найдоступніший телевізійний простір) у дуже зросійщених українських містах (бо і дисертації уже з 1970-их можна було захищати лише російською, і 15 процентів надбавки платили за викладання російської тощо) донині часто люди не зуміли розібратися, що правда, а що російська пропаганда.
І таким зазомбованим співвітчизникам не зрозуміло, як з власного бажання можна із задоволенням одягати вишиванку, а не тому що "пастроілі на парад".
Так і з Радіодиктантом національної єдності - от ніхто не змушує, а його пишуть тисячі людей.
Перший відбувся 2000 року до Дня Кирила й Мефодія та з нагоди дати перепоховання Тараса Шевченка.
З того часу кількість учасників заходу постійно зростає, а географія - шириться. Листи з готовим текстом надсилають слухачі різного віку з усіх областей України та з-за кордону".
Виховання "для рабів"
Леся Кравецька, блогерка: "Я думаю, що це не так страх меншовартісності ( що ж подумають, коли я заговорю до них своєю рідною українською), а, а саме вкорінена рабська меншовартісність себе як представника українського народу. Росіянам, полякам, німцям, італійцям - усім з дитинства говорять яка їхня країна, мова, культура, страви, пісні, учені, поети, художники найкрутіші у світі. А ми постійно були під кимось сильним: під австріяками, поляками, совєтами( читай росіянами), які безупину впарювали нам із народження: ваша мова смішна і відстала, ваших страв не існує, і взагалі вас вигадав сто років тому австрійський генштаб. І ми ще дрбрі десятиліття будемо пожинати вплив цього виховання " для рабів". Нам насадили меншовартісніть і в певний момент багатьом навіть стало зручно з нею жити.
Гідність і характер не проявляються, а домінує психологія постійного примирення, бо знову ж таки саме тому, що ми постійно були під репресіями сильних. Хто посмів підняти найменший голос проти перетворення нас на рабів, той був фізично знищений. Маємо за останнє століття у нас: революція 1917 року - розстріляли купу священників, вчених, офіцерів, " куркулів", " владєльцев заводов, фабрік, пароходов".Далі піднялось проти колективізації українське село 1932-33 роки ( пройшло лише 12 років після революції, лише попідростале наступне покоління) - маєте знищення мільйонів свідомих селян, носіїв культури, традицій і на їхнє місце заселення людей з "російської глубінкі". 1941-45 ( пройшло 8 років від голодомору, підросло наступне покоління) - Україна знову втратила мільйони найкращих, в тому числі багато загинули від фашистів під час окупації. 1945 рік - знову репресії для нас, бо територія з населенням була під німецькою окупацією 1946 - другий голодомор, вже менший. І далі репресії, репресії, репресії. На усьому тому тлі постійні протягом десятиліть виселення в Сибір найкращих господарів, вчителів, священників, вчених .
Розстрільні " тройки", які розстрілювали людей за три дні від попадання у тюрму за найменшим доносом чи підозрою. Коли наступали німці, у нас в місті енкаведисти за три ночі розстріляли усіх, кого тримали у тюрмі за політичними мотивами ( а це сотні невинних людей, найсвідоміших і найактивніших, які не хотіли мовчати). Усі ці люди були вбиті, заморені голодом, закатовані і замордовані. Вони не змогли дати потомство. У них не було дітей. Живими змогли залишитись за це століття лише ті, хто тихо сидів, мовчав, не висовувався і погоджувався з усім, що йому нав'язував окупант. Інакше видити шансів не було. Вони змогли народити дітей, але дітям з молоком передали: виживеш лише тоді, коли будеш мовчати і погоджуватись.
Ось звідки у більшості ця психологія примирення там, де потрібно проявити гідність", - каже Леся Кравецька.
Людмила Дивинська: "Є ще кілька причин вживання російської мови, не озвучені наразі ніде, але вони не такі вже й жахливі 1. причина попрактикуватись -зараз сільські не бояться, що про них подумають, гордяться тим, що з села, але вчивши 10 років в школі російську і не маючи як нею покористуватись. залюбки "перевіряють"себе на засвоєння оної у спілкуванні з містянами (ну, це якби ви приїхали в Британію і хотіли би спробувати свою англійську).
2 причина: молодь хоче чимось відокремити себе від старших або усамостійнити від "політики партії" і російською мовою їй найпростіше це зробити і 3. причина - найкраща - не вважати, що рос.мова належить тільки росіянам як штучноствореному нороду, а вважати рос.мову як одну з мов загального міжнародного користування по типу есперанто.
Ще що я би радила, якщо звертаються російською, то не просити переходити на українську (бо це так принизливо виступати в ролі прохача), а ставити на місце словами: "вибачте, але я не розумію мови цієї національної меншини", тобто нагадувати, що якщо ти російськомовний, то ти нацменшина".
Людмила Чечель, журналістка: "Вона як група крові - пульсує в нашому організмі. Як думка в наших мізках. До речі, якою мовою думаємо, такою й говоримо. Це, як рідна Матір, яку хочеться обійняти, до якої хочеться пригорнутися.... рідна мова - це моє я. Я - українка. Радіодиктант писатиму, щоб перевірити й закріпити свої знання".
Ірина Онишкевич, блогерка: "Я думаю, все буде добре! Головне, щоб кожен докладав зусилля від себе. Я, наприклад, родом з півдня України, де більшість населення говорить на мові суржика і російською. Тому українську мову вивчаю і зараз, багато читаю принципово - українською, вже близько десяти років - думаю українською канал озвучую українською, ба більш того, із своїми друзями з малої батьківщини, спілкуюся винятково - українською! І що дуууже приємно, вони також намагаються вживати українську мову, коли говорять зі мною. Деякі кажуть: "Поговори ще трішки, так гарна звучить твоя українська". А я кажу: «Вона - наша!, говорімо разом".
Любов Сердунич, письменниця і просвітительниця: "Мовна проблема, звісно, є досі. Але ми, УКРАЇНЦІ, повинні твердо стояти на своїх позиціях і боронити мову, й боротися МОВОЮ (українською!), бо МОВА - ЦЕ ЗБРОЯ! Закликаю всіх проявити свою позицію на ділі, взявши участь у радіодиктанті 9 листопада о 9.00 годині! Участь у радіоконкурсі - це долучення до нової генерації українства, це прояв небайдужости і патріотизму, це ознака власної й національної гідності!".